Головна вулиця Дамаску, тріщала від натовпу, якому було не байдужим святкування перемоги. На центральній площі перед палацом, юрба була вже контрольованою, тому що про це дбав загін солдатів у святковому спорядженні. Біля підніжжя величних сходів царського дому, обличчям до входу стояла шеренга з полководців і кращих воїнів царського полку. Їх начищені бронзові обладунки, навіть вдень освічували все навколо тисячами відблисків і здавалося робили їх "синами сонця", одягненими в його світло. Незабаром загриміли фанфари і сходами, встеленими килимами, до воїнів спустився сам цар. Урочисто подав воїну-охоронцю золоту медаль і той причепив її першому в шерензі воїнові. Вона була сьомою на його широких грудях. Жоден м'яз не здригнувся на цьому арамейському обличчі і тільки очі віддано та урочисто дивилися на царя. Після цього правителю піднесли шаблю, він підняв її високо над головою, повернувся обличчям до народу і гучним голосом промовив:
- Я пишаюся цим воїном! Моє серце спокійне, коли мій полководець Нааман захищає моє царство і підкорює інші! Я особисто придбав для нього одну з найкращих єгипетських шабель! Нехай вона свідчить усім, що він, друга людина після царя!
А вже згодом, двадцять вибраних воїнів на чолі з полководцем, їхали головними вулицями міста, насолоджуючись похвалами, піснями і просто тріумфальними вигуками. Тільки для Наамана ця шана була з присмаком гіркоти, а нова медаль здавалося давила груди, тому що ніхто і не здогадувався, що під цими золотими і срібними нагородами, прихована ще одна "медаль", якою доля теж за щось "нагородила". ..
Вже пізно ввечері, царська колісниця привезла стомленого тріумфатора додому на якого чекала кохана дружина.
- Моя кохана Санам! Очі мої не бачили тебе майже три місяці !? Але серце весь час було з тобою ..! Хочу відразу порадувати тебе, я привіз для тебе надзвичайний подарунок! Перед відправленням з Ізраїлю, в натовпі полонених, мій вірний Камаль запримітив семирічну дівчинку-сироту з княжого роду і просто вблагав мене забрати її з собою, щоб та не загинула у рабстві. Вона вільно володіє нашою мовою, тому що в їхньому будинку теж була дівчина-рабиня з нашого народу, яка і навчила її. Вона прекрасно вихована і освічена, тому буде прислуговувати тобі, розчісувати твоє волосся, супроводжувати тебе на прогулянках..! Ти хочеш її ?!
- А як її звати?
- Адасса.
- Дуже гарне ім'я. Мені вже хочеться побачити її!
Уже майже опівночі, Нааман все ще не спав, а дивився через вікно на зорі і нігтями вимальовував кільця навколо білої плями на грудях: - Може це боги покарали мене за війни з євреями? А може це зробив їх єврейський бог? А що крли він і справді існує, якщо вони так завзято вірять в нього? Ну за що боги покарали мене? Я ж зовсім скоро можу все втратити, якщо дізнаються про це?! Я можу втратити мою Санам?! Ні, я не зможу так жити...
Минуло півроку... Одного разу Адасса проходила коридором і натрапила на свого пана, який вийшов напівроздягненим з купальні. Вона зойкнула і почервонівши вибігла геть. - Це ж проказа !? Точно проказа! Мама розповідала про неї! Господи, що ж робити?! Господи допоможи мені! - дівчинка сиділа на ліжку в своїй кімнаті і тремтячими руками знімала з себе одяг, а потім біля дзеркала ретельно оглядала все тіло. - Але ж я вже шість з половиною місяців живу в їхньому домі? І у моєї пані я нічого не бачила?! Значить можна заспокоїтись?! Та ні ж, ні! Це завжди небезпечно! Пану потрібно вилікуватися якомога швидше! Це смертельно, а він стільки зробив для мене !? Але ж це проказа ?! Єлисей! Пророк Єлисей! Згадала!
Одного пізнього вечора, Нааман сидів за столом у своїй спальні і писав терміновий лист: "Камаль, ми вирушаємо знову в Ізраїль. Змушений де в чому тобі зізнатися, у мене невиліковна хвороба, але в Самарії живе людина, яка може зняти з мене це прокляття. Я навіть маю лист до царя ізраїльського, тому впевнений він усе влаштує для мене. Але все ж таки приготуй наш загін, від євреїв можна очікувати чого завгодно. "
Дорога до Самарії здавалася вічністю. Нааман постійно марив про людину, здатну зцілювати, малював її в своїй уяві і дивні ритуали які звершаться над ним. А в своїх напівснах бачив себе то очищеним, то навпаки повністю білим від прокази, після чого прокидався і знову пальцями обводив білу пляму, яка майже повністю вкрила груди... Коли ескорт з царського полку під'їхав до воріт пророка, Нааман знову відчув себе полководцем, пишно зійшов з колісниці в очікуванні урочистого прийому. Але слуга пророка передав всього лиш його повеління і страшний гнів охопив хороброго воїна, а рука машинально вхопилася за шаблю.
- Це що, якісь єврейські витівки?! У мене що своїх річок нема вдома?! Ух, якби не царський лист, порубав би на шматки цей будинок і всіх що живуть у ньому! Ми повертаємося! По конях!
- Пане мій, благаю вас як батька, ну послухайте, виконайте цей простий наказ пророка!?
- Ну добре. Тебе Камаль - послухаю.
Коли після сьомого занурення тіло Наамана з'явилось на поверхні, ранкову тишу роздерли несамовито-радісні вигуки дорослої дитини, яка підстрибувала і борсалась у воді, наче її за ногу вхопив крокодил, а остовпілі солдати мовчки дивилися на свого хороброго полководця.
- Я чистий! Я Чистий! Камаль, ти тільки поглянь на мою шкіру! Сину мій, обійми мене скоріше!
Коли Нааман стояв уже зціленим перед Єлисеєм, то від войовничого полководця не залишилося і сліду, і навіть назвати себе рабом Божого пророка було легко і приємно. Відмова ж від подарунків анітрохи не образила, а навпаки, підняла пророка ще вище в очах врятованого воїна!
Ассирійський цар першим зустрічав з подорожі кращого друга і полководця Наамана.
- Мої вітання друже мій! Моє серце супроводжувало тебе! Дозволь мені подивитися на тебе, дай доторкнутися до тебе! Неймовірно, дійсно твоя шкіра чиста і приємна як у мого трирічного Наїля! Воістину, боги знову повернулись до тебе обличчям! Скажи мені ще одне, яку плату взяв з тебе цей пророк? Тільки назви і я все поверну тобі!
- Щедрість твоя велика, мій владика! Спочатку цей Єлисей, пророк Божий, взагалі відмовився від моїх подарунків, а вже після, на шляху додому нас наздогнав його слуга і попросив два таланти срібла та дві переміни одягу.
- Ха! Вкотре переконуюся, євреї - дивні люди!
Цар знову міцно обняв Наамана, не здогадуючись що вже втратив його як кращого полководця, який ще на берегах Йордану прийняв тверде рішення, що він з мечем в руці, навіть ногою не стане на землі Ізраїля...
© Ян Ждан /28.12.2019