Русскоязычный перевод - по ссылке:
http://www.proza.ru/2016/09/17/447
Володимир Брянцев
КЛИЧ ВЕСНИ
Присвячується дивовижній жінці, що запалила таке пізнє кохання в серці волелюбного шофера-далекобійника, і котрій я буду довіку вдячний за цю милість.
Гладить дощ ніжно скло лобове
І збіга, мов сльоза, у кути.
Клич весни, як пролог про нове,
Нам луна, та далеко є ти.
В дзеркалах зорі змерзнуть навік,
Чи забувся цей дощ, що зима?
Попелища свобод сірий сніг
Знов туги огорнула пітьма.
Мій єдиний в житті поводир!
Може зараз на шибі вікна
Ці сльозливі струмочки води,
Як і я, споглядаєш одна?
Що ж ти чуєш, скажи, на цю мить?
Може те, що і я, може ні?
Хочеш волі - рішись і візьми?
Але ж знай: по смертельній ціні.
Тягнучи під капот автобан,
Вантажівка летить в мрію ту,
Пристань де, й нема слова "обман",
І жорстокого вибору пут.
Я метатись в дилемі втомивсь
І за благо твій вирок прийму,
Якщо зорі, - згадай, як колись,
В дзеркалах бачиш ти, - не пітьму.
Земля Бранденбург. 2019 рік.
http://proza.ru/2020/01/14/967