Відкриття Булгаківського світу в романі "Майстер і Маргарита"
Що це за твір? Здається, відповідь знає кожний - історико-психологічний роман, автор якого - Михайло Опанасович Булгаков. Але про що він? Про життя людей в Москві 30-х років, про Ісуса й Диявола, їх протистояння, вічний двобій добра й зла, може про щире кохання Майстра й Маргарити, чи пошуки істини й справедливості?!
Розмірковуючи, хтось може поставити одне вище за інше. І може в чомусь ця людина буде правою. Але я вважаю, що неможливо виділити головне й підрядне в цьому романі. Він ніби поліфонія, яку я, як піаністка виконую на музичному іспиті, де окремі мелодії мають самостійне значення та розвиток, а голоси, кількість яких достатньо велика, зберігають свою рівноправність. Ось і а романі ми спостерігаємо три світи: Бог-Людина-Диявол. Тобто: біблійний світ, людський - сучасний самому письменнику, фантастичний - де ми бачимо Диявола, який знаходиться в Москві зі своєю свитою.
Вони, всі три, тісно переплетені між собою, ніби залежать один від іншого. В Майстрові помічаєш Ієшуа Га-Ноцрі. Обидва непідкупні, незалежні, здатні співпереживати чужому горю, віддані своїй вірі. Але якщо зіставити ці два образи, замітимо й різницю. В тому, що Майстер, у відмінності від Ієшуа (який мав змогу уникнути хреста, не скористався нею), не витримав своєї ноші, виконав свій обов'язок тільки наполовину (написав роман Понтія Пілата), виявився зломленим, тому віддав перевагу втечі й тим самим порушив своє призначення: щоб знали впізнане ним самим, адже він спалив свій роман не зумівши його надрукувати. Тому Майстер "не заслужил света, он заслужил покой". Приятель Майстра Алозій Могарич нагадує Іуду. Левій Матвій, так само обмежений, як і поет Іван Бєздомний.
Є і глибша схожість цих світів - тиранія, несправедливий суд, доноси, страти й ворожнеча панують всюди, як в 1столітті, так і в наш час. Вказує на це нам образ Понтія Пілата, п'ятого римського прокуратора, через який Булгаков відкрив найстрашніший порок - боязгливість, показав всю необхідність, в незалежності від поста і звання, нести відповідальність за свої вчинки, особливо за помилки. Поговоривши на допиті з Ієшуа Пілат розуміє, що той невинен. Прокуратора навіть тягне до Га-Ноцрі, він залюбки багато чого з ним обговорював, якби не засудив під натиском до страти. "Все та ж незрозуміла туга, що вже приходила на балконі пронизала його єство. Він намагався пояснити її, і пояснення було дивне: здалося смутно прокуратору, що він чогось не договорив з засудженим, а може, чогось не дослухав." Саме в цих бесідах Пілата з Га-Ноцрі зачіпляються багато проблем, питання істини, добра й зла, які не були вирішені ні тоді, ні зараз.
Ніщо не втратило своєї актуальності.
"Люди, как люди. Любят деньги, но ведь это всегда было... Ну легкомысленны, ну что ж... И милосердие иногда стучится в их сердца....в общем напоминают прежних...квартирный вопрос только испортил их..." - Це слова Воланда.
Світ потойбічних сил, за яким мені було дуже цікаво спостерігати, адже з'ясовується, що зло може перетворюватись в добро, й навпаки. Треба зауважити, що жоден безневинний не постраждав. Маючи владу, Воланд карав людей за зло, яке вони скоїли - наклепники, підлобузники, п'яниці, хабарники, брехуни. Та нагороджував людей, які вміли творити (Майстер), які були здатні до милосердя й самопожертвування (Маргарита, яка заради коханого, будь-якої інформаціі щодо нього, згодна була на все, навіть перетворилась в справжню відьму). Адже можна згадати, як Воланд повернув Маргариті її Майстра, а вже Майстру - його квартиру, як дістав спалений рукопис. Кожному виплачується по заслугах.
"Я часть той силы, что вечно хочет зла и вечно сотворяет благо" (Гете, "Фауст"). Зло й добро проходить через весь роман, де ми бачимо різних героїв, які звернулися до тієї чи іншої сторони, і це був їх власний вибір свого подальшого життя. Тому слід пом'ятати: які б випадки не траплялись, за будь-яких обставин, тільки нам вирішувати, який шлях обрати. Саме ми створюємо свою долю. І ніхто інший!