Ідея цієї книжки виникла у східнянській школі під час зустрічі письменниці зі школярами.
СОНЕЧКО
Сонечко по сходах в Східницю іде,
У пташок питає: - Мешканці всі де?
Привітати хочу кожного окремо,
Дарувать проміння цілий оберемок.
Привітаю з ранком кожну, кожну хату,
Всі рослини також хочу привітати.
МУДРІСТЬ ГІР
Десь Ельбрус височить,
Гори Альпи десь є,
Та не тягне мене, то усе не моє.
Дать наснагу мені край єдиний лиш зміг.
У зелені Карпати шлях з Одеси проліг.
Дарували Карпати свою насолоду,
Я пила і пила із джерел мудру воду,
Бо найбільше джерел у Карпатах лиш б'є,
Мудрість гір зберегла тут здоров'я моє.
Забажається й вам трішки мудрості взяти –
Поспішайте, шановні, якнайшвидше в Карпати.
ЛИСИЦЯ
Лисиця на стерні мишкувала, вуха до землі щільно притискала,
Але вмить затанцювала. Дивний був оцей танок:
Раз стрибок і знов стрибок.
Танцювала чотирма, на дві встала- і двома,
Наче хоче вище стати. Миші чують - геть із хати.
- Землетрус! - перелякались і Лисиці всі спіймались.
Рятуватись почали, тій Рудій допомогли.
Хап, хап, хап — малих схопила і мишей отих поїла.
Якщо ніде їжу взяти, Лисиця буде танцювати.
Передала Мишам дяку, що спіймались з переляку.
МИХАЙЛО
Жив Михайло-одинак, їжу їв не аби як.
З гір спочатку йшов в долину, там шукав дві-три години.
Де раніше сходив сніг, він поїсти добре міг.
Там знайшов грибів немало, що під снігом зимували.
Потім на альпійський луг іде, зелень свіжу там знайде.
Тваринок мілких спіймає, він таємний засіб має.
Кріт чи заєць, пташеня — ситим буде він півдня.
Як гніздо знайде пташине, він його вже не покине.
Смакота! І яйця з'їсть. Отакий Мишко цей гість.
А з альпійських лугів вже нижче в ліс. План таємний береже.
Знає, де грибів багато, де косуль можна спіймати,
І малинник є де в лісі, і галявини де лисі.
Гнізда дикіх бджіл він знає, мед у бджілок забирає.
Дуже лиш важка ця праця, але мед солодкий — цяця.
Так він відає завжди, де є мед,
Де вівсяні є поля, де тут качечка квиля.
Знає він все наперед, де хазяйський в лісі мед.
Верх у вулика зірвати, можна медом ласувати.
А з ім'ям пішов цей дзвін, бо обізнаний лиш він
Таємницею про мед і від цього префікс «вед».
І ведмедик посміхався, часто медом ласувався.
Він мисливець, що ж робити? Розшукать, заполучити...
Берегти потрібно рід і тому він комахо-, птахо-,
Зерно-, брунько-, грибо-, медо- яйцеїд.
КОТИК І МИША
Їхав котик на базар вибирати там товар.
Їжака хотів придбати — мишу капосну лякати.
Миша та дуже ледача і нахабна на додачу.
Їжу в котика краде, ходить невідомо де.
Так прийшов їжак, з нею стався переляк.
Щоб уникнути біди, знов втекла хтозна куди.
ЛІС
Влітку щедрий і багатий , любить пригощать маляток.
Там ховає личко ягідка-суничка.
Грушки, яблучка ростуть, їжачки грибки несуть.
Птиці й звір там лісовий люблять дім зелений свій.
ВОЗИК
Їхав возик «гуп-гуп-гуп». Він везе до Криму круп.
А як привезе доволі, чумаки одержать солі.
Будуть дітки голосисті борщ смачненький з сіллю їсти.
ЦОБ-ЦОБЕ
З дідом їдемо на возі. Кінь ступає по дорозі.
Разом з дідом: - Цоб-цобе! Підженемо ми тебе.
Та заснув у сіні дід, хоч йому співати слід.
Чую я тільки себе: - Цоб-цобе і цоб-цобе.
СВИНЯ
Ця тварина лінькувата, їй грязюка наче мати.
Чеше боки, чеше вуха, щось весь час шукає, нюха.
Й не відійде від корита, доки, врешт, не буде сита.
ХИТРІ ГАВЕНЯТА
Гавенята свого тата просять винограду дати:
- Як не стиглий далебі, ти візьми його собі.
Грона ж стиглі всі підряд. Всі лиш тільки для малят.
ДВА ВОВКИ
Два Вовки біжать по лісосмузі: тато з сином — вірні друзі.
Несе ягня на спині син, лапу взяв до рота він.
Батько стежить, береже, він поважний, сильний вже.
А назустріч йде Лисичка, посміхнулась на все личко:
- Син поїсть усе це чисто, що вже батько буде їсти?
Краще б це мені лишили, та вівцю собі б зловили.
Батько їй: - Наче ти і розум маєш, а того не постигаєш.
Це лише початок дня і для нас це навчання.
КОРІВКА ВЕСЕЛКА
Живе у нас корівонька -
Весела і завзята,
Ми з дітьми довго думали,
Яке ім'я їй дати.
