Об’явлення 2; 21
Я дав їй час покаятись ... та вона не покаялася...
Гальма швидкісного потяга шалено заскрипіли і по залізничних рейках застрибали несамовиті іскри... Висипаний понад коліями щебінь , змішуючись з кров’ю блиснув багрянцем у променях сонця, яке щено зійшло над станцією ...
Ееей! - заволав машиніст - Що це за жахіття!? Господи! Помилуй!
У вагонах Hyundai наростала справжнісінька паніка. Двері не відчинялися, та пасажири зрозуміли: відбулось щось страшне... Де-ін-де з вікон вагону визирали бліді обличчя, допитливо поглядаючи в різні боки.
-Що там трапилось? - запитала старенька бабуся молодика, котрий затулив фіранку на вікні потяга, і тримаюсь долонею скроні , важко сів на своє сидіння.
Та... Мабуть самогубство ... Тут вже поліція і швидка... Видно не скоро поїдемо ...
За декілька хвилин на невеличкій платформі зібрався натовп схвильованих людей, котрі пізнали в загиблій свою односельчанку Олену. Посередині стояв чоловік похилого віку і з жахом в очах щось розповідав, час від часу показуючи рукою у бік першого вагону потяга. Він став свідком того, що жінка сама ринулась під колеса, переслідуючи ціль суїциду.
З затримкою швидкісний Hyundai прибув на місце призначення. А в будинку загиблої безутішно ридали діти:
-Мамо, мамочко! Що ж ти вчинила??? І як ми будемо жити без тебе! Невже ти забула, що нам так потрібна?
Ще напередодні вони сім’єю планували , як будуть святкувати її 40-річчя. Всі, за вийнятком матері, приймали в цьому активну участь. Тільки Олена безцільно дивилась попереду себе, нічого не помічаючи і нічим не цікавлячись.
-Мамо! Ну невже тобі байдуже, що відбувається навколо? Чи тебе не цікавить, як ми хочемо відсвяткувати твій ювілей? Ну, скажи, що тобі подарувати завтра? - з тривогою запитала 15-ти річна донька.
-Спокій... - вимовила Олена якось приречено і безнадійно , заплакала вкотре за останні дні і вийшла з кімнати.
Діти переглянулися і замовкли. Настрій у всіх був остаточно зіпсованим.
Рідні давно помічали що з Оленою коїться щось неймовірне. Останнім часом вона ніби занурилась у свій власний, нікому невідомий світ і жила у ньому, не помічаючи нічого і нікого навколо. Якось Олена навіть відвідала зібрання віруючих і звершила там молитву перед Богом, але бажаного миру так і не отримала. Своїм друзям розповідала, що не дають їй спокою сили темні, бо ж раніше приходила до них за допомогою, коли хотіла звільнити чоловіка-п’яницю від лихої звички випивати. Бігала і до ворожок і до екстрасенсів, щиро вірила у їхню силу та допомогу. Через деякий час чоловік перестав зловживати спиртним, і Олена відчувши, що вибрала зручний шлях для вирішення важких життєвих питань, стала частіше приходити до таких методів «допомоги» й сама не помітила як занурилась в ту страшну атмосферу дії ворога людських душ. А він, накинувши аркан на душу, не бажав випустити її зі своїх пекельних володінь.
Тепер Олена переживала жахливі безсонні ночі, які супроводжувались сердечними муками. Часто виснажена і знесилена вона годинами плакала, не в змозі зарадити своїм душевним терзанням. Інколи, все ж таки відвідувала зібрання християн, намагаючись відволіктись від сумних дум і переживань, та тільки виходила на подвір’я молитовного будинку, умиротворення ніби випаровувалось і відлітало в невідомому напрямку. Вона не могла зрозуміти, чому її душа так страждає, молилась, та небо ніби мовчало і по-осінньому плакало разом з нею. Олена намагалась читати Біблію, яку їй подарували християни після покаяння, та тільки брала її до рук, перед поглядом вставали власні походеньки, задля визволення чоловіка з горілчаного полону, і вона відкладала вічну Книгу, так і не занурившись в її святі сторінки, щоб знайти там спокій для своєї змученої душі.
Таку поведінку Олени не могли не помітити рідні, тому вони почали бити тривогу. Однодумно вирішили звернутись до її віруючих друзів. Ті запропонували Олені поїхати в сусідню церкву на богослужіння , бо чули, що туди прибув з іншого міста брат-служитель, котрий з Божою допомогою, навіть демонів виганяє з людини. А Олена давно зрозуміла, що її змучена душа стала притулком для темних сил... Отож не вагаючись поїхала на зібрання, де надіялась отримати такий бажаний спокій. Багато чого не почула вона у той вечір з чудової проповіді, бо все єство були зайняте тим, що вона буде говорити служителю. Намагалась зосередитись і зібратись думками, та вони як шалений рій бджіл гуділи у голові і не давали спокою.
Служитель довго і співчутливо слухав Олену, а потім тихо, але твердо промовив:
-Ти багато віддала ворогу, коли дозволила йому ступити у володіння твоєї душі через дію ворожок та іншої нечисті. Але Господь ще сьогодні пропонує волю і для твоєї душі... Тепер тобі потрібне найголовніше: добровільно відректись від усяких дій зла, відмовитись від минулого і визнати своїм Визволителем і Спасителем Господа Бога! Повірити у Його силу і могутність...
У цю хвилину у її сумці задзвонив мобільний і на екрані висвітився номер чоловіка... Олена мовчки тримала в руках телефон , згадуючи, як отримала свого часу, так би мовити своєрідну допомогу, через дію злих сил... Можливо, в таїні душі боялась все-таки втратити цей темний зв’язок... Жахливо, але чомусь у цю мить забулись всі муки, душевні терзання і безсонні ночі ... Вже не слухала настанов служителя, і лише тихо промовила :
-Вам легко говорити ...
Коли прийшла додому, знову відчула той самий гніт на душі, з яким жила останні місяці і повну безвихідь ... Олена зайшла до своєї кімнати, впала на ліжко і в безнадії заридала:
-Мала можливість і не скористалась нею! А що буде далі???
Після тої бесіди зі служителем Божим минуло два довгі тижні. Два тижні мук, безсонних ночей, повної безнадії та відчаю. А потім прийшов той жахливий ранок. Ранок її 40-річчя... Ранок, коли за власним безглуздим рішенням, так невчасно зайшло сонце її життя, щоб більше ніколи не піднятись над обрієм... Ранок, який відкрив двері безодні ще для однієї загиблої душі.
А могло ж все бути зовсім по-іншому ...
Господь сказав:
Я дав їй час покаятись, ... та вона не покаялася...
~ДЛВ~