За твором Шона Маклеха
«Різні сторони одного скла»
Ось ми й наодинці з тобою.
Навіть схожі у чомусь,
Не тільки, що сивочолі.
Однаково втомлені грою…
В комбінаціях карколомних
Ти жертвував пішаками.
Давно вже вони по той бік…
Я ж захищатися міг
Своїм умінням літати.
За думки зухвалість
В годину поневіряння
Ти, завжди в білому,
Слав мені кару -
Я у відповідь називав це
Випробуванням.
Твій хід...
Чи продовжимо
Бесіду нашу?..
Мовчиш. Зволікаєш…
Хоча,
В тебе ж інший вимір
Простору й часу.
Хто зна…
***
Опять с тобою tet a tet…
Так розны, но и так похожи,
Порой почти одно и то же.
Ты, как и я, угрюм и сед.
Играть без роздыха должны,
Хоть, если искренне признаться,
(Нам непристало притворяться) Игрой давно утомлены.
Застыв у бездны на краю,
Не разбирая троп и вешек,
Ты не щадишь фигур и пешек,
Играя партию свою.
Я уклоняюсь, воспарив
Умом над каверзной доскою,
Где некто в саване, с клюкою
Меня пытает на разрыв.
«Твой ход», - кричу…
А он молчит,
И что-то страшное таит
Его глумливое презренье.
Быть может он слетел с орбит
Попав в иное измеренье?
Как знать?..