Рука потяглася до кнопки дверного дзвоника. За цими дверима починалося його інше життя. Інший вимір,інша реальність. Там починався його паралельний світ -його особистий простір.
Світ,в якому він був вільним від тягаря щоденних сімейних проблем. Різноманітний, барвистий світ з насиченими кольорами,в який він радо занурювався виринаючи із полону сірих буденних справ. Світ,в якому була жага польоту на крилах яскравих почуттів. Світ,в якому він ставав самим собою, не приховуючи та не соромлячись свого щастя та бажань. Світ,в якому його розуміли,любили,підтримували,схвалювали,чекали. Це був той паралельний світ, інший вимір,в якому жила його мрія,його натхнення. Світ,в якому жила Фантастична ЖІНКА з золотистим волоссям та загадковими ,як в чаклунки ,зеленими очима,випромінюючими радість .
Так ,саме неймовірно щиру радість . Її очі ніколи не приховували та завжди висловлювали це почуття. Коли вона посміхалася,в них відбивалося сонячне проміння. І вони яскраво сяяли ,немов смарагди. А коли сумувала,вони приймали сірий відтінок. Він дуже добре знав її очі. Здавалося він давно шукав їх. Мабуть ще з юнацтва.
Своє життя він будував свідомо ,як вважав потрібним,як мріяв. З тою,кого вибрав сам.. Майже все відбувалося в його житті,як планувалося. Нема за чим було шкодувати. Кар*єра, бізнес,сім*я,діти - те ,чого бажав,до чого прагнув. Все те,що було начебто сенсом життя. Все те,що він захищав та оберігав,вважаючи себе відповідальною людиною. Його повсякденне життя не було тягарем навіть коли траплялися важкі втрати. Бо він не був в тому житті сам на сам із проблемами. Бо в нього завжди було вибране ним самим його оточення. І взагалі здебільш його життя приносило насолоду та нагадувало міцну,непохитну фортецю. Воно ,як картина складалося з багатьох пазлів. В кожного з котрих було своє місце. Так відбувалося багато років поспіль.
Але з часом з*явилося відчуття,що щось втратилося і чогось не вистачає . Начебто випралися життєвими зливами та вигоріли під сонячним промінням кольори,якими була розмальована та фортеця-його світ. Звичка та рутина поступово заповнили існування. Сіре повсякдення поглинуло його з головою. Колія,рейки і потяг,який їде по ним тільки в одному , незворотньому напрямку. Безвихідь та звичка. І де було взяти йому ті фарби та пензлі,котрі намалювали б картину знов , повернули би життю яскравість та наповнили би його свіжим повітрям – він не знав сам.
Може саме тоді до нього почав в мріях приходити її образ ? Жінка,яку колись малював в своїй уяві в юнацтві. Округле,але витончене ,благородне обличчя з високими вилицями та з глибокими,розумними зеленими очима. Чи шукав він її? Хто знає? Але сподівався,що десь в цьому вимірі є вона. Його радість,його мрія,його віддушина.
А вона дійсно була. Вона жила нічого не знаючи про нього. Сильна ,вольова,цілеспрямована,успішна,але на жаль самотня. Жінка ,яка самостійно досягла багато чого в своєму житті без чиєїсь підтримки. Всупереч обставинам .В її житті все давно визначилося,всі цеглини вляглися на свої місця. Робота,дім-все знайоме ,звичне. Колись вона мала сім*ю. Та на жаль не склалося. Низка днів змінювали один другим. В її житті з*являлися нові обличчя,але все не ті. З кожним новим знайомством втрачалася надія на зустріч із своїм чоловіком . Скоріш за все вона заборонила собі бути щасливою поряд з гідною людиною. І взагалі ,де було взяти ту людину? Та все ж образ мужнього,ніжного ,доброго,відповідального та розуміючого чоловіка –саме такого,яким був він,вона несла в своєму серці, десь в глибині своєї душі.
Їх зустріч була давно внесена у Велику Книгу Життя. А їх імена були написані зірками поряд на Чумацькому шляху Вітром великих змін.
