Я, – тут і тепер, – про сумне в тій царині людської культури, що її узвичаєно позначати категорійним блоком «науково-технічна творчість». НТТ.
Так вже воно вийшло та склалось, що у нас зараз веселого – скрізь кат-ма, але, оскільки тема нашого зібрання «Філософія і наукова-технічна творчість», то ми – про неї.
Почнемо з дедукції.
Міра всіх патологій, дефективів, аномалій, девіантностей в людській культурі (індивідуальних, колективних) прямо пропорційна мірі недобору, незапотребування, змарнування та свідомого цілком понищення творчості у всіх її, – без винятку щонайменшого, – безпосередніх формам та видах.
Всіх. Це – закон. Я – відкрив. Ви, – якщо дуже хочеться, – спробуйте «закрити».
Відтак, розвідка наша – це скорше «мікс» (з певною мірою снобізму, звісно), бо ж у «солов’їній» і «калиновій» вербальних відповідників «не знаходимо» – «мартирологу», «меморіалу» та «реквієму». (Гляньте: всі слова запозичені – і «мікс», і «мартиролог», і «меморіал», і «реквієм», і навіть… «снобізм». Біда, та й годі).
Осягнення феномену «науково-технічна творчість» (я цілком свідомо кажу «осягнення», але не «осмислення» і нижче спробую пояснити, чим для того мотивуюсь та послуговуюсь) одному автору і навіть групі (колективу авторському), включно і представникам такої прекрасної науки, як філософія – геть - чисто не під силу. Не до снаги. Не те що для більш-менш переконливого осмислення, розуміння, пояснення (ну, як тому й належить бути у притомному, добросовісному та висококваліфікованому науковому дослідженні), але хоча б для добротної постановки цієї проблеми … у першій, – хоча б у першій, – ітерації.
Але ж: починати треба. І не нині, а вже давним-давно… Мало того: вкрай необхідно… Одним словом (п’ятьма словами): «очі бояться, а руки роблять»…
Так от, авторський колектив подібний має (по мінімуму) включати у свій склад: хорошого (можна невеликий творчий колектив) композитора. Одного (або кількох) майстрів своєї справи із суміжної сфери мистецтва (скульптури та архітектури). Хорошого, чесного та досвідченого (краще бригаду) слідчого та чесного прокурора.
Таку ж групу вправних бухгалтерів та ревізорів. Ну, і не помішає (не завадить) присутність нотарійно завіреного і, дуже бажано – ще й толкового, філософа. Бо, зрештою, на постановку питання «що є творчість?» має право лише і виключно, – наукова, звісно, – філософія. Це – її абсолютна і беззаперечна прерогатива.
Що буде (чи будуть) робити композитор? Писати реквієм. (Довідка: реквієм – поминальна меса, заупокійний (траурний) музичний твір для хору з оркестром). Хто небіжчик? Не хто, а що. Творчість. Різноманітна. Але у даному випадку мова – про науково-технічну. Але ж за нею: люди, люди, люди…
Так от, реквієм. За змарнованою, занапащеною, ненародженою, вбитою, неспотенційованою, неактуалізованою, незапотребованою (вже не кажучи, маючи на увазі саме науково-технічну: несвоєчасно запотребованою), свідомо затоптаною та переведеною на пси etc., etc., etc. творчість у всіх її безпосередніх видах та формах і, ближчим чином, у даному випадку – за НТТ (науково-технічною) творчістю.
Що робитимуть скульптор і з архітектором?
Те ж саме: увічнюватимуть у камені (а, може, у бронзі, а може, бетоні)… Втім, радити зі сторони майстрам, а тим більш – митцям: це лише псувати їх. Їм достатньо, – знову ж таки – притомно і зрозуміло, – сформулювати замовлення. Так би мовити: поставити завдання. На що?
Так кажу ж: на створення меморіалу. (Довідка: меморіал – архітектурна споруда в пам'ять про когось чи щось). Звісно, що про щось. Про науково-технічну творчість. Змарновану, загублену, незапотребовану, затоптану … etc. Але ж за нею: люди, люди, люди…
Бухгалтерсько-ревізійна служба. Ну, цим я особливо не заздрю (втім, я не заздрю нікому і собі включно з цього приводу), але особливо – названим фахівцям, з огляду на виявлення, на масив, на обсяг роботи по обліку та реєстрації всієї змарнованої, загубленої, незапотребованої… Втім, ви вже, маю надію, – і навіть переконання маю, – алгоритм зрозуміли. Він – простий як двері: геростратизація творчості. Так от, завдання вищеназваних фахівців буде – написання дуже великого за обсягом, можна сказати: неосяжного, документу (ну, в чомусь, звичайно, віддалено схожого на «акт ревізії», але то так, дріб’язок). Вони мають написати: мартиролог!
(Довідка: буквально: martyrologium (лат.– список мучеників). У даному випадку, у дещо переносному значенні: перелік постраждалих, замучених, а також пережитих мук, страждань, втрат, фактів переслідування і т.п.).
