Я ті очі пам'ятаю, кольору каштана
Вони в снах мені являлися щоночі.
Не було в безмежних тих обману
В них залишилась навіки б я охоче.
Та щира посмішка крижану гріє душу,
Сніги змітає з мого малого серця.
Так шкода, що тебе забути мушу,
Адже відкрилась вже кохання дверця.
Навіщо в душу так стрімко запав ти
І потім раптово зник.
Я гадала, що то були жарти
Та душі не спинити крик.
Мені так боляче було відпускати,
Ту людину, що стала як рідна
Ти дав відчути те саме крилате
Почуття, що було необхідне.
Люблю по цей день безмежно
Пустити нового когось я без змоги.
Мені так на душі бентежно,
Знов потребую твоєї допомоги.