Для них все відбулося випадково . Ніхто з них не знав,що принесе їх знайомство. Спочатку звичайна переписка та спілкування ні про що. А потім перша зустріч . Події розвивалися поступово. Їх побачення були наповнені юнацькою романтикою. Це були незабутні яскраві моменти в їх житті. . Вони прагнули бути разом. Горіли жвавим спалахом очі та неймовірно билися серця. Вони наповнювали та доповнювали один одного,насолоджувалися спілкуванням, обмінювалися думками,планами. В них з*явився свій світ,в якому не було нікого ,крім них . Ніжні,щирі стосунки, про які мріяли вони давно. Їх спілкування приносило обом радість та щастя. Вони з нетерпінням очікували ,коли знов будуть мати змогу обійняти один одного-свою рідну людину. Вони ніколи не обговорювали майбутнє ,бо його могло не бути зовсім. Тому вони цінували кожен день,котрий були поруч. Тиха благість наповнювала їх серця. І єдине,про що просили вони небо,це те,що хай все продовжується вічно.
Їх спілкування частіше всього відбувалося в телефонному режимі. Вона чекала його дзвінків. Він знав це, та намагався бути часто з нею на зв*язку. Він любив її ніжний,лагідний голос. А сама вона наповнювала його життя сенсом . Дивна ,чарівна ,фантастична пристрасна, жінка . Часом вона була схожа на маленьку дівчинку. Він любив,коли вона засинала на його плечі. Його рука гладила її золоте волосся, а серце наповнювала ніжність та турбота за неї .
Вона кохала його. Його руки,обличчя,його очі. Ніжні ,добрі ,наповнені любов*ю очі. Вона залишалася сильною ,впевненою та спокійною ,хоча знала,що їх стосунки та можливості обмежені тим життям,яке було в нього,котре він відбудував свого часу з іншою. Вона вміла радіти тим маленьким подіям ,з яких складалося її щастя. Вона дуже добре знала,що не буває одного великого ,єдиного щастя. А є його фрагменти,які наповнюють життя сенсом та радістю. Вона вміла бути вдячною та не вимагати неможливого.
В той вечір вона з нетерпінням чекала його приїзду. Рахувала часи до зустрічі. Він повинен був приїхати та залишитися до самого ранку. Час до побачення ще залишався. Вона подивилася на годинник. Поряд з ним висів портрет найдорожчої в її житті людини- матусин портрет. Рідні,лагідні ,розумні очі дивилися на неї. Вічно турботливі мамині очі. Вона затримала на ньому погляд,а потім посміхнулася ,наче привітавшись .
«Як мені багато треба тобі розповісти! Але ж,ти й сама все як завжди знаєш.»-пронеслося в голові.
Вона вимкнула світло,запалила свічки та налила собі в келих чарівне зілля. Зручно влаштувавшись у кріслі ,вона зробила ковток,потім другий. Зненацька до неї на руки застрибнув її улюбленець-чорний кіт . Його розмірене муркотіння неначе занурювало в транс. Вона прикрила очі і відчула легкий вітерець на своєму обличчі . І в той самий час почула голос:
- Добрий вечір,моя дівчинко.
Від несподіванки вона відкрила очі,та поряд нікого не було. Тільки з портрету посміхалася матуся.
«Примарилося»- подумала вона.
Кіт тихенько муркотів на руках. Погладивши пухнастика ,вона пригубила келих. І знов чарівне зілля немов перенесло її в інший вимір.
-Прийшов час поспілкуватися,моя люба.
Помилки бути не могло. Це був голос матусі. Неймовірна несподіванка зовсім не злякала її. Вона так часто сумувала за матір*ю,яку втратила ще в ранньому дитинстві. Їй так не вистачало материнської любові та турботи,добрих рук та щирих очей рідної людини.
-Я так рада тобі, мамо! Як добре,що ти прийшла. Я скучила за тобою.
Тільки й зуміла сказати вона. Легкий вітерець поворушив її волосся і вона відчула начебто тепла долоня погладила її по голові ,а потім лягла на її плече.
-Я ніколи не кидала тебе,я з тобою ,ти повинна це відчувати,донечко,-почула вона у відповідь.
