Текст на русском языке - по ссылке:
http://www.proza.ru/2019/12/20/966
ВІРТУАЛЬНЕ КОХАННЯ
(Уривок з роману «ДОРОГА В ОДИН КІНЕЦЬ»)
... «Ви шукаєте одинокого? Тобто самотнього? А як ви ставитеся до «самотності удвох»? Ой, як багато самотніх зі штампами в паспортах! Вас не лякає людина, яка прожила самотнім, скажімо, років до сорока? Мені здається, що одинока людина - убога. Її треба жаліти, відповідати за неї, якщо приручив. Мабуть, ви, все-таки, шукаєте не одинокого, а незалежного. Але це поняття відносне. В рафінованому - чистому вигляді, незалежних не існує. Є ті, що прагнуть незалежності, - такої собі свободи, - як усвідомленої необхідності».
«Я з вами не згодна. Я живу з донькою без чоловіка і що? Хіба я створюю враження нещасної, убогої жінки? Мені здається, що убогі і нещасні, - це якраз ті, котрі живуть зі штампами в паспортах про шлюб, укладений із нелюбами. Їх просто шкода. Бідні слабкі люди, які бояться залишитися наодинці із самим собою і цим мучать і себе, і дітей. Навіщо? Не розумію. Тому все, що ви сказали, - вірно, та ось тільки з точністю до навпаки. А шукаю я собі чоловіка, в якого зможу закохатися. Вірніше, - того, хто здатний закохати мене в себе. І повірте мені, що набагато краще бути одній, ніж з ким попало».
«Ех, досада! Якось невірно я виклав свої думки. Вибачте, будь ласка, але ви невірно мене зрозуміли. У моєму розумінні, «одинокий-убогий» належить саме до чоловічої половини, але аж ніяк не до прекрасної частини людства. «Одинокий» чоловік - це протиприродно. Вільний, - так. Але ніяк не «одинокий». Таких просто немає, за визначенням немає. А ось одинока жінка - це трепетно, ніжно. Її хочеться захистити, їй хочеться допомогти. Але й серед прекрасної статі таких, я гадаю, не надто багато. В наш час партнера вибирають, швидше, жінки, ніж чоловіки. Ви, мені здається, - тому наочний приклад. Що ж стосується «самотності удвох». Так, - це талан слабких, згоден. І ви маєте рацію: краще в самотності, ніж з ким попало, але тільки не на самоті - як стані душі. А відхід від неї - самотності, - в свободі! В свободі, як внутрішній потребі, саме як в усвідомленій необхідності. А то деякі накладуть на себе обмеження всякі превентивно, немов потенційний грішник покуту. Так що не бійтеся знаходити в анкетах на цьому сайті людських ілюзій - «в офіційному шлюбі». Це чудова глина для вправних майстрів, здатних виліпити для себе бажане. Не хочете спробувати себе в ролі скульптора?».
«А ви вмієте переконувати. Доведеться відредагувати анкету: «Шукаю вільного, але в офіційному шлюбі». Тільки що ж в такому випадку написати в графі «мета знайомства»?».
«Слухайте! А це супер! «Вільного, але в офіційному шлюбі»! Страшенно оригінально! На цю оригінальність (без іронії), я впевнений, клюне маса якраз тих, хто шукає «усвідомленої залежності». Так, так! Саме її. І у вас просто не вистачить часу перечитувати їхні «вихлюпи душі», а не те, щоб відповідати. Хоча, підозрюю, від нестачі візитерів на вашу сторінку ви не страждаєте, оскільки клюють таки в першу чергу на фото. Чи не так? А знаєте, адже багато «потенційних претендентів» з цього сайту, побачивши ваше фото, комплексують і мовчать собі в ганчірочку? Чи, в кращому випадку, видають на гора банальності або, навіть, вульгарності? Я вгадав? Гарним жінкам тут ризиковано приголомшувати претендентів реальністю. Заберуться ті швиденько геть, усвідомивши власну нікчемність. Таки вже повірте побіленому сивиною. Я і сам таким був».
«Що означає «був»? Якщо можна, - конкретніше, а то в мене з'явилося кілька варіантів тлумачення цього слова».
