***
Застигла. Скам'яніла.
Заклякла, наче вмерзла в кригу,
І в ній заціпенІла...
А десь життя буяє,
Розкішно квітами цвіте,
І радістю іскриться,
І кружляє.
Б'є джерелом в бурхливості своїй,
Рікою повноводною пишається й спливає...
Я в нім загублена живу.
Працюю,
Пишу вірші часом, і посміхаюся
І з друзями жартую.
Але душа десь там,
На скелі, що край світу
Врізається у океан.
Стоїть в чеканні
І вже зрослася з нею,
А очі все вдивляються за виднокіл.
За лінію... туди, де небо злИлось
З водою... і змішалося в єдину синь:
Чи зблисне там надії прОсвіт
Вітрилами червоними з дитячих мрій ?..
Вітрила ті , мов крила чайки
В червоних променях згасаючого сонця,
Як ключ рубіновий журавликів,
Що повертаються із чужини додому.
Пливуть в повітрі...
Понад вОдами летять,
Винурюють з-за горизОнту,
Здається :Ось, ще трошки...ще хвилину...
Простягну руку і торкнУся щастя...
Та бриз розвіяв Обриси туманні,
Я знов на скелі....
Знов душа в чеканні....
#моїпараболи
Надихнула мене Лариса Ягула Семеген