-Я завжди спостерігаю за тобою і все знаю про твоє життя. Ти можеш не розповідати мені нічого. Я намагаюся підказувати ,чого ти не повинна робити ,та що принесе тобі біль та розчарування. Ти доросла і розумна жінка. Але ж для мене ти залишаєшся дитиною. Я хочу,щоб ти була щасливою. Я знову поряд,щоб поспілкуватися та попередити тебе. Останнім часом мене бентежить твоє життя, а саме твої відносини з не вільним чоловіком.
Люба моя,чи не здається тобі,що ти даремно витрачаєш свій час,марнуєш роки свого життя на безперспективні стосунки? В мене крається серце . Невже тебе не турбує твоя самотність? –промовила мати.
-Самотність? –повільно запитала жінка. І зробивши ковток жагучої рідини з келиха ,продовжила.
-Самотність…Ти знаєш,що в мене були довготривалі стосунки з чоловіками. Двічі я жила під одним дахом з чоловіками .І поряд з ними я відчувала неймовірні нерозуміння й самотність. Було порожньо та холодно. А з ним…З ним я не самотня. Я просто відчуваю його відсутність в моєму житті. Ми не самотні поки живемо в чиїмось серці,поки той,хто кохає ,думає про нас. А ми думаємо про нього.
-Я кохаю його. Це почуття наповнює моє життя сенсом. Коли ми з ним поряд ,нам добре разом,ми щасливі,ми розчиняємося один в одному. Ми розуміємо один одного без слів ,-промовила жінка.
-Моя донечко. Адже ти знаєш його статус. Ти розумієш,що монополія на ваше з ним щастя в руках іншої жінки? Вона не дозволить ніколи вам бути щасливими разом. Хоча в таких випадках не жінки,а чоловік вирішує, що та як буде далі. Хто ти для нього? Як довго все буде тривати? Чим все закінчиться? – запитала мати.
-Ти задаєш багато важких питань,на які в мене не має,на жаль,відповіді. Як би хто знав своє майбутнє- тихо сказала жінка.
-Я заздалегідь знаю ,доню.
- Як що в ньому ми з ним не разом,не кажи мені про це,прошу тебе! Я так хочу бути щасливою ,або хоча би мати ілюзію щастя. Я дійсно кохаю його. Я хочу робити його щасливим. Може й насправді я –єдина,для кого важливий його,а не мій душевний стан. Я ніколи не примушу його страждати. Я не хочу і не можу розірвати його свідомість та життя на два шматки. Я ніколи не поставлю його перед вибором : або я,або…. Я сильна ,я витримаю все. Аби тільки мати змогу бачити,чути його,бути поряд з ним. Хай не завжди,але поряд.
-Дитино,дитино. - зітхнула мати.
- Добре,що ти так відверта зі мною. Я як можу оберігаю твоє щире ,любляче серце. Я дуже хочу,щоб ти була щаслива. Знай же. Я маю змогу тільки один єдиний раз попросити Велику Чаклунську Силу про виконання твого самого заповітного бажання та зміну запису у Книзі Життя.
Почувши ці слова матері ,жінка з нетерпінням перебила її.
-Матінко,мила моя голубонька. Прошу тебе про одне бажання. Ти знаєш,що в цьому житті я не хочу нічого міняти. Не хочу просити щастя для себе. Тим самим зробивши нещасним когось іншого. Нехай в наступному житті він буде тільки мій, а я – його. Щоб більше не було помилок і ми знайшли один одне відразу.
-Не все так просто,моя донечко. Сьогодні я прийшла не тільки поговорити з тобою,але попередити. З твоїм коханим повинна трапитися катастрофа. Як що виповниться твоє бажання, про котре ти сказала зараз мені, в цьому житті він загине. Але в наступному ви будете разом,як ти хочеш. –сумно сказала мати.
В кімнаті настала тиша. Здавалося,що раптом зупинився оберт Землі –все застигло .
І тільки годинник на стіні відміряв час,нагадуючи жінці,що треба обирати вірну відповідь. Відповідь,від якої буде залежати її щастя, життя коханого чоловіка. Відповідь від якої буде залежати спокій і звичний життєвий ритм,затишок зовсім іншої жінки. Жінки ,яка жила з її коханим чоловіком.
Раптом в голові пронеслося багато думок. Про те,як вона зможе зараз жити без нього? Як без нього буде жити його рідня? Як в наступному житті, про котре вона мріяла ;в тому житті,яке хотіла прожити з ним, вона зможе жити ,знаючи,що саме її вибір зупинив його попереднє життя та відняв його у сім*ї? Вона знала,що попросивши Велику Чаклунську Силу надати змогу обминути катастрофу своєму коханому,вона використає своє єдине бажання в зміні запису до Книги Життя. Він залишиться живим. Але ні в цьому, а ні в наступному житті вони не будуть разом.
ЇЇ очі стали глибоко сірого кольору, та наповнилися сльозами. Та проковтнувши їх ,вона не вагаючись твердо промовила:
-Я обираю його життя. Мамо,ти чуєш?! Хай він живе! Я відмовляюся від свого щастя!
-Донечко,-звернулася мати- Ти добре подумала? Як що ти схочеш,ви будете з ним разом у наступному житті. У вас буде все не так ,як зараз-інакше. Будуть діти,знайомі,друзі,рідня, свята спільне життя ,а не тимчасове існування. Просто відпусти його зараз.
Жінка опустила голову та тихо відповіла:
-Я повторюю,що обираю його життя! Він повинен жити зараз! Зрозумій мене,мамо. Це було тільки моє бажання- бути нам разом в наступному житті. Чи хотів би він цього,я на жаль не знаю.
Зараз він живе своїм життям,в якому він щасливий. Яке будував він сам . В якому я не головна жінка його життя. Я лише фрагмент . Я- спеція до основної страви. І я не можу цього змінювати. Я не можу дозволити собі бути щасливою чужою ціною. Хай він живе. Але я не хочу жити без нього в наступному житті. Я не хочу більше повертатися в цей світ. Я залишуся з тобою в твоєму вимірі,мамо
-Що ж. Хай буде так. Ти зробила гідний вибір,моя люба. Я зроблю так,як ти попросила.- промовила матуся.
І з цими словами матуся немов розчинилася у повітрі.
Його автівка мчала на великій швидкості по шосе. Він поспішав на зустріч до неї. Треба було ще заскочити до магазину за трояндами- її улюбленими квітами. Настрій був піднесено –чудовий, адже він давно чекав на цю зустріч. Він сумував за нею і тому квапився в дорозі. Почало вечоріти . Не самий улюблений час для водіїв-складно керувати в сутінках.
Та раптом йому здалося що з узбіччя під колеса його авто кинулася літня жінка. Він різко натиснув на педаль . Машина немов гарячий ,нестримний мустанг зупинений на ходу,голосно заскрипіла гальмами та зупинилася. Він відкрив двері,щоб подивитися де поділася жіночка,яка кинулася під його колеса. Але нікого не було.
«Примарилося»- подумав він.
І в той самий час на перехрестя вилетіла некерована вантажівка. Очі її водія були наповнені страхом,він не впорався з водінням та мчав навпростець.
Як би не примара-жінка, автівка коханого була б зім*ята та розірвана на друзки. Матуся виконала обіцянку,він залишився живим,та майже не пошкодженим. При гальмуванні лише злегка розсік голову об кермо і на лобі запеклася кров.
Тим часом в її квартирі здійнявся легкий вітерець і враз загасив всі свічки. ЇЇ серце стрепенулося неначе птах .
«З ним нічого не трапилось!Мені обіцяла матуся!»- почала заспокоювати себе вона.
Менш ніж за годину він стояв з трояндами під дверима,за якими жила його золотоволоса жінка,та за якими починався його інший світ . Рука потяглася до дзвоника та натисла його.
Двері відчинила вона. ЇЇ зелені очі були наповнені турботою, щирим щастям та любов’ю одночасно.
Вона кинулася до нього ,обвила руками шию,занурилася в нього обличчям та прошепотіла:
-Мій рідненький ,ти-живий!Дякую тобі,мамо!
Він не розчув цих слів . Просто стояв, міцно обійнявши та притиснувши її до себе . Він був поряд з нею. Вона світилася щастям. А він так і не здогадувався ,що ця золотоволоса фантастична жінка подарувала йому сьогодні життя,відмовившись від свого життя та щастя. Вона кохала його понад усе…