Одного прекрасного літнього ранку, ми з дружиною удвох снідали на терасі, а діти вже поснідавши, гралися у вітальні новим пластиліном, який вчора їм привіз дядько з Росії. А нам за традицією привіз чорну ікру, точніше моїй дружині, тому що вона ніколи не давала забути братові перед вильотом до нас, як її обожнює. Я слухав ранковий випуск новин і не поспішаючи намазував ікру на хліб, де вона набувала химерної форми, а приємний відтінок масла підкреслював їх красу і їстивність. Коли мій бутерброд остаточно почорнів і я вже зібрався відкусити шматок "південної америки", тому що саме її форму виводив на хлібі, мабуть до цього підштовхнула мене сама форма відрізаного хліба, як раптом підбіг мій п'ятирічний син і простягнув мені дещо в руці:
- Тату дивись, я нашу планету зліпив!
- Ух ти! Дуже красиво, ти мій розумник! Дай-но подивлюся?
Я поклав бутерброд і став розглядати невелику кульку з пластиліну.
- Так, все правильно! Синій - це океан, коричневий - гори, жовтий - пустелі, а зелений - це ліси! Чудово! А-а чорний колір це що? - запитав я якось розгублено, бо подумав, у дитини випадково потрапив туди чорний колір і він вже не став його видаляти, щоб не зіпсувати всю роботу, а ще знав наперед реакцію дружини, яка переконана в тому, що я виховую в дітях перфекціонізм.
- А це забруднена планета! - посміхаючись відповів мені синок, забрав назад свою кульку і побіг до дітей.
Ми з дружиною кілька секунд дивилися один на одного, роздумуючи куди перевести цю тему: в порожні балачки, формальну зарозумілість або глибоке, осмислене мовчання? Не пам'ятаю як було з дружиною, але у мене вийшло останнє. Згадав, що позавчора показував і коментував сину новини про екологічну катастрофу в Норильську, де згадали і катастрофу в Мексиканській затоці 2010-го року. А коли за звичкою захотів побільше дізнатися про неї з Вікіпедії, то звичайно ж довелося побачити фотографії чорних пеліканів, чайок і черепах... Мені раптом стало страшно, виходить моя дитина росте із травмованим світоглядом?! Спочатку свідомого віку, він сприймає наш світ забрудненим?! Він що, буде вважати це нормою, як і той хто з дитинства бачить батька п'яним "в мотлох"?! І для тої дитини це теж норма!? А що може залишити такий батько в спадок своїй дитині - бідність і хвороби... І я залишу моїм дітям планету, на якій проживу свої нещасні 60-80 років, жадібно шукаючи комфорту, під яким замаскувалась варварська, по відношенню до екології ненажерливість... Я передам дітям у спадок, взятий у природи непомірний кредит, залишивши їх жити після мене без копійки?! І звичайно ж стало соромно за релігійний світ, християнство, до якого належу... Мені звичайно приємно що "Грінпіс" створили євреї-квакери, але мене не задовольняє сьогоднішня позиція християнства до екології, яке, мені іноді здається зазубрило єдину фразу з цього питання : "... і нехай панують..."?! А хочеться щоб кожен, хто взагалі вірить в створення цього світу Богом Творцем, був таким же його захисником, якими буваємо ми, ревно захищаючи свої догмати, звичаї, ритуали та інше, без чого до речі світ все одно існував би...
- Любий їж, а то чай охолоне! - перервала мої думки дружина, яка вже встигла з'їсти половину баночки ікри і ввічливо підсунула її ближче до мене.
Я подивився на баночку і згадав, що основний відсоток її видобутку в Росії - браконьєрський. Потім перевів погляд на свою "південну америку", біля якої до речі і затонув "Глибокий Горизонт", викинувши в океан близько п'яти мільйонів барелів нафти, яку ми називаємо "чорним золотом", від якого дійсно багато чого почорніло і мені ця ікра здалася раптом злощасними кульками, в які людство, мої сучасники, шприцами закачали чорний мазут...
Я відсунув від себе бутерброд і пішов ліпити з дітьми іншу планету...
©; Ян Ждан / 07.06.2020