«Ну, ви ж погодитесь, що кожен судить по собі? Так і я. В юності комплексував перед гарненькими однокласницями. Хоча, з висоти прожитих років і вражень від зустрічей випускників, колишню їхню красу можна ставити під сумнів. Але це, швидше за все, відбиток часу і моя - дуже вже суб'єктивна, думка. Так от. У шкільні роки я не обтяжував себе боротьбою за взаємність і гордо відходив убік. Зауважте, не «усвідомивши свою нікчемність», а гордо! Сподіваюся, прочитавши це, ви посміхнулися. Я радий, - пройшли тест на почуття гумору і оцінили гідно мою самоіронію. Вибачте, відволікся. Так от. Ні з ким з однокласниць любовного роману, навіть дитячого, у мене так і не вийшло. Швидше за все, це зіграло якусь позитивну роль. Вже з роками я усвідомив, що фотогенічність - далеко не головне, що притягує людей одне до одного. І тепер до гарненьких я відношусь з деякою, так би мовити, превентивною настороженістю. Ось інтернет, як не дивно, дозволяє розкрити людину саме в спілкуванні. Не вважаєте? А які варіанти слова «був» мали на увазі ви? Здалося мені, що я спочатку викликав у вас роздратування недосказанністю. Невже тепер розчарував?».
«Шановний «Владиме»! Ні роздратування, ні, тим паче, розчарування до себе ви не викликали у мене. Мені імпонує вміння співрозмовника мислити. А варіантів слова «був» у мене виникло два. Вже можна сміло написати про це в минулому часі, адже ви цілком задовільнили мене своїм роз'ясненням, яке і є варіантом першим. Варіант другий: «був» - отже, розчарувавшись у чомусь в мені особисто, ви припиняєте це листування і не маєте більше виду на будь-які зносини зі мною. Ну, що ж, - не будемо тоді даремно тринькати час і, як кажуть, живіть довго і щасливо».
«Ой, ні! Стійте! Я, напевно, недорікувато якось висловлююсь, якщо ви мене розумієте зовсім навпаки. Ну, що ви! Я аж ніяк не мав наміру позбутися такої симпатичної співрозмовниці. А комплекс неповноцінності перед красунями я з роками вже зжив. Так, так! Це всього лише симптоми упередженості якоїсь, напевно, залишилися. Я дуже сподіваюся позбутися їх з вашою допомогою. Так що давайте не будемо розбігатися, якщо у вас знайдеться час для мене, гаразд?».
«Для листування часу дійсно таки небагато. Вірніше, якщо чесно, - ніколи не писала листів ось так. Не вмію. Як на мене, - простіше зідзвонитися. У такому разі почуєш, хоча б, голос співрозмовника. А то, ніби, читаєш любовний роман, котрий класично починається з флірту, і лише ловиш при цьому себе на думці: «Так про мене це чи ні, хай йому біс?!» А чого це, цікаво, горезвісний комплекс неповноцінності переслідував вас в юності? Вас кривдили жінки? Чи природа настільки невдячна до вас? Можна хоча б краєчком ока глянути на вашу зовнішність, а не на це повішене колесо? Я в чоловіках ціную розум і енергетику, яка мимоволі притягує, - це відчувається відразу. Що ж стосовно тієї таки зовнішності, то стурбований «основним інстинктом» самець, який «могуч, дрємуч і вонюч», якось, знаєте, зовсім не стимулює мене виділяти феромони».
