Попередня частина: http://proza.ru/2020/06/16/1410
Сидів на березі Езоп,
перебирав простих сім нот,
а ще і ліру в руки взяв
і струни в ній налаштував,
і собі стиха заспівав.
А море хвилечку жене,
шуміти не перестає,
неначе що-небудь питає,
на кручу хвилю викидає
і дрібні бризки розкидає.
Питалося в Езопа море:
“А чому ходиш так поволі
і пісню тихую співаєш,
і ліри струни доторкаєш,
на шум гучний мій не зважаєш?”
І морю відповів Езоп:
“Простий я, бачте, грецький хлоп,
складу я байки, жде народ,
в байках розповідаю про тварин,
себе впізнає не один.
А їхні персонажі – тут і там,
вони звучать як моря гам,
та мову тихую мою
буває чутно і в грозу,
і знають всі у цім краю.
І не потрібно тут кричать,
із кручі голосно гукать,
почути можна як чувать.”
Хоч море в берегах шумить,
Езопа чутно через декілька століть.
Продовження: http://proza.ru/2020/07/06/15
21.06.2020-28.06.2020
Світлина із інтернету.