Копия листа римо католицького священика о. Ярослав
(Копия письма Римо – католицкого священника о. Ярослава Вышневского. 2008 г.)
(Перевод на русский язык.)
Блаженнейший Кардинал Любомир
Преосвященные Владыки УГКЦ
Уважаемые священники и монахи,
Братья и сестры катехеты!
Желаю Этим отрытым письмом поздравить Вас с Рождеством.
Пусть новый 2008 вдохновляет Вас хорошими мыслями.
Не знаю как Вам понравятся мои мысли. Будем также толерантными для моих языковых ошибок.
Два года назад я на встречи с Президентом в Донецке, критиковал Донбасс за нежелание знать украинскую речь, но сам так же до сегодняшнего дня не смог ее порядочно выучить.
Я для многих из Вас незнакомый человек. Важно однако то что я хотя и являюсь поляк, римо - католик,
доброжелательно отношусь ко всем Вам, потому что имел возможность познакомиться с украинцами на конце света, на ,, нечеловеческой,, как говорят земли.
Я был много лет на Северном Кавказе а также на Дальнем Востоке в том числе на Камчатке.
Сахалине и на Калыме. Кому важно в этом убедиться, можно почитать мою Интернет странице:
www.orient.to.pl
За мою долго срочную работу мне дали в России титул прозелита и,, персоны нон грата,,.
Мне очень грустно что Россия так относится к католическому духовенству в том числе и до
епископов. Это было 5 лет назад и я по сей день не перестаю мечтать что в России несколько всё
изменится, и эта страна перестанет пугаться католиков и делать из нас искусственно врагов.
Пока однако идеться только лишь в попытках сделать минимальное усилие дать гражданам России
в которых католические корни возможность общаться с миссионерами, которых они ждут.
В Хабаровске, на Камчатке и на Сахалине я постоянно встречал таких прихожан, что ходили в римско-католический приход, но хотели бы иметь также греко-католические службы.
Однажды мне пришлось просить священника из Омска ехать три дня до Читы, что за Байкалом, окрестить взрослого, мечтавшего быть окрещенным в восточным католическому обряде. На Сахалин, раз в 5 лет приизжав в. Ярослав Сподар мой тезка из Кузбасса, который жил на расстоянии более-менее 4000км. В городке Анев где много греко-католиков, я собирался регистрировать греко-католическую общину, хотя на самом деле как римо-католик не имел к этому никакого отношения. Я мог только сем католикам служить римскую Мессу, не зная восточного обряда. Иногда читал им Евангелие на Украинском. Правда, тогда я и читать правильно не умел.Эти прихожане умели хорошо колядовать и были для меня как родные, но мог ли я быть родным для них? Сомневаюсь.
Так вот, ездить до греко-католиков, за несколько тысяч километровых, случалось многим священникам в советские времена подпольно. Но почему эта ситуация повторяется сегодня?
Почему нет там, на Дальнем Востоке, где живут миллионы потомков украинцев, что (свято зберегли родной язык и веру), почему нет Греко - католических миссионеров за Байкалом совсем. Они там больше нужны чем в Крыму, в Крым или на Донбасс посылали меньше галичан чем на Колыму.
Они там есть, я их видел своими глазами. Честно говоря, несколько лет в Магадане был священник биритуалист с Аляски, но как говорят, много пил и епископ забрал его оттуда. Сейчас там только два римо-католики Ирландского происхождения.
Я понимаю, что с одной стороны, наша католическая молодежь напугана рассказами, повернувшихся с Сибири репрессированных родителей и дедов и не желает рисковать больше. Это естественно. Подобные
комплексы имеют и поляки, которых веками слали туда умирать за восстания 19 века.
Я понимаю, что украинцам нелегко слушать клевету о, «злых Бандеровцев», они могут осложнить попытки работы в России. Распространенные антикатолические сказки о прозелитизме в
России и о «разгроме канонического православия на Галичине», которые с ужасом поныне продаются
Москвой аж в Ватикане, и не могут остановить желание нести «огонь и правду» туда, где столько крови уже пролили священники и епископы греко-католической церкви.
Вот мои мысли, с которыми я хожу по Донбассу уже 5 лет. Я знаю, что выражая их, я могу опять кому-то не понравиться, но поверьте молчать уже невозможно. Необходимость это сказать, в конце концов, это идет не от меня самого.
Меня возможно побуждает и известие, что на несколько тысяч км асфальта на Колыме приходится несколько миллионов трупов, которые хоронили на этот дороге, каждые 6 метров, один человек!
Такая статистика. Такая цена магаданского золота.
Разве можно молчать. Они тоже наши прихожане, которым надо бы так же, как на украинских дорогах, там, где кто-то погиб в ДТП ставить кресты и зажигать свечи.
