Текст на русском языке - по ссылке:
http://www.proza.ru/2017/06/28/253
ПРИМХА ХРЕСТОВОГО КОРОЛЯ
(Уривок з роману «ДОРОГА В ОДИН КІНЕЦЬ»)
...За вікнами квартири з потемнілого неба блиснуло, пронизуючи сліпучим зигзагом хмари та гулко вдаривши громом, і немов прокинулася Ірма:
- Так, так, Вадиме! Я є! Я тут! Я вдома! Ти йди по вулиці прямо в місто, а я біжу назустріч тобі! Ти мене побачиш! Іди швидше, а то гроза збирається. Поквапся, Вадимчику!
Ірма рвонула дверцята шафи: «Що вдягти?!» Акуратно розміщені плечики з нарядами флегматично не сприймали її поспіх. Ірма скинула домашній халатик і вмить втиснулася струнким тілом в такий улюблений нею влітку, що став мало не повсякденним, сарафан. Глянула в дзеркало. Зачіски, як не було. Провела кілька разів гребінцем по русявих завитках і в секунду обхопила гумкою акуратний хвостик на потилиці.
«Парасолька! Де парасолька?» Майнула поглядом по вішалці передпокою. «До біса! Так, ключі! Де ключі?» Схопила з трюмо ключі від квартири і кинулася до виходу, встигнувши краєм ока помітити, як, окресливши в просторі дугу, відірвалася від порушеної на трюмо колоди і лягла на паркет вітальні вниз сорочкою карта. І Ірма зрозуміла, що все вона робить зараз однозначно вірно. Вона любила ворожити і загадувати на картах, акцентуючи, втім, увагу на позитивних підказках незворушних дам і королів середньовіччя. Валети Ірмою в розрахунок не бралися, - не для валетів вже вік її. До недавнього часу і король тільки однієї - чорної масті, пробуджував періодично її інтерес. На нього ворожила, - на Євгена Петровича. Але не йшов піковий король з життя бубнової дами, залишаючись при цьому все ж в своєму особистому сімейному житті, як не тасувала Ірма колоду. Та ось з недавніх пір королів навколо бубнової дами при гаданні на картах стало вже два.
Вадим з Ірмою побачили одне одного одночасно і здалеку. Червона пляма букета троянд рухалася від автозаправки вниз по тому боці вулиці, де швидким кроком, іноді підбігаючи і озираючись на грозову хмару, що затьмарила сонце, поспішала жінка. Вадим помітив її струнку постать в довгому, до п'ят, сарафані, ще до того, як Ірма помахала йому рукою. Тепер вони вже бігли назустріч одне одному щосили, і біг цей цей виглядав для перехожих цілком природним на тлі грози, що стрімко наближалась.
Перші великі краплі дощу вдарили по розпеченому асфальту якраз тієї миті, коли ці двоє кинулися в обійми одне одного. І ось тут вже неприродною і дивною для оточуючих стала картина, де чоловік і жінка цілувалися посеред вулиці під зливою дощу, прикриваючись при цьому від удару важких крапель букетом троянд. Дощ жорстоко сік ніжні червоні пелюстки, і вони опадали безвольно на плечі тих, хто, як беззаперечно стало зрозуміло зацікавленим, нарешті таки зустрілися, і цілком очевидно було, що закохані. Пелюстки троянд стікали водоспадом по тонкій тканині сарафана жінки і відносилися геть струменем води. Хтось гукнув: «Та ховайтеся ж ви нарешті, пришелепуваті!» Пара, тримаючись за руки, кинулася бігти по тротуару, усіваючи пелюстками і бутонами мокрий асфальт, а ті, що встигли сховатися від негоди проводжали їх, милуючись, посмішками.
Вони влетіли до під’їзду будинку, захекавшись, з блискучими від збудження очима.
- Боже! Вадиме! В тебе одяг геть мокрий! - Ірма закинула йому назад мокрі пасма волосся і чомусь спробувала застебнути комір сорочки.
- А ти? - Вадим, випустивши під ноги залишки букету, ніжно взяв у свої руки долоні жінки і підніс їх до вуст, маючи намір зігріти. - Ти теж! Ти змерзла?
Її долоні були вологими і теплими, і від них надходив хвилюючий і якийсь незвіданий ще Вадимом аромат, - такий, що манив, притягав, обкутував, солодко і безболісно позбавляючи будь-якої волі. І він став цілувати ці долоньки. Навіть не цілувати, а злизувати з них дурманну вологу, ігноруючи небезпеку здатися Ірмі смішним, нещасним збоченцем.
- Ходімо! - схвильована Ірма торкнулася вустами його чола. - Не будемо чекати ліфт. Ще електрика зникне і застрягнемо. Побігли швидше! Це не так високо, - всього сьомий поверх.