«Так і є. Образа, заподіяна жінкою, може нагородити чоловіка комплексом неповноцінності. Та ще й яким! Ні, мене, нащастя, не кидали і я намагався по життю не завдавати страждань жінкам. Виходило? Гадаю, що так. Мій «комплекс» - це, скоріш за все, дрібні симптоми одного з біблейських гріхів - гордині. Але борюся, борюся. Ризикну поміркувати тут і відносно «основного інстинкту», про який ви так смачно сказали. Я не належу до витончених естетів, котрі сповідують платонічні відносини. Нам - далекобійникам, приписує народна чутка якраз заклопотаність протилежним у стосунках чоловіка і жінки. Я в цих крайнощах десь посередині. Ну, можливо, ближче до першого. Що ж стосується телефонного спілкування, - це, як мені здається, вже наступний етап, якщо чітко слідувати алгоритму, заданому у вашій анкеті. Ось тут ви напевно вже посміхнулися, як і я, правда, ж? А якщо серйозно, то мені хотілося б дійти до цього етапу в спілкуванні з вами, мила співрозмовнице. Фото? Ну, що ж, спробую організувати вернісаж моєї тілесної еволюції за прожиті роки. Відсилаю зображення разом з цим листом. Ех, не хотілося б розчарувати!».
-------------------------------------
«Отже, ті два фото, треба розуміти, вас не відлякали, а, скажімо, - заінтригували. Я вірним шляхом прямую в своїх розумових висновках? Хай йому грець! Як же я боюся вас налякати!».
«Мені дуже шкода, але ніяких два фото я не виявила. Та й де я їх могла бачити? Ви ж не дали мені свої координати в «Однокласниках»! Може, все-таки, назветеся і відкриєтесь?».
«Я їх вліпив в останнє своє повідомлення. Якщо не дійшли, - виходить, щось не так «проклікав», вибачте. Я, знаєте, далеко не «профі» в інтернеті, я тільки вчуся. Хоча у мене висвітилося «отримано». Добре, скидаю вам посилання на мою сторінку в «Однокласниках». Якщо не відкриється, тоді за прізвищем, гаразд?».
«Давайте за прізвищем, бо по-іншому у мене не виходить. Ні, ну, ви випробовуєте моє терпіння! Чому ви обираєте такі складні шляхи, витрачаючи даремно дорогоцінний час?! Щоб знайти вас в «Однокласниках» мені потрібні ПІБ!!! Я теж, до вашого відома, не «профі», а «профан» ще в цих ривках технічної думки. Невже вам так складно повідомити мені своє прізвище?! Навіщо ці заморочки - посилання якісь?! І взагалі, - я хочу швидше з вами зідзвонитися. Тикати пальцем по клавіатурі просто немає часу! Я вже хронічно не висипаюся, оскільки засиджуюся за цими листами до вас до глибокої ночі».
«Ви так детально зважуєте слова в таких манюніх текстових посланнях, що це забирає весь ваш дорогоцінний час? Та де ж вони, хай йому біс, - ці томи написаних і відправлених вами листів, що так і не потрапили мені на очі?! Допустіть же мене нарешті до них! Або підкажіть хоч натяком, що в цих листах?! А то мені скоро в рейс, а там інтернету немає. А ще скажу, мила співрозмовнице, що ви просто чудо! До такого милого личка зле нетерпіння з дратівливістю навіть пасують. А ще - милують. Я аж ніяк не хотів ніяких заморочок для вас, повірте! Не бачачи вашої реакції на вивішену мою фізіономію, я подумав, що не сподобився втиснутися у ваші стандарти краси. От і все. Гаразд, без жартів. Шлю своє ПІБ: «Бут Вадим Іванович». Додам тільки: «чоловічої статі, нахили теж суто чоловічі».
«Нарешті я вас побачила. Зізнаюся, ваші фото мене «відлякали» якраз тим, що відчула, скажу так: потяг. Начебто, немов і не потяг, але банальним «любов з першого погляду» охарактеризувати стан мій, гадаю, можна. Відразу, без еківоків, питання вам: «Чоловіче, ви вільні? Які у вас наміри щодо мене?»».
«Ну, навіщо ви так? Це що, - комплімент? Я гублюся. Чесно! Ось ви в своїй анкеті перерахували весь набір цілей, котрих прагнете досягнути від знайомства на цьому сайті, - такі собі своєрідні тенета на різнокаліберну рибу розставили, чи як? Підозрюю, що чимало всяких моєї статі потрапило до цього неводу, і ще потрапить. От і я - стривожений, в цих сітях вже, здається. Бачиться мені, що хтось, за вашим задумом, повинен стати тут головною рибою і розполохати своєю «харизмою» всіх інших. Чи вільний я, питаєте? Відповім так: інтелігентні люди навіть у «офіційному шлюбі» можуть бути вільними, відпустивши одне одного, якщо згасло почуття близькості. Допускаєте таке?».
