***

Мира Александра Маири
А ти мене до неба підносив,
З тобою разом ми в Раю блукали,
Та надоїла... охолов... на землю опустив...
І там словами по мені пройшовся танком...

Твій гострий погляд лезом розітнув
Мене навпіл... і серце вийняв...
Його стиснув... зіжмякав, як листок
І потім ... просто взяв... і викинув.

Байдуже розвернувся... і пішов
Тебе нові чекали далі...
А я стояла, мов розчавлена катком,
Немов живцем закатана в асфальті...

Для тебе все в житті неначе гра,
Ти бавишся розбитими серцями
Ну що ж... іди... я виживу... сама...
Та пам'ятай: знайде коса свій камінь...

#моїпараболи