Лисиця
Лисиця на стерні мишкувала, вуха до землі щільно притискала.
Але вмить затанцювала. Дивний був оцей танок
Раз стрибок і знов стрибок.
Танцювала чотирьма, на дві встала и двома.
Наче хоче вище стати, Миші чують, геть із хати.
Землетрус, перелякались і Лисиці всі спіймались.
Рятувати почали, тій рудій допомогли.
Хап, хап, хап — малих схопила і Мишей отіх поїла.
Якщо ніде їжу взяти, Лисиця буде танцювати.
Передала Мишам дяку, що спіймались з переляку.
Михайло
Жив Михайло-одинак, їжу їв не аби як.
З гір спочатку йшов в долину, там шукав дві-три години
Де раніше сходив сніг, він поїсти добре міг.
Там знайшов грибів немало, що під снігом зимували.
Потім на альпійський луг іде, зелень свіжу там знайде.
Тваринок там мілких спіймає, він таємні засоби має.
Кріт чи заєць, пташеня — ситим буде він півдня.
Як гніздо знайде пташине, він його вже не покине.
Смакота і яйца з'їсть. Отакий Мишко цей гість.
А з альпійськіх лугів вже нижче в ліс план береже.
Знає, де грибів багато, де косуль можна спіймати
І малинник є де в лісі, і галявини де лисі.
Гнізда дикіх бджіл він знає, мед у бджілок забирає.
Дуже лиш важка ця праця, але мед солодкий — цяця.
Так він відає завжди, де є мед,
Де вівсяні є поля, де тут качечка квиля.
Знає він все наперед, де хазяйський в лісі мед.
Верх у вулика зірвати, можна медом ласувати.
А з ім'ям пішов цей дзвін, бо обізнаний лиш він
Таємницею про мед і від цього прифікс “вед”.
І ведмедик посіхався, часто медом ласувався.
Він мисливець, що ж робити? Розшукать, заполучити...
Берегти потрібно рід і тому він комахо-, птахо-,
Зерно-, брунько-, грибо-, медо-, яйцеїд.
Головний прийом мисливця для ведмедя є ривок,
Довго він сидить в засаді, та усе здобутку радий
Сили втілить у кидок (бросок). Невеличкий пройде строк
І останній вже стрибок.
Кров же велетень почує, це вже жертву він шматує.
Зараз дуже цей ведмідь більш рослинну їжу їсть.
А на здобич натрапляє — тут зупину вже немає.
В Аргентині, навіть в Альпах, пишуть на газетних шпальтах:
Популяції зникають, бо природа поступає
Техниці, прогрес іде. Звірі: - Нам сховатись де?
Два Вовки
Два Вовки біжать по лісосмузі: тато з сином — вірні друзі.
Ніс ягня на спині син, ротом лапу тримає він.
Батько їх вже береже, він повальний, сильний же.
А назустріч йде Лисичка, посміхнулась на все личко:
- Син поїсть все це чисто, що вже батько буде їсти?
Краще б це мені лишили, та вівцю собі б зловили.
Батько їй: - Наче ти і розум маєш, а того не постигаєш.
Це лише початок дня і нас це навчання.
Котик і миша
Їхав котик на базар вибирати там товар.
Їжака хотів придбати — мишу капосну лякати.
Миша та дуже ледача і нахабна на додачу.
Їжу в котика краде, ходить невідомо де.
Так прийшов їжак, з нею стався переляк.
Щоб уникнути біди, знов втекла хтозна куди.
Ліс
Влітку щедрий і багатий любить пригощать маляток.
Там ховає личко ягідка-суничка.
Грушки, яблучка ростуть, їжачки грибки несуть.
Птиці й звір там лісовий люблять дім зелений свій.
Возик
Їхав возик гуп-гуп-гуп. Він везе до Криму круп.
А як привезе доволі, чумаки одержать солі.