В августе 2003 года я был на освящении маленького кафедрального собора (скорее кафедральной часовни) в Донецке и тогда я хотел все это сказать кардиналу.
Меня остановил Владыка Степан Меньок, служба была большая, жара страшенная, и все спешили отдохнуть. Поэтому неудивительно, что Владыка спросил меня «что тебе надо от Кардинала?»? »
Я быстро сказал, и он с улыбкой прокомментировал.
«Как же ты их заставишь идти в Сибирь, когда они на Донбасс идти не хотят».
Я всё таки побеспокоил кардинала.
Мы общались на польском языке, и он признался, что тоже обеспокоен этой справой «Но проблемы является большие ». Нет никакого секрета в том, что иногда Ватикан вынужден заступаться за интересы
греко-каталиков на алтаре «экуменических» требований Москвы.
Правда и в том, что сами Украинцы не отстаивают свои права, как этого можно было бы ожидать.
Таким образом, можно обвинять и Ватикан и Москву и кого угодно, правда на мой взгляд совсем в другом.
Владыка Степан выразил причину самым правдивым способом.
Пол года назад в Луганске я встретил единомышленника и однофамильца кардинала, который сначала был в
Луганске, а сейчас вице-губернатор в Сумах, сказал что пора Греко-католикам семинаристам иметь мужество и не ждать годами приход во Львове, или перебегать в Киевскую Патриархию ради теплой церквушки с большими деньгами.
Пора идти на восток, на Беларусь, на Донбасс, в Казахстан и не бояться России, так как московские священники не боялись остаться на Галичине, не имея уже многих храмов или прихожан.
Пусть Россия сама боится этого всего, что совершила с нашими людьми, посылая их в концлагеря.
Сталин дал начало распространения католиков по всему Советскому Союзу и хотя человек безбожный и идиозный, все таки дал начало процесса исполнения пророческих мечтаний митрополита Шептицкого:
Есть восточные католики на востоке, только пока что нет католических миссионеров.
И пусть титул миссионер в России изменили титулом «прозелит», я радуюсь что 10 лет смог продержаться на первой линии фронта и всегда чувствовал себя нужным. Когда оставил я Ростов на Дону мне говорили:,, Вы отец будете работать в страшном климате, но народ там настолько хороший, что они вас там согреют своими сердцами »
Так, на самом деле так оно и есть. Нужны и Вы, и Ваша постоянная молитва и смелое решение. У многих из Вас есть Украинские паспорта и Вам пока проще чем полякам попасть в Россию. Вам визы не нужны и процедура ,, персона нон грата,, частично отменена в отношениях Украины с Россией, а если и выгонят, как прозелитов, тогда пишите воспоминания, как это делаю я, чтобы вогнём любви и сострадания заразить новых и новых работников на ниве Евангелия ...
Украина на самом деле житница не только хлебом богатая, но и верующими людьми!
,, Только не пугайтесь, не пугайтесь!,,
Так просил Иоанн Павел Второй, также поляк, также благожелательный для Украины человек.
Пусть Рождество 2008 года дарит Вам звезду с Востока. По которой пойдут смелые колядники на край света, по примеру владыки Андрея, который не боялся, для встречи с петербургскими католиками, взять чужое имя и паспорт и рискуя на арест и тюрьму, помогал ищущим правды и единства.
4 миллиона украинцев, это не шутки, это большая епархия.
Это старенький экзархат блаженного Леонида Федорова.
Екзархат, которого советской власти не удалось ликвидировать. Интересно, что в 30-тые годы римо католиков и греко-католиков России возглавлял Француз Пио Эжен Неве, асумпционист, до епископского рукоположения работал лет 20 в маленькой Макеевке.
Вот откуда я вам шлю не простую просьбу побеспокоиться о России.
Если мои слова Вас хотя маленько тронули, приезжайте на худой конец, хотя бы на Донбасс.
Здесь я на проще в Мариуполь этого 2007 года понял, что в Тельмановском районе, где много сел в которых когда-то жили немцы римо-католики, сейчас живут изгнанные из Польши Лемки, Бойки и Украинцы, которых предки известно были греко-католики.
С ними в лучшим случае работают священники Киевской Патриархии, а наших по сегодняшний день нет !!! Почему !?
С Рождеством Вас Блаженнейший!
И Вас Уважаемые! (Подпись) о. Ярослав Вишневский
Макеевка-Донбасс
Р.S Извините, если полез в не свои дела.
Я действительно желаю Вашей Церкви великого будущего, в том числе заслуженного кровью мучеников Патриаршего уровня.
