114

Степан Нагорняк
Посадивши зерно
кровю породженно давно
Воно ізлиє гірькуватий смак
терпняком обрій засіяє однак.

Коріння вплете свою ігру
І тобі припіднессе зачарованну судьбу
В ізгибах сна тобі будуть помагати
Щоб душа в натхненні хоть на мить могла взлітати.

Усьо в житті прорахованно
Темними роками рани залікаванно
Скудно буде в пустоті радість віднайти
І крізь омут сна у реальність ввійти.

Скарб із корня проростає
влучно в серце попадає
Ангел дісницю вознессе
І віра з новою силою у тебе ввійде.

Карма віщить голосно в дзвіницю
Перезаряджає старець свою рушницю
Постріл буде не з легких
Ведь на кону світлиця Астральних Жриць.

Знаково летить стріла
Поражая самого Творця
Місячний лук заіскрив чарівний звук
Зорями знам'я опадало
В ночі красоту Любові знаменито освіщало.