На уроці хімії, два товариша на останній парті мали дуже зосереджений вигляд, хоча "хімічили" свої особисті справи, бо мали неабиякий досвід. Для цього розкривали підручник посередині парти і разом схиляли над ним голови, а інколи ним наполовину прикривали телефон. На такій дистанції розмовляти дуже комфортно, навіть пошепки і вигляд зі сторони просто бездоганний. Навіть два рази за це комплімент від вчительки отримали, яка на весь клас проголошувала: - "Подивіться як Сашко і Юрко науку поглинають, як зосереджені на предметі!?" Хоча звісно, оцінки говорили про протилежне. Доречі це тільки для вчителів вони були Сашко і Юрко, а для всіх інших - Алік і Юня. Сьогодні, їх приватна "хімія" почалась після того, як вчителька на початку уроку розпочала тему "Благородні метали" і Алік почув слово "срібло". Отож обидва "мендєлєєва" схилились над підручником і Алік почав розказувати:- Юня, є тема!
- Що? Розказуй!?
- У нас в озері є клад! І думаю що навіть знаю де саме!
- Звідки знаєш?
- Вчора біля магазину почув. Гриць-рибак Андрію "вусатому" розказував. По-перше він гідрокостюмом хвалився, але я вже вхопив що до чого, а потім почув фразу: "...у нас в озері дуже багато срібла ..."! Зрозумів?
- Саме срібло? А чому не золото?
- Юня, ну ти і телепень!? Та яка мені різниця, я і від срібла не відмовлюсь!
- А як нього дістати?
- Просто! Я під водою майже три хвилини можу бути, зрозумів? Маска і ласти є, от і все!
- Ну добре, значить треба дочекатись літа?
- Якого літа!? Завтра його вже може не бути! Думаєш для чого Гриць гідрокостюм купив? Я думаю це якийсь царський клад на дні озера, навіть баба моя щось про срібло в озері говорила. Значить люди давно знають про це, але знайшов Гриць! А я здогадуюсь де саме, біля тої трухлявої верби, вчора бачив як він там возився з човнами, видно все підготував...
- Алік, але ж вода ще холодна! Ще не так давно лід розтанув?!
- Ну знаєш, знайди сам такий клад, який тобі ще й самі в торбу покладуть! Усе дорогоцінне дається стражданнями. А взагалі то сонце вже цілий тиждень парить, майже усі без курток ходять. Та це на пару хвилин роботи, розумієш?! Пірнув, вхопив і витягнув на берег! Так ти в ділі?
Алік запитував згоди товариша лише для форми, а взагалі ще до початку цієї розмови знав що Юня погодиться, бо мав величезний талант переконувати і запалювати будь-кого для будь-чого.
- Ну добре. А пірнати тільки ти будеш?
- Так, я. Не бійся, тобі не прийдеться. Значить план такий: я швидко роблю всю дайверську роботу, а ти на березі вогнище розпалиш добряче, щоб я вискочив і відігрівся добре. Потім все веземо до мене на горище, ділимось, а далі вже кожен як хоче багатіє! І буть готовий Юня, про нас можуть в газетах писати. Життя таке що хтось створює "Фейсбук", а хтось знаходить скарб! Круто?
- Ще й як круто! То це прямо сьогодні після школи?
- Так. Переодягнешся і відразу на озеро, я вже буду там чекати.
Наступні чотири уроки промайнули миттю, бо хлопці подумки вже купували: "айфони", квадрокоптери, "ямахи", "Тесли" і таке інше..
Алік повернувшись зі школи, першим ділом зайшов у гараж, де під "дев'яткою" традиційно лежав батько.
- Тату, а це правда що у нашому озері багато срібла?
- Правда сину, не дарма ж воно таке відоме. Подай мені головку на "дев'ятнадцять"?!
Почувши таку відповідь, шукач скарбів тільки загадково посміхнувсь. Швиденько переодягнувся, проковтнув три картоплини, поклав у рюкзак сірники,великий рушник та китайську імітацію металошукача. Згадав раптом, чув десь, що на холоді людину зігріває жир розтертий на шкірі, але не знайшовши на кухні подібного, взяв пляшку рафінованої олії. Осідлав "вело-ослика" і помчав до озера...
На диво, спільник вже був на місці і намагався розпалити вогнище.
- Юня, у тебе просто талант видобування диму з сухих гілок. Треба тебе на рекорди Гіннеса послати, або запатентувати цю технологію. Так, давай кидай це, саме розгориться. Сідаймо у човен, трохи підпливемо ось до того очерету.
- Давай.
Юня сів за весла, а Алік почав роздягатися у човні. Коли одягу майже не лишилось, плюхнув на груди олію і став розтиратися. Коли усе тіло вже виблискувало на сонці, почав одягати ласти і маску. Маска на щастя трималась на волоссі і довгий ніс не давав їй сповзати донизу, а ласти не хотіли триматися на слизьких і худорлявих ногах, тож довелося обійтися без них.
- Все, тут зупиняй. Поглядай трохи на берег, щоб ніхто не приплентався сюди як на зло.