Будуть дітки голосисті борщ смачненький з сіллю їсти.
Цоб-цобе
З дідом їдемо на возі. Кінь ступає по дорозі.
Разом з дідом: - Цоб-цобе. Підженемо ми тебе.
Та заснув у сіні дід, хоч йому співати слід.
Чую я тільки себе: - Цоб-цобе і цоб-цобе.
Свиня
Ця тварина лінькувата, їй грязюка наче мати.
Чеше боки, чеше вуха, щось весь час шукає, нюха.
І не відійде від корита доки врешт не буде сита.
Хитрі гавенята
Гавенята свого тата просять винограду дати:
- Як не стиглий далебі, ти візьми його собі.
Грона ж стиглі всі підряд. Всі лиш тільки для малят.
Так буде завжди
Будуть завжди діти в школу ходити,
Бо навчання – це умова освіти.
Мати завжди буде нам, від душі
Варити вареники, добрі борщі.
Батьку завжди, хоч і після роботи,
З сином погратися буде охота.
Було так, так є і так буде завжди
Будуть бджоли варити карпатські меди.
Річки щоб наповнить свої береги,
В горах завжди будуть сходить сніги.
А щоби співали ті річки веселі
Ще й воду дарують цілющі джерела.
І не зупинити річкам синім біг,
На горах завжди буде сходити сніг.
І не скінчиться ніколи наш рід,
Славен в віках український нарід.
Східницькі смереки
У лісах дерева стали сумувати
Почало від суму листя опадати.
Не сумують тільки ялинки й смереки
Хоч всім «прощавайте» вже кричать лелеки.
Смерекам й ялинкам зимою найкраще
Веселі, яскраві і з краю, і в хащі.
Смереки і ялинки не лякає сніг.
Хоч на гілля ляже, а хоч до ніг.
І стоять тоненькі,
Чарівні та юні
Хто на них подивиться –
Кажуть всі «красуні!»
Слова
Іду я до школи і вірші читаю
Кращий від гіршого я відрізняю.
Миттєво сама зрозуміла: « О-в-ва!»
Знову мене оточили слова.
Слова мої ляльки, слова мої діти,
Мені все життя зі словами прожити.
Слова найгарніші, слова променисті,
Натхненні, іскристі, довірливі, чисті.
Це добре, що діло знайшлося моє.
Це щастя – що мова така в мене є!
Сіра Ящірка
Ящірка сіренька,
Ніде таких нема.
Бігає хутенько,
Тихо, крадькома.
Я лиш придивилась
Стала слідкувати,
А вона принишкла
Чи схотіла спати.
Потім ворухнулась
Я слідкую, звикла.
А вона – хитрунка
Все-таки десь зникла!
Розумне мишеня і кіт-боягуз
Бігло біле мишеня
Через поле навмання.
Бо від гурту відділилось…
І невдовзі – загубилось.
Тут як тут котище Бім
- Я тебе, напевно з’їм!
Пообідаю гарненько…
Але ти чомусь біленьке?
Мишенятко тут згадало,
Що коти ще більш ніж сало,
Мишеняток полюбляють…
- Ну то я його злякаю!
Тут воно на вшпиньки стало
І цікаву річ сказало:
- Я є радіоактивне,
І тому таке активне!
Радіація, як є :
Світло всюди роздає.
Берегти вам треба сили
Ви б поганого не їли…
Неїстівний напевне я.
Біла в мене вся сім’я.
Посмішка
Ой у хащі терену…
Цап збирався на війну
Готував він військо
Із цапів всіх свійських.
До сусіднього села
Стежина військо привела:
- В нас було капусти
На городах густо.
Тут сусіди полякались
І від війська заховались.
В Східниці росте капуста
На городах знову густо!
Ой у хащі терену!
Всі забули про війну.
Осінь
Цвіркуни сумливої
Почали співати,
Шість холодних місяців
Нам належить спати.