Вона пішла швидким кроком по сходах, не відпускаючи руку Вадима, час від часу озираючись і ловлячи його погляд. І Вадим слухняно віддавався зеленим магнітам-очам Ірми, пірнав збудженим поглядом в них, як у вир, а потім знову, ведений за руку повелителькою, мов цуцик на повідку, упивався потай інтимними лініями, що так виразно проявила мокра і тонка тканина сарафана на її тілі. Він вже вловив, скуштував і добровільно заразився феромонами розігрітого тіла цієї жінки, перетворившись на самця, в якому пристрасть основного інстинкту звіра придушувала наразі кохання людини розумної. І був це запах саме його самки - єдиної в цілому світі істоти протилежної статі, яку Вадим, ні, не шукав, - чекав все своє, вже щонайменше наполовину прожите, життя. Зараз його платонічний потяг до цієї жінки був подоланий ще не звіданою пристрастю, народженою саме від кохання. І це гостро відчула Ірма.
Вона відкривала мовчки однією рукою дверний замок, не озираючись на Вадима і не відпускаючи його руку, ніби намагаючись не підпустити передчасно близько до себе. Вони увійшли в передпокій, Ірма пропустила Вадима вперед, все так само тримаючи його за руку, і замкнула двері на ключ.
- Зараз я до ванної, перевдягнусь, потім ти, і потім я тебе ... - Ірма не встигла сказати «погодую».
Вадим припав до її вуст, лякаючись і не бажаючи, щоб пахучим гелем для душу був убитий божественний запах саме його жінки. Зібравши поцілунками цей аромат на ніжній шкірі її шиї, по ямочках ключиць і особливо різкий у розрізі декольте, він став повільно опускатися на коліна і пристрасно витискати вустами на кожному сантиметрі тіла Ірми з мокрої тканини сарафана вологу, просочену саме її запахом - тепер непереборною залежністю на все своє життя. Вадим різко відчував це, розумів, усвідомлював і добровільно, відразу, погоджувався на подібну «неволю».
Ірма вперше зіткнулася з таким напором пристрасті. Ні, не грубим, що міг би якось відштовхнути її. Цей порив чоловіка був бажаним, хвилюючим, збудливим, - таким, що відпускав всі гальма і відчайдушно кликав до адекватної, ще непізнаної нею взаємності. Далеко не ханжа в питаннях, що стосувалися сексу, Ірма, все ж, сприймала інтимну сторону життя осіб протилежної статі, як фізіологічний процес, котрий лише сприяв продовженню людського роду. Як, втім, і більшість жінок, для яких романтична сторона відносин між чоловіком і жінкою важливіша, ніж статевий контакт, що потенційно загрожує всякими фізіологічними неприємностями.
А ось тут все злилося воєдино - і порив душі, і заклик плоті. У цю хвилину народжувалася взаємність не коханців плотських, а тих, хто кохає по-справжньому: зором, - пестячи кожну морщинку на рідному обличчі, нюхом, - вловлюючи в потаємних місцях запахи, від яких шаленієш, смаком, - коли солонуватий оксамит шкіри стає бажаним, – таким собі своєрідним, що аж ніяк не відлякує, наркотиком. Це народжувалась взаємність, різко підкреслена саме бажанням і прагненням подарувати насолоду своєму об'єкту жаги, і вже всього лише цим задовольнити і себе. Ірма відчувала, що не повинна вона страхатися такої незвичної їй поведінки цього чоловіка. Вона може довіритися йому і скоритися саме в тому, в чому була ще необізнана сама.
Якби ж то Ірма знала, яким же недосвідченим був у цьому і сп'янілий від її феромонів Вадим! І який він був вдячний, що не зупиняє Ірма його, а лише шепоче:
- Там обід, Вадиме! Ти ж голодний! Я погодую тебе! Потім ...
А він - враз онімілий, тремтячи всім тілом, опускався все нижче і нижче до її стегон і тягнув вустами по міліметру вгору липку від вологи тонку тканину сарафана, що виразно окреслила струнку статуру жінки, і, зачепившись за кожну її випуклість, ніяк не піддавалась.
Хрестовий король на паркеті передпокою теж вдихнув аромат кохання з вологих шат, що раптом недбало опустились на нього, непроникно вкривши заодно від споглядання сторонніх неймовірно гостру у своєму еротизмі картину того, що відбувалося в кімнаті. Хоча король хрестовий був далеко не стороннім в цих розкладах. Під цією картою Ірма Гроєць загадала собі того далекобійника, що під ніком «Владим» вивісив на сайті знайомств замість свого фото шину від вантажівки, загнуздану товстим канатом. Лише посміхався король загадково. А може і руки потирав від задоволення? Хто знає? ...
Російськомовна версія роману «ДОРОГА В ОДИН КІНЕЦЬ» - на ресурсах електронних книг: Андронум, ЛітРес та ін.