безКОнтРОЛЬне

Лавинна Грейс
Долонь хаотично спросоння повзе вниз, углиб мушлі спрутом. Вже промінь лизнув підвіконня, та я - все ж до ліжка прикута.
Бо жест - хміль жадання, отрута.
Той жест небезпечно-підступний, він заклик в безодню падіння. Хоч розум і вкрай непідкупний, в закритих очах мерехтіння.
Між стегон від млості тремтіння.
Між стегон від пристрасті трунок, перса, мов два яблука стиглі. Та ще твій чарівний цілунок і я лиш стогну, хриплю, скиглю.
Світ знову на вічність застиглий...