- Може тобі мотузку за ногу прив'язати? Ну, так на всяк випадок?!
- Ага Юня, а ти красавчик. Продуманий. Ну звичайно, так мій труп з води діставати буде дуже зручно, доречі можна навіть не робити цього, а просто прив'язати за човен і тягнути буксиром до берега. Але не дочекаєшся, мотузкою - хіба що скриню піднімати будемо! Повну срібла! "Арівідерчі"!
Сказавши це, чудо-дайвер шубовснувся в озеро, а Юня якось злякано дивився на кільця що поповзли поверхнею і кольорові плями від олії...
Алік умів не лише переконувати інших, а взагалі талант лідерства у всьому, першим йшов у вогонь і воду, бо також добре знав що переконання без цього не діє...
Хлопець не чекав такої реакції тіла на температуру води, бо ніби голим потрапив у зарослі кропиви, хоча це була тільки реакція шкіри, а далі почало скручувати суглоби. Юнак все ж таки спустився і почав обшарювати руками колись піщане дно. Через секунд тридцять винирнув, зробив швидкий та глибокий вдох і знову пішов на дно. Таких спроб було п'ять-шість, але крім стаї здивованих окунів Алік нічого більше не побачив. Під час останнього занурення китайське чудо допомогло знайти чималий металевий предмет, але це була лише кастрюля без дна. А далі хлопець гостро відчув як за праву ногу вхопив страшенний "корч"... Він почав підніматися на поверхню, але на тіло ніби повісили олов'яні грузи...
Юня вхопив посинілу руку, яка з'явилась на поверхні і почав витягувати товариша з води. Алік був дерев'яним від судом і не міг розмовляти, лише уривчасто мукав і стогнав, хоча його інтонації були досить красномовними. Юня швидко розтер товариша рушником, накрив одягом і погріб щодуху до берега. На щастя вогнище палахкотіло як слід. Алік все ще не міг одягнутись, бо судоми не відпускали, тому постелив на землю мокрий рушник і ліг відігріватися аборигенським методом. Юня щось торочив про мотузку прив'язану до ноги, штучне дихання, бідкався про статтю кримінального кодексу і ненавмисне вбивство, ну і звісно про срібло, але Алік слухав усе це підсвідомо і мріяв лише про одне - зігрітися б швидше...
Трохи згодом Алік насилу одягнувся, але їхати велосипедом не зміг, тож його на багажнику повіз Юня, а інший "вєлік" заховали в кущах ожини. Коли під'їхали до дому, батько Аліка якраз вийшов з гаража, де вдосконалював "шедевр" російського автопрому.
- Алік, а де ви були?! І чому голова мокра? Що знову на човнах катались?
- Та ні... Я срібло діставав з озера...
- Яке ще срібло?!
- Ну срібло, усі знають про нього? Ти ж і сам казав?! Просто не знайшов цей раз...
- Ти що так жартуєш? Мені геть не смішно, як оце дивлюсь на тебе. Срібло, мають усі на увазі у самій воді, тобто вона насичена мікроелементами срібла! Господи, так у тебе жар!? Бігом у ліжко!
Алік і Юня глянули один на одного і хоча перший вже був червоним від гарячки, то тепер відчув як почервонів ще й ніс і вуха...
Минув довгий весняний місяць і у сім'ї Аліка було застілля, святкували виписку з лікарні, куди він мав честь потрапити з двостороннім запаленням легень і мало не прихопив менінгіт. За столом була уся сім'я, а також Юня, котрий доказував свою дружбу "і в горі і в радості". Після десерту, коли хлопці вже хотіли дременути з хати, батько це помітив і вирішив що варто у присутності усіх натякнути на висновок цієї "срібної історії":
- Знаєш сину, поки ти був у лікарні, я здається зрозумів причину пошуків скарбів на дні нашого озера. Мабуть тоді коли ви проходили тему "Властивості металів", ви з Юнею займались чимось іншим на уроці?!? Я правий?
- Ну тату, просто не подумав як слід.
- Це до речі, у більшості стандартна помилка молоді. У вас є все необхідне: сила, сміливість, завзяття і наполегливість, але ви плутаєте терміни, переставляєте акценти. А дядько Соломон у своїх творах писав так: - ";...якщо будеш закликати знання і звертатися до розуму; якщо будеш шукати його, як срібла, і відшукувати його, як скарб...;!" Уявляєш, та це ж він прямо про тебе писав сину?! Усі за столом засміялись, а більше усіх звичайно Юня. Алік теж добродушно посміхнувсь і відповів:
- Тату, я все зрозумів.
Хлопці допили свої порції "Коли", вхопили у жмені цукерок і вибігли на вулицю випробовувати квадрокоптер, який Юні подарували на день народження. Отож Юня тримав пульт, а Алік з диким сміхом мчав по вулиці велосипедом, втікаючи від дрона та збуджуючи дітей, які кидали все, вибігали на вулицю босі і напівроздягнені, та й кричали навздогін: "Алік - шукач скарбів! Алік - металік!"...
© ; Ян Ждан / 27.07.2020