У нашому випадку: замученої, змарнованої, загубленої, незапотребованої…
…Втім, я вже повторююсь.
Ну, навіщо слідчі з прокурорами, я гадаю, ви вже й без мене здогадались: зазвичай, значна частина результатів «творчості» контрольно-ревізійних служб передається саме в прокуратуру… А вже там добре знають: у кожного злочину (а ми маємо справу саме зі злочином; і від того, що він є щоденним, буденним і баналізованим – він лише стає більш обтяжливим та небезпечним) є прізвище. Ім’я. Он, донедавна було ще й по-батькові…
Ну, і, – з огляду на лапідарність такого жанру дослідницького, як тези наукового повідомлення, – скажу кілька слів від імені філософії і від свого власного. Імені.
Чому саме філософії – я вище вже лаконічно зазначив. Чому від свого власного – кілька слів варто сказати.
Я, Новіков Борис Володимирович (д.ф.н., проф., зав. каф. філософії (ось вже понад 33 роки), засл. прац. нар. освіти України (з 1998р.) і т.д., і т.п. – в темі – в темі «творчість»; ні, краще так: в темі ТВОРЧІСТЬ – вже понад 45 (сорок п’ять) років. І не просто «в темі», а, що називається: «по вуха». Маю з цієї проблематики понад 400 наукових розвідок різного масштабу (та, звісно, якості), включно понад 15 монографій…
В суто довідковому режимі зазначу: докторська дисертація моя, захищена в 1994 році називалась досить лаконічно, але зі смаком: «Творчість як предмет філософського дослідження». На цьому довідковий матеріал закінчується. Як казали древні: Sapienti sat. (Dictum sapienti sat est). Умному достаточно. (Сказанного умному достаточно) [сапиэнти сат (диктум сапиэнти сат эст]).
Розумному доста…
А, відтак, оскільки у ледачих і у дурнів слуг немає, що таке Googl знаєте, так от: з Богом, Парасю…
Резюмуючи сказане вище, констатую: у царині науково-технічної творчості не все так погано, як ви гадаєте. Або – вони гадають. Там все –значно, значно, значно гірше. Та якби ж тільки у цій царині!
…Наостанок, розуміючи всю жалюгідність, та марноту своїх прозових спроб та намагань, я, – про те ж саме, – засобами високої і справжньої поезії. Вустами справжнього, а не «місцевого» класика.
Ну, а за віньєточку з кількох власних рядків: не судіть строго…
Ходят важно по стране поверенные,
основательно хозяевами на лояльность проверенные, и шибко в себе уверенные.
Стой, рационализатор!
Изобретатель, стой!
Встал ты на путь, зыбкий
и весьма непростой.
И не вздумай – беспокоить нас
В БРИЗе не вздумай отвлекать на глупости нашу братию.
Лучше: играй у себя во дворе в домино.
А на улице – в демократию.
Мы – люди занятые, не говоря уж – нанятые…
И весьма противные:
Мы надежно и быстро умножим на «ноль»
Энергию твою креативную…
(Жалкое подражание В.В. Маяковскому).
А вот – сам. Не, лучше так: САМ.
***
«АНЧАР
(ПОЭМА ОБ ИЗОБРЕТАТЕЛЬСТВЕ)
Кто мчится,
кто скачет,
кто лазит и носится
неистовей
бешеного письмоносца?
Кто мчится,
кто скачет,
не пьет и не ест,
проситель
всех
заседающих мест?
Кто мчится,
кто скачет
и жмется гонимо, –
и завы,
гордясь,
проплывают мимо?
Кто он,
который
каждому в тягость,
меж клумбами граждан –
травою сорной?
Бедный родственник?
Беглый бродяга?
Лишенный прав?
Чумной?
Беспризорный?
Не старайтесь –
не угадать,
куда
фантазией ни забредайте!
Это
прошагивает
свои года
советский изобретатель.
Он лбом
прошибает
дверную серию.
Как птицу,
утыкали перья.
С одной
захлопнутой
справится дверью –
и вновь
баррикадина дверья.
Танцуй
по инстанциям,
смета и план!
Инстанций,
кажись,
не останется,
но вновь
за Монбланом
встает Монблан
пятидесяти инстанций.
Ходил
юнец и сосунок,
ходил
с бородкою на лике,
ходил седой…
Ходил
и слег,
«и умер
бедный раб
у ног
непобедимого владыки».
Кто «владыки»?
Ответ не новенький:
хозяйствующие
чиновники.
Ну, а нельзя ли
от хозяйства
их
отослать
губерний за сто?
Пусть
в океане Ледовитом
живут
анчаром ядовитым»
/В.В. Маяковский/.
***
…Ходят поверенные
самоуверенные
Изобретательство – в надежных руках:
Чего бы не изобрел ты,
Делу этому – и крах, и швах.
/Опять – жалкое подражание Великому Поэту/.