(оригинал)
Блаженніший Кардинал Любомир
Преосвященныє Владики УГКЦ
Вельмишановні священики и монахи,
Брати і сестри катехети!
Бажаю Цим відритим листом привітати Вас з Різдвом.
Хай новий 2008 рік надихає Вас добрими думками.
Не знаю як Вам сподобаються мої думки. Будьмо також толерантними для моїх мовних помилок.
Два роки тому я на зустрічи з Президентом в Донецьку, критикував Донбас зе небажання знати українскую мову, але сам такі до сьогодняшнього дня не зміг її порядно навчити.
Я для багатьох із Вас незнайома людина. Важливо одначе то що я хоча і є поляк, римо – католик,
доброзичливо відношуся до всіх Вас, тому що мав змогу познайомитися з українцями на кінці світу, на ,,нелюдської,, як кажуть землі.
Я був багато років на північному Кавказі а також на Далекому Сході в тому числі на Камчатці.
Сахаліні і на Калимі. Кому важливо в цьому переконатися, можна почитати мою Інтернет сторінку:
www.orient.to.pl
За мою довго строкову роботу мені дали в Росії титул прозелита і ,,персони нон грата,,.
Мені дуже сумно що Россія так ставиться до католицького духовенства в тому числі і до
єпископів. Це було 5 років тому і я по сьогоднішній день не перестаю мріяти що в Росії дещо
змініться, і що ця країна перестане лякатися католиків і робити з нас штучно ворогів.
Поки що одначе їдеться лише тільки о спробах зробити мінімальне зусилля дати громадянам Росії
у яких є католицькі коріння можливість спілкуватися з місіонерами, яких вони чекають.
В Хабаровську, на Камчатці і на Сахаліне я постійно зустрічав таких парафіян, яки ходили до римо-католицьких парафіі, але хотіли би мати також греко-католицькі служби.
Колись мені довелось просити священника з Омська їхати три дні до Чити, що за Байкалом, похрестити дорослу людину яка мріяла бути похрещеною східним католицькім обрядом. На Сахалин раз на 5 років приїізжав о. Ярослав Сподар мій тезка з Кузбасса який на відстані більш-меньш 4000км. В містечку Анева де багато греко-католиків, я збирався регіструвати греко-католицьку громаду, хоча насправді як римо-католик не мав до цього ніякого відношення. Я міг лише цім католикам служити римську Мессу незнаючи східного обряду. Інколи читав їм євангеліе по українські. Правда, тоді я і читати правильно не вмів. Ци парафіяни вміли гарно колядувати і були для мене як рідни, но міг я бути рідним для них? Сумніваюся.
Так ось їздити до греко-католиків по декілька тисяч кілометров траплялось багатьом священикам в радянські часи підпільно. Але чому ця ситуация повторюється сьогодні?
Чому немає там, на Далекому Сході, де живуть мільони нащадків українців ( які свято оберегли рідну мову і віру), чому не має греко- католицьких місіонерів за Байкалом зовсім. Вони там більш потрібні ніж в Криму, в Крим чи на Донбасс посилали меньше Галичан ніж на Колиму.
Вони там є, я їіх бачив своїми очими. Чесно кажучи декілька років в Магадані був священник біритуаліст з Аляски, але як кажуть багато пив і єпископ забрав його звідти. Зараз там лише два римо-католикі ірландского походження.
Я розумію, що з одного боку наша католицька молодь налякана розповідями повернувшихся с Сибіру репресованих батьків та дедів і не бажає ризикувати подібне. Це є природно. Подібні
комплексы мають і поляки, яких століттями слали туди помирати за повстання 19 века.
Я розумію, що українцям нелегко слухати наклепи про, «злих Бандерівців», яки можуть
ускладнити спроби праці в России. Розповсюджені антикатолицькі казки про прозелитизм в
Россії і про « разгром канонічного православія на Галичині», яки є жахом понині продаются
Москвой аж в Ватикані, неможуть зупинити бажання нести «вогонь и правду» там де стільки крові вже пролили священники і єпископи греко-католицької церкви.
Ось моїї думки з якими я ходжу по Донбасі вже 5 років. Я знаю, що висловлюючи їїх, я можу
знова комусь не сподобатись, но повірте мовчати вже не можливо. Потрібність це сказати в кінці
кінців їде хиба не ід мене самого.
Мене можливо спонукає та вістка що на декілька тисяч км асфальта на Колимі приходиться
декілька мільонів трупів яких ховали таки на цей дорозі, кожних 6 метрів, одна людина!
Така статистика. Така ціна магаданського золота.
Чи можно мовчати. Вони теж є наши парафіяни яким треба би так само, як на українських дорогах
там де хтось загинув в ДТП ставити хрести і запалити свічки.
