Осіння перша сивина
уже торкається чола,
жовто-зелених рясних кіс,
що ледь хитаються в беріз.
Росу губили ясени,
вже пожовтіли восени,
зазеленіють навесні,
час прийде скоро для зими.
А поки листя пожовтіло,
губилося у килимку трави,
наче намисто нанизати
дрібну росу трави могли.
А тепер сяють на світанні,
приймають перші промені ясні,
з муралу дівчина спостерігає,
день починається новий.
Продовження: http://proza.ru/2020/12/27/74
3.11.2020
Світлина від Руслана Марцінківа:
“Перша осіння сивина…”