«Так Ви не впевнені, що станете в цьому неводі головною рибою, чи ви нею не прагнете бути?».
«Не приховую, - боюся підступу. Так, так. А раптом розвинете в мені вже залікований мій «комплекс неповноцінності?».
«Боюся, чи НЕ ХОЧУ?!».
«Я ХОЧУ з вашою допомогою перетворитися із спійманої риби в істоту, без якої ваше життя стало б, ну, скажімо так, - некомфортним. Для першого кроку, хоча б, так. І дійти до того етапу відносин, коли вже підсвідомість визначає поведінку, і там десь поблизу знаходиться мітка повернення-неповернення. І переступити її ...».
«Не така вже я красуня, щоб у вас розвинувся комплекс неповноцінності. Смію запевнити, - у вас є всі шанси стати головною рибкою в моїх сітях. Питання лише в тому, - чи є у вас таке бажання? У мене воно є. Зі мною таке буває дуже, дуже рідко, повірте. А від вас йде саме та енергетика, про яку я вам говорила. Ви мені сподобалися з першого погляду. Але дивно те, що сподобалися ще до того, як я побачила ваше фото. Так що підступу не бійтеся. Я багато років вже, ні, не шукаю, - я чекаю чоловіка, без якого не зможу жити. А він не зможе жити без мене. Може ви і є «він»?».
«Спасибі за теплі слова, Ірмо! Повірте, я не розбещений такими зізнаннями. І внаслідок цього, у мене виникає відчуття, що я мимохіть читаю листування двох небайдужих одне до одного людей. Я готовий цієї ж хвилини, не вагаючись, вирушити в дорогу, щоб пройти «весь список» запропонованих вами цілей знайомства в черговості, встановленій вами. Давайте зробимо перший крок (а, може, вже другий?) і перейдемо на «ти». Згодні? Ти згодна, Ірмо?».
«З великим задоволенням роблю цей крок, Вадиме! Мені дуже подобається твоє ім'я. Хоча і «Владим» було непогано. Я тільки що перечитала той мій дурнуватий список цілей знайомства. Ти знаєш, що там на черзі? Романтичне побачення! І що ти на це скажеш, Вадиме-«Владиме»?».
-------------------------------------
«Ти не відповідаєш тому, що не готовий зустрітися зі мною?».
«Хіба може раптом, чогось заради, пропасти бажання зустрічі? Навпаки! Я обов'язково побачу тебе! Обов'язково! Тільки поки що не знаю, де і коли. Адже мені скоро в рейс, - напарник вже вивантажується в Бахмачі. Розумієш, ти мені відкриваєшся по-новому. Щирість твоя і притягує, і насторожує. Ну, треба ж такому статися! Треба було досягти смуги кризи середнього віку, щоб почути майже освідчення в коханні! Звичайно! Звичайно, я хочу зустрічі, щоб побачити твої очі і зрозуміти, чи правда це. А якого кольору в тебе очі?».
-------------------------------------
«Ти пішла із сайту... Чи встигла прочитати мій останній лист? Тепер я весь зведусь в очікуванні відповіді. На добраніч, Ірмо!».
«Доброго ранку, Вадиме! Продовжую пізнавати тебе більше і не перестаю дивуватися і, навіть, захоплюватися. Крім того, що граєш на гітарі, ти, виявляється, ще й пишеш! Я прочитала твоє «Паломництво на згарище» за посиланням. Та в тебе ж талант! А ти бублика крутиш, та ще й на міжнародних рейсах. Адже це життя в кабіні! Жах! Дивно, як це твоя дружина не переорієнтувала тебе. Ну, вже ж ні! Я б не відпускала такого чоловіка далеко від себе. При мені був би постійно. Доречі, це вона поруч, де ти на фото з гітарою? Може, розкажеш, які між вами стосунки? У вас є діти? Якщо бажаєш, звичайно, про це говорити».