В серпні 2003 року я був на освяченні маленького кафедрального собору ( швидше кафедральної
каплички) в Донецьку і тоді вже я хотив все те сказати кардиналові.
Мене зупинив Владика Степан Меньок, служба була велика, спека страшенна, і всі спішили відпочити. Тому не дивно що Владика спитав мене « що тобі треба вид Кардинала?»?»
Я швидко сказав, і він з посмішкою прокоментував.
«Як же ти їіх змусиш іти в Сибір, коли вони на Донбасс іти не хочуть».
Я такі потурбував кардинала.
Ми спилкувалися на польскої мові, і він признався що тоже стурбований цей справой «Але
проблеми є велики». Не має ніякого секрету що іноді Ватикан змушений одступати інтереси
греко-каталиків на алтарі «екуменічних» вимог Москви.
Правда и те що сами українці не відстоюють своїї права якби цього можно було сподіватися.
Таким чином можно звинувачувати і Ватикан і Москву і кого завгодно, правда на мій погляд
зовсім в другому.
Владика Степан висловив причину самим правдивим способом.
Пів року тому в Луганську я зустрів однодумця і однофамільця кардинала, який вперше в
Луганську, а зараз віце-губернатор в Сумах, Він сказав що пора г
реко- католицькім семинаристам
мати мужність і не чекати роками парафію во Львові, чи перебігати в Київську Патриархію заради теплої церквушки з великими грошами.
Пора іти на Схід, на Білорусь, на Донбас, до Казахстану і не боятися Росії, так як московські священники не боялися залишитися на Галичині, не маючи вже багатьох храмів чи парафіян.
Хай Росія сама боїться цього що скоїла з нашими людьми посилаючи їіх в концтабори.
Сталін дав початок розповсюдження католиків по всьому Радянському Союзі і хоча людина
безбожна і одіозна, дала всеж таки початок процесу виповнення пророчих мрій митрополита
Шептицького:
Є східні католики на сході, тільки поки що нема католицьких місіонерів.
І хай титул місіонер в Росії змінили титулом «прозеліт», я радію що 10 років зміг протриматися на першої лінии фронта і завжди почував себе потрібним. Коли залишив я Ростов на Дону мені казали:,,Ви отче будете працювати в страшенном кліматі але народ настільки добрий що вони вас там зогріють своими серцями»
Так, насправді так воно і є. Потрібни і Ви, Ваша постійна молитва і сміливе рішення. У багатьох з
Вас є Українськи паспорти і Вам поки що простіше ніж полякам потрапити в Росію. Вам візи не потрібні і процедура ,,персона нон грата,, частково скасована в відносинах України з Росіею, а як
що і вигонят як прозелітів, тоді пишить спогади як це роблю і я, щоб вогнём любові і співчуття заразити нових і нових робітників на ниві Евангелія...
Україна насправді є житниця не тільки хлебоми багата але і віруючими людьми!
,,Тільки не лякайтеся, не лякайтеся !,,
Так просив Іван Павло Другий, також поляк також зичлива для України людина.
Хай Різдво 2008-го року дарує Вам зірку зі Сходу за якої підуть сміливі колядники на край світу
прикладом владики Андрія, котрой не лякався для зустрічі з Петербурзькими католиками взяти
чуже имя і паспорт і ризикуючи арешт і в,язницю помогав шукаючим правди і єднання.
4 мільони українців це не жарти, це велика єпархія.
Це старенний екзархат блаженного Леонида Федорова.
Єкзархат якого радянської владі не удалося ліквідувати. Цікаво що в 30-тие роки римо- католиків и греко- католиків России очолював Француз Піо Ежен Неве, асумпционіст, який до епископських свячень працював років 20 в маленькій Макіївці.
Ось звідки я вам шлю не просте прохання турбуватися о Росії.
Якщо мої слова вас хоча маленько торкнули, приїжджайте на худої кінець хоча би на Донбас.
Тут я на проще до Маріуполя цього 2007-го року зрозумів, що в Тельмановському районі, де
багато сел в яких колись жили німці римо-католикі, зараз живуть вигнанні з Польщі Лемкі, Бойкі і Українці, яких предки зрозуміла річ були греко-католики.
З ними в кращим випадку працюють священики Київської Патриархії, а наших по сьогоднішній день нема!!! Чому!?
З Різдвом Вас Блаженніший!
І Вас Вельмишановні! ( підпись )
о. Ярослав Вишневський
Макіївка – Донбас
Р.S Вибачайте якщо поліз в не своїї справи.
Я справді бажаю Вашій Церкви великого майбутнього, в тим числі заслуженного кровью мучеників Патріаршого рівня.