Онучці дід подарував намисто,
І лагідно кровинці говорив:
"Як бусинки нанизані на нитку,
Так Род наш у віках славетно жив.
Хто хлібороб, хто лікар, хто військовий,
Добро творим ми полум'ям сердець,
До ниточки всі тягнемось з любов'ю,
Бо нитка ця - небесний наш отець.
Одна за одной квітка розцвітає,
Живе, творить, а потім далі йде,
Але ж вона нікуди не зникає,
Намисто Роду шириться, росте.
І всі ті предки, що до нас тут жили,
Мандрують далі по світам Творця,
По тім світам, що ми ще не відкрили,
Всьому свій час, і нас чекають там.
Тому, моя улюблена онука,
Запам'ятай, і в серці збережи -
Без ниточки намисточка не буде,
Про це в свій час своїм онукам розкажи..."