Ще метелики літають,
Трави зеленіють,
Де-не-де вже листя
Трішечки жовтіє.
Гілка просить гілочку:
«Золото збирай.
Восени найкращим
Зробимо наш край!»
Неслухняний ховрашок
Ховрашок був неслухняний -
Він не слухав навіть мами.
- Не виходь синочку з хати,
Лис проходить полювати.
Може статись - за годину,
Ховрашків збере корзину.
Таки вийшов “ Де ж той лис?”
Й лис хвалька схопив за ніс.
Враз пожбурив у корзину:
“ Пригощу свою дружину!”
Тільки мати ховрашка
Тут підскочила угору,
Врятувала вмить синка -
Неслухняйка -ховрашка!
Ми свідки
Ми свідки безмежної цеї краси,
Ми свідки пісень, що співають ліси,
Ми свідки тих див, що приходять щорік
Коли починає з гір сходити сніг.
І зелень, і квіти вкривають Карпати
Їм літо розкішне тут відпочивати,
Нащадки спитають: -Були ви тоді,
Коли ще Карпати були молоді?
У відповідь швидко ми скажемо – Так!
В Карпатських піснях безліч цінних ознак.
Ми свідки цих дивних ключів і джерел.
Ми свідки шляхів, де літає орел.
Ми свідки. Беремо папір, олівець,
Зростає як квітка тут кожний митець.
Для вас зберігали усе, що змогли
І вічні Карпати молодші були.
Лічилка
Був у зайця гарний син,
Поки що лише один.
От братів у зайця двоє
Полічити всіх – їх троє.
На рахунок: раз, два, три
Вийшло сонце з-за гори.
Два бобра взяли лисичку
Й-ну купатися на річку.
Є у лісі хижі звірі – їх чотири
Два вовки, два кабани
Тільки сваряться вони –
Хто сильніший, красивіший
Буде той найголовніший.
Раз, два, три, чотири, п’ять
Сірі зайчики не сплять.
Хоч важлива цифра «п’ять»
Зайця лису не спіймать.
Біга заєць – ого-го!
Лиса обжене того.
Се вже на рахунок «шість»
Мабуть лис той мишу з’їсть.
Бо вже ходить коло хати
Обіцяє «мишкувати».
На рахунок «сім»
В лісі хороше усім.
Ми б ще й мавпу запросили
Хай свої покаже сили,
Хай-но білці помагає,
По деревах пострибає.
І навчиться трішки
Лущити горішки.
На рахунок - «вісім»
Ми гриби зберемо в лісі.
Їжачок сказав:
«Сушити навіть краще ніж варити»
На рахунок - «дев’ять»
Вовк взяв лапу «на перев’язь»
Каже: « Я хворію, вже 3 дні лежу без дії»
Вибіг заєць на дорогу,
Вовк забув про хвору ногу.
Знов згадаймо цифру «п’ять»
Зайця вовку не спіймать.
Ось і «десять» підійшло.
Подивилось за село:
Дев’ять дівчинок в віночках,
У вишиваних сорочках.
Та підбігла Леся
Стало всіх їх десять.
Десять квіточок в віночку,
Десять дівчинок в таночку.
«Десять» - цифра знаменита
Десять мух і жаба сита.
Десять яблук, чи морквин
З’їсть за раз ведмідь один.
У пригоді цифри стали
З ними всіх порахували.
Кущ
Кущик піднімався,
Гілля розгортав,
Листячком яскравим
Сонечко вітав.
Щоб метелики сідали,
На гілках відпочивали,
Щоб весною перший хрущ
Відшукав крислатий кущ.
Хрущ шукає кущик
Той не задарма,
В Східниці гарніше
Кущика нема.
Корівка Веселка
Живе у нас корівонька
Весела і завзята.
Ми з дітьми довго думали,
Яке ім'я їй дати.
Усе отій корівонці
Подобається дуже:
Дощем умитись теплим,
Ходити по калюжах.