«Ніякі відносини зовсім. Ми інтелігентні люди і жити одне одному не заважаємо. Повір, буває і так - без бійок і лайки, пройшовши лише через складну, важку розмову і звільнивши одне від одного себе. Моє до неї почуття згасло ще в перші роки спільного життя, а у неї почуття цього не було зовсім, як виявилося. Може, і моє через це вичерпалося. Син вже дорослий. Прихильність до батьків - риса люблячих дочок. Сини скупі на почуття, тому що вони чоловіки. А на фото поруч зі мною дружина брата Сергія. Так якого кольору в тебе очі, Ірмо?».
«Я коли побачила твоє фото з гітарою, дуже зраділа. Чоловік, що співає під гітару, не може не подобатися жінці. Ні! Ну, я очевидно в тебе закохаюся! Чи закохалася вже? Під знаком питання це, оскільки без досвіду я. Щось нове будиш ти в мені, Вадиме. Доречі, у мене вдома є гітара. Донька підлітком ходила до музичної школи. Ти мені заспіваєш? Якого кольору очі в мене? Напевно, сіро-зелені. Більше зелені. А що? Гаразд. Я побігла на роботу і залишаю тобі, про всяк випадок, номер свого мобільного. Це, щоб Я для ТЕБЕ не пропала!!! + 38097 555 6053».
«Спасибі, Ірмо! Я вже ловив себе на думці, що раптом трапиться всесвітня катастрофа, - інтернет зникне, а я навіть не те, що чіткої адреси, - номера телефону твого не знаю. Тепер я, здається, спокійний. Тільки, давай почекаємо із цим дзвінком. Зрозумій мене вірно. Я так боюся злякати цю п’янку несподіванку - наші відносини. Знаєш, як ніби той, що мало не загинув від спраги в пустелі, і, який дійшовши, нарешті, до колодязя, насолоджується усвідомленням, що вочевидь вже врятований, тому терпить ще якусь мить і не припадає запаленим ротом до цілющої вологи. Я заспокоєний уже однією лише думкою, що ти в досяжності. І ще хочу сказати, що у нас вже немає необхідності відповідати посланням на послання, щоб не образити. У тебе багато справ. Пиши, коли матимеш можливість, і головне - відчуєш потребу. Тільки ніколи не зникай! Чуєш?! Не зникай, навіть коли здригнешся від розуміння, наскільки ти вже мене приручила! Я ще боюся сказати ті головні слова вголос, але буду тоді остаточно заспокоєним, коли буду цілком впевненим у тому, що вислухати їх ти будеш в змозі будь-якої хвилини».
«За чим же справа? Бери телефон в руку і набирай номер. Я чекаю».
Вадим відсунув ноутбук і взяв зі столу мобільник. Долоня спітніла миттєво, покривши вологою дисплей. Серце билося тугими ривками, віддаючи луною у скроні.
Навіщо все це йому? Навіщо?!
Ні, Вадим не ставив собі це питання. Хіба ж він посмів би? Це той триклятий внутрішній «опонент» його вічний розмахував єхидно перед очима плакатиком з цим бісовим запитанням, як вироком на позбавлення Вадима його «усвідомленої необхідності» - свободи. І далі - неволя? Як в ній буде йому – такому, що не звик, та й не вміє врубати реверс, - хід назад? Жінку скривдити нездатному, - як йому буде в тій «несвободі»?!
Коли Вадим натиснув кнопку виклику, він ще не знав цілющого рецепту «усвідомленої залежності» для такого безнадійного випадку. Але з відчайдушною рішучістю поставив на кін свою горезвісну «свободу-незалежність», лише б мати, ось прямо зараз, - цієї миті, можливість заспівати зеленоокій дівчинці з незвичним ім'ям в телефонну слухавку під гітару:
«Помню, как я мальчик был босой,
В лодке колыхался над волнами.
Девочка с распущенной косой
Мои губы трогала губами ...».
Російськомовна версія роману Володимира Брянцева «ДОРОГА В ОДИН КІНЕЦЬ» - на ресурсах електронних книг: Андронум, ЛітРес та ін.