Спогади номада
За твором Шона Маклеха
«Вогненне колесо»
Живемо спогадами,
Чужими, як правило,
Тому стають вони іноді
Нашими сподіваннями.
І тішимося
Стиглими плодами-ілюзіями
Сухого дерева Істини.
І не помічаємо
Прозорості води «тут»,
Бо завжди прагнемо
Піймати хвилю «там».
Проносяться коні
Вогненним коловоротом,
То полум’яно-руді,
То білі, немов безтілесі,
То прикрашені перлами*
Мудрі мов боги,
Швидкі мов вітер,
Поводирі і стражі…
Зігрівають самотнього номада
Спогадами
Про Великі Ріки
Та Високі Трави -
Наймилішим в його житті
Сподіванням…
В "Рігведі" небо порівнюється з конем, прикрашеним перлами.
ВОСПОМИНАНИЯ НОМАДА
По произведению Шона Маклеха
"Огненное колесо»
Воспоминаньями чужими
Живу, мой сказочник-поэт,
Что сердцу сделались родными,
Несущими прозорий свет
Иллюзиями,
что желанны,
Как вещий скрип сухих дерёв,
Что мне милей небесной манны,
Дороже ангельских даров.
Живу мгновеньем невозврата
Струистой влаги родника,
Что ЗДЕСЬ, СЕЙЧАС
со мной пока,
И в том, что ТАМ не виновата.
Проносятся воспоминанья
В твоё былое устремясь,
Конями красными ярясь,
Искрясь до самовозгоранья.
То бестелесно, как конь-Блед,
Полупрозрачней водоёма
Печатают смертельный след
По хрупкой грани окоёма.
То, к новой жизни возродясь,
Мудры и праведны как Боги
Летят, смарагдами искрясь,
Без направленья и дороги,
В душе номада сохраня
Пожар закатного огня,
Родной Ирландии просторы:
Разливы рек, леса и горы,
И трав высоких зеленя.
* В" Ригведе " небо сравнивается с лошадью, украшенной жемчугом.