Травицю полюбляє,
І моркву, й буряки,
А воду п'є з криниці,
Або п'є із ріки.
Заграла після дощику
Веселка на півнеба...
Це тцільки так корівоньку
Назвати нам і треба.
Коник-стрибунець
На гостину коник сірий завітав
По лужку стрибав він,весело співав.
Всім комахам вільно
Жилося між трав.
Бачить коник – що з явилось
На лужку людина.
То ж вона радіти,
Як і він повинна.
Міркував хвилиночку –
І вже на гостину:
Заспіваю пісню вам
Я на три хвилини.
Ллється, ллється пісенька коника дзвінка,
Тілько вже не видно зовсім співака.
Завбачливі цапи
Цапи зробили сходи
До річечки якраз.
Бо всім вода потрібна
У хаті повсякчас.
Із відрами козлиця
В сорочці та спідниці
Поцокала по сходах
Та набрала водиці.
Ой будуть цапенята
Холодну воду пити.
Навчить їх скоро мати
По сходах тих ходити.
Багатства країни
Їдемо вгору все вище і вище,
В Східниці краще усе, веселіше.
Цілющої тут вистачає води
Їде народ лікуватись сюди.
Джерела холодні, що в Східниці є
Багатство країни твоє і моє.
Джерела Господь дарував Україні,
Цінуймо ж джерела й річки її сині.
Моря і озера, джерела й річки
Багатства країни цінуймо віки.
Чесні раки
Жили в нашій річці
Дуже чесні раки
Подавали рибам
Таємничі знаки:
Вам за ріг не можна,
Там зубата щука.
Буде всім малятам
Болісна наука.
Тільки й залишалось
Дуже вдячній рибі
Казати чесним ракам:
- Дякуєм, спасибі
«Дякую окремо»,
Мовила плотвичка
Швидко промайнула
І сховалась в річку.
Вчена Квочка
Квочка з діточками
На лужку гуляла.
Всі стежки і рослинки
Вона, певно, знала.
Дуже швидко бігли діти
Всі жовтенькі, наче квіти.
Ось побачили грибочка.
- Він отруйний! - каже Квочка.
Он дивіться! До ріки
Поспішають рівчаки.
- В рівчаках тих є вода,
Каже Квочка молода.
Гості
Що не день, то гості
До моєї хати,
Що їм готувати?
Чим їх пригощати?
Хліб, що маю і млинці
Покладу на камінці
Та ще й трішечки капусти,
Щоб було не зовсім пусто.
Першим був у мене
Думаю, що зайчик,
Бо кудись швиденько
Зник хліба окрайчик.
Цуцик білий, наче сніг,
Теж до ласощів прибіг.
Я – борщу із хлібом в миску,
Та іще одну сосиску.
З задоволенням поїв
І побіг кудись без слів…
Кіт прийшов, питав: - Чому
Борщ подали не йому.
Хитрий пес поїв все чисто,
Більш від нього хочу їсти.
Їжа – лиш моя мета...
Пожаліла і кота...
Цілий день когось годую,
Зав їдальнею працюю.
Гуси
Ой летіли! Ой летіли!
До річки гуси, бо хотіли
Пити.
Полоскали крила в річці,
Гарно плавали в водичці.
Здійнялися, полетіли
Гуси в поле, бо хотіли
Їсти.
Там знайшли вони зерно,
До смаку було воно.
Підкріпили свої сили
В очерети полетіли гнізда
Вити.
Отакі-то білі гуси,
Щось весь час робити мусять.
Східниця
Східниця наша гарніша і вища
Тут ми до Бога і сонечка ближче.
Бог нам усім талант роздає,
У кожного здібності сховані є.
Той вчитель, той лікар,
Той льотчик, маляр.
А той композитор,
Чи столяр, тесляр.
Ти на печі не лежи, не чекай,
Божі дарунки в собі відшукай.