Попередня частина: http://proza.ru/2020/12/15/1614
Чи маєш страх через вдовине око,
що споживаєшся в самотньому житті?
Ах! як вмирати станеш безтурботно,
ридати світу за тобою як зневаженій жоні;
світ удовою стане і заплаче,
що не залишив поза себе жодного себе,
як кожній удові окремо зберігати,
дитячими очима, обрис чоловіка в думці є:
Гляди як витрачається в світі негідність
місце міняється, та насолода в цьому,
марність краси закінчиться у світі,
залишиться невикористаним, що зникне в ньому:
любов ніяка щодо інших у тих грудях не сидить,
яка собі такий убивчий сором сотворить.
Продовження: http://proza.ru/2021/02/12/1821
11.09.2020-20.12.2020
Світлина автора.
Sonnet 9 by William Shakespeare.
Is it for fear to wet a widow's eye
That thou consum'st thyself in single life?
Ah! if thou issueless shalt hap to die,
The world will wail thee like a makeless wife;
The world will be thy widow and still weep,
That thou no form of thee hast left behind,
When every private widow well may keep,
By children's eyes, her husband's shape in mind:
Look what an unthrift in the world doth spend
Shifts but his place, for still the world enjoys it,
But beauty's waste hath in the world an end,
And kept unused the user so destroys it:
No love toward others in that bosom sits
That on himself such murd'rous shame commits.