Снежный веночек зима заплетает,
Краше нельзя и мечтать.
Тихо и осторожно шагаю,
Жалко его растерять.
Домой захожу, гадая с улыбкой:
"Какой он, снежный венок?"
В зеркале вижу- влажный и липкий,
Водичкой течёт на платок.
Вмиг от него не осталось следа,
В зеркало с грустью смотрю.
А за окошком смеётся зима:
«Выйди, другой подарю!»
Оригинальный текст.
Віночок
Платон Воронько
Сніжний віночок сплітає зима,
Такий, що не можна й намріяти.
Йду я тихенько, немов крадькома,
— Шкода віночок розвіяти.
Хай хоч погляну в люстерко: який?
Тільки ввійшла я до хати,
Став той віночок вологий, липкий,
З хустки почав опадати.
Глянула в люстро — віночка нема.
В хаті стою і сумую.
А у віконце сміється зима:
«Вийди, новий подарую!»
Фото: из интернета. Спасибо автору.