Те містечко приморське з дитинства далекого
вже забулось давно. Десь лежить у архіві його
майже стертий, побитий файл.
Але коли засинаєш, воно стає стартовим майданчиком
для твого польоту в космос.
Зворотній осмос практики дзен
вичистив твою психіку
до стану невагомості,
нейтринності.
Тому ти вилітаєш у Всесвіт,
долаючи квантові обмеження.
Стеження, лише стеження,
доки не заснеш.
Терпи та стеж!
- І що? Знову прилетів?
- Ага.
- Воно тобі треба?
- Ще не знаю.
- Знання не дає насолоди.
- Кому?
- Мені.
- Ти мірило всього сущого?
- Ні.
- Отож. Знання - єдине виправдання мого існування.
- Печально.
- Так. Але іншого не маю.
- Я не можу запропонувати тобі нічого альтернативного.
- Дякую! Ціную твою відвертість.
Не сміються. Не сумують. Не плачуть. Мовчать. Практикують мовчання Будди.
Будеш пити бренді, каву та горілку.
В теплий коцик загорнешся,
в спогади, казки.
Кий прийде, Хорив і Либідь
навіть Щек.
За щокою буде сахарець,
тобто LSD.
- Де ти, мій сумний герою, де?
- Тут я, тут, у серці твому.
- Слава Одіну Святому!
- Слава Віту!
- Слава!
Засміялись, загули...