Попередня частина: http://proza.ru/2020/06/28/1720
“А то була не я
й корова не моя,
і кінь бував не мій,
так дайте же спокій,
а документів – тьма,
підписую – гора,
і все отак щодень
нічого, нітелень.
А що оце вчепилися,
а вам усе приснилося,
нічого на увазі я
не мала ніколи.”
Казала Німфедіктова,
що до Феміди бігала,
а та дивилась скоса так
й дістала відкоша.
А може Полігімнія
їй допоможе вмілая,
але муза бридливая
та іще розумна:
дурниці як робить такі,
тоді у неї не проси,
бо хоч і намагалися,
не треба так творить.
Таке вона ще скаже нам,
а німф уже розказує:
це не йому так чверити,
був хтось тепер, в четвер,
бо дружно приєднатися,
з хорошим чимсь єднатися,
а як вчиняє капості,
то це не він, а хтось.
Бував уже такий собі
суддя, що засудив колись
служителя Фемідочки
і білу панію,
і де тепер подівся він,
і хто наказ давав йому?
У царстві у Аїдовім -
неначе у тюрму.
В шар гляне Німфедіктова,
майбутнє їй приснилося
і стала в шар дивитися,
побачить, щоб його,
майбутнє лиш формується,
для неї налаштується,
яке буде – побачимо,
лихого собі – зась.
Тож думай, Німфедіктова,
і не ходи так нібито
по слизькому по місточку,
над пеклом не ступай,
бо Немезида дивиться -
богиня справедливая,
для неї час у вічності,
чекати вміє їх.
Продовження: http://proza.ru/2020/07/12/1602
3.07.2020-7.07.2020
Картина із інтернету.