В одному пiднебессi
За рецензіями та творами Шона Маклеха,
зокрема, «Вістунка»
Мої двері для вас відкриті,
Заходьте…
Пригощу справжнім ірландським віскі,
Є в мене кілька пляшечок
1925 року випуску
З Донеголу -
Варив сам Патрік О'Браєн.
Поговоримо про літературу…
Щоправда,
Частіше все хочеться
Спокою та самотності,
Бо мені теж є що
Вам сказати…
І вікно моє завжди відкрите,
Завітає раптом синичка....
Повідає вкотре мені,
Що весна на землі
Ніде не дівається,
Та не завжди її помічаємо…
Чи знов проспіває
Не раз почуте,
Що життя наше вічне,
Лише небеса
Кожного разу
Все інші,
Проте, сонячний промінь
Сягає всюди…
Пригощайся, вістунко,
На підвіконні розсипаними
«Огірка шаленого» зернами -
Шипуватого ехіноцистиса,
Дивуй старого кота,
Потіш мою душу крилату,
Допоки літаємо
Разом з тобою
Під одним
Небом…
В ОДНОМ ПОДНЕБЕСЬЕ
Поэт, кумир мой, заходите,
Для Вас всегда открыта дверь.
Вас угощу, коль захотите,
Ирланским виски…
Верь – ни верь –
Столетней выдержки,
с окраин
Вам близким…
Гнал его благой
Алхимик, графства Денегол,
Известный Вам Патрик О’Брайен.
Поспорим о литературе…
Мне есть, поверьте, что сказать.
Не с тем, чтоб мненье навязать…
Такого нет в моей натуре,
Ей ближе жертвенный покой
Над трижды взвешенной строкой.
Распахнуто моё окно…
Ну, как пожалует синица,
В надежде, что припасено
Здесь то, чем можно поживиться:
Будь крошки, или жизнь моя…
Склюёт без тени сожаленья,
Шепнув, что в здешние края
Она приносит обновленье,
Что смерть, как девица-весна
От скверны землю очищает
И, магией осенена,
Грехи невольные прощает.
Непреходящая весна
Лучами солнца рождена
Взлетает в небо, как качели,
Глядит с полотен Боттичелли
Всегда прекрасна и юна.
Слети, синичка, под окно,
Где приготовлены давно
Наградой за твои труды
Эхиноцистиса плоды.
Не бойся, сунувшись спроста,
Пасть жертвой старого кота.
Утешь, у смерти на краю,
Мечту крылатую мою,
Пока, подобно парусам,
Взлетаем к синим небесам
Тандемом дружным – я и ты
На крыльях розовой мечты.