В неї були такі ошатні маленькі перса! Коли вона йшла, сама крихітна, в рожевій анґоровій блузочці, і в кросівках на два розміри більшими з напханими папером передками, - то персики вигравали контра-танцем, мов розглядаючись в обидві сторони. Антураж завершувала величезна круглої форми копна чорного волосся… Чебурашка! Лишень дівочого роду. Не познайомитися з нею і з’ясувати , що ховається за тим, був би гріх! Кейко Сакамото, з Осаки.
Ми двічі розставалися, і двічі сходилися, так і не зазнавши «справжніх» стосунків. Мої друзі захлиналися від заздрощів.
Аби не втратити прихильність друзяк, після року з Кейко, я вирішив влаштувати кумедну спартакіаду. Справа трапилася у Мюнхені, там де понад річкою Ізарою – 37-ми кілометровий парк з велодоріжкою, Англійський парк зі своїм Ісусом та Палац Німф (Німфенбурґ) – місто парків. Ми любили виїхати компанією на роликах, поганяти парковими доріжками, зупинитись біля однієї з кантин, ну наприклад коло пагоди… Так-так, в Англійському саду, в баварському Мюнхені є справжнісінька і здоровенна дерев’яна пагода. Не знімаючи роликів – видудлити по бокалу радлера (велосипедист – коктейль зі світлого пива і лимонаду). Оскільки я мешкав якраз коло парку, то ролики складалися частенько в мене, особливо, коли вигуляне і зголодніле братство з подругами «завалювалося» до мене на велику кухню, аби пограти в «сарану» з моїм холодником. Загалом це було весело і не образливо, особливо, коли відправляли десант до найближчої крамниці. Тоді катання вихідного дня оберталося заляганням ситих задоволених і дещо п’яних «котиків» по всіх кутках мого помешкання.
Проте цього разу «ліжвище» відбувалося взимку. Туманного ранку тріщав мороз-морозище а в каміні і буржуйці дотріскували останні дрова. До замку Німф, де навіть взимку залишаються зграї вгодованих лебедів і двокілометровим каналом швендяють попиваючи глінтвейн бюргери, граючи в сквош, хокей і просто бродять – прозвучав незвичний вухові звук. Друг Лєнський з Пітера, якось припер до Мюнхена піонерський ґорн… Ту-туру-ту-ту!!! Ту-туру-ту-ту!!!
Впевнено опохмелившися, бо хто ж на роликах долатиме двокілометрову дистанцію по льоду, виставивши журі з університетської хірургині, італійської антрпологині, та голандської єврейки, ми почали змагання за
Кейку
Тут окреме
Вікопомне творіння про знайдене ув абхазьких мандаринах звірятко… Ким знайдено? Каракаділам, ну крокодилом Женею, або Ґеною… Так нас і звали – Каракаділ і Чебурашка – неізєстний навукє звір. Довелося пояснюватись…
- Ай єм ньот ан анмімаль…
- Ю – Кейко, мі – Іван –
У великій компанії продемонструвати сам мультик. Компанія була яко палета бразилія , японія берлін і Іран…
Я – Чебурашка, пригорнулася вона…
Битва
Підскочивши на згук «піанєскга» ґорна, ще не зовсім зрозумівши: яка доба року, і взагалі в якій країні всі дружно розвбрали ролики і подалися на німфенбуґський канал. При свідомості і без роликів була лише Кейко. Її поставили на мості як суддю. Мала зростом вона проглядала крізь амбазуру перил, я четверо чудиків беркицалися на роликах по льоду, як від нас розбігалися німці і як шипіли і щипалися лебеді. Доповзши до мосту на четвереньках, я отримав поблажливий поцілунок. «Чебурашки» - вимовила несподівано по слов’янському але підсумовуючи наше диватство