КАВАЛЕР ОРДЕНА "ВЕРТУТИ МИЛИТАРИ"
…Плив упевнено, метр за метром долаючи річкову широчінь. Крижана сорочка обпікала тіло. Заважав товстий шар нафти, який розтікався од берега до берега. За інших обставин чи й згодився б так запросто ринутись у зимність осінньої Волги, хоч і вважав себе непоганим плавцем. Нині ситуація украй незвичайна. Певне, Василеві не наказували дістатись протилежного берега у такий спосіб. Та затямив з перших днів війни: найменша про гайка може коштувати життя і собі, і товаришам. Те, що бомба влучила у катер, - не випадковість. Довго існувати подібна завелика для літака ціль не могла. На краще, що трапилося це на стоянці. Устиг Василь сховатись у якомусь окопчику од налетілих «юнкерсів». На тім боці – рятунок. Там візьме вцілілого катера і знову буксируватиме паром з військовим вантажем захисникам палаючого Сталінграда. У місто на Волзі боєць Василь Коваленко потрапив у сорок другому. Позаду лишились бої під Луцьком, перше поранення…
- У Сталінграді воював і кулеметником, і артилеристом, і танкістом. Прибули танки, а водіїв - катма. Шукали по всіх частинах. Зазирнули й до нас. «Трактористи є?» - питається командир танкової. «Є», - кажу.
Так і став танкістом. Сів на тридцятьчетвірку. Екіпаж той був інтернаціональним. Командир – грузин, баштовий стрілець – татарин, радист-кулеметник – росіянин, я, механік-водій, і піднощик снарядів з Дніпропетровська.
Боронили авіазавод, тракторний, селище Барикади, Мамаїв курган. А там – саме пекло. По п’ять і більше атак відбивали. Ходили і в контратаки. Танки збирали на тракторному. І одразу в бій. Стояли на смерть. Кожен пам’ятав: «За Волгою для нас землі немає!»
У листопаді ми отримали наказ: рухатись на Котельниково. Взяли станцію вночі. Наступна станція Чернишки, а далі пішли на Калач. Чимало потрощили кулеметів, протитанкових гармат. Смолоскипами палали хрестаті фашистські «Т-4». Вельми боялись німецькі танкісти зіткнення з тридцятьчетвірками. Робили, бач, на бензині…
То був рішучий контрнаступ червоної армії, в результаті якого війська Сталінградського і Південно-Західного фронтів з’єднались у районі міста Калач. В оточенні опинились 22 німецько-фашистські дивізії. Розповідає Василь Михайлович буденно, наче ото комусь сторонньому довелось пережити усі страхіття, а не йому особисто. В худорлявій його статурі, жвавих карих очах – і крихти емоційності.
- У Ростові таки постраждав наш Т-34. Пробило снарядом башту навиліт. Вже після Ростова мене послали вчитись на курси танкістів. Закінчив і знову – у бій. Тепер уже в Криму. Визволяли Севастополь. Тільки-но видерлися на Турецький вал – як влупить бронебійним у бак з пальним! Миттю вискочили, заходилися тушити. Та де там! Пересіли на другий. Але й того підбили кляті фашисти. Мене залишили зв’язковим при штабі.
Брав участь сержант Василь Коваленко в штурмі Сапун-гори. Скоро груди бійця прикрасила медаль «За відвагу». Згодом одержував новий танк. Стрівся там випадково з односельцем Олексієм Севруком. Попрохали разом направити їх на фронт. Відтак опинилися у Першій армії Війська Польського. Йшов 1944 рік.
Як відомо, лондонський емігрантський уряд перешкоджав встановленню у Польщі народно-демократичного ладу. Без узгодження з Радянським урядом він організував при допомозі своїх прихильників збройне повстання у Варшаві з тим, щоб нав’язати свою владу польському народові до приходу Радянської Армії. Радянська авіація скидала повстанцям зброю, боєприпаси і продовольство. Польська армія у вересні зробила спробу прорвати оборону на Віслі, аби якось допомогти братам, але марно. Гітлерівці жорстко придушили повстання, зруйнували місто. І лише 16 січня 1945 року Варшаву визволила Червона Армія разом з частинами Війська Польського в результаті Вісло-Одерської операції.
Визволяли столицю Польщі і танкісти Василь Коваленко та його товариш Олексій Севрук, старший лейтенант, комуніст.
- Ми стояли замасковані у лісі. Наказ був такий: перетнути шлях німцям, які мали прорватися саме у цьому напрямку. І дійсно: посунули «тигри», «фердинанди». Одразу спалахнув наш Т-34, що поруч з моїм танком. Пожежу загасили. Непомічені фашистами, пропустили «тигра» вперед (я тоді був за баштового стрільця). Випустив у нього кілька снарядів. Бачу: димить. Всю колону знищили у тім бою. У передмісті Варшави поховав товариша свого, Олексія, - на мить посмутніло лице Василя Михайловича. Випав нам короткий перепочинок. Повиходили з танків. Олексій саме одержав листа з дому. Аж зненацька вдарила ворожа артилерія. Притьмом кинулися до танків, та Олексій не встиг ускочити: уражений осколком, сповз по броні…
З боями брав сержант Василь Коваленко польські міста Лодзь, Бигдощ, Щецін. В Польщі і закінчилася війна для відважного танкіста. Додому повернувся кавалером ордена «Віртуті мілітарі» - високою польською нагородою.
А спрагла земля чекала хліборобських рук. Скучив за нею і демобілізований солдат Василь Коваленко. Ще до війни обробляв термахівські поля. І тепер, нарешті, змінив танкові важелі на тракторні, мирні. Орав, сіяв, збирав врожаї. Мав трудові нагороди. З повагою згадують односельці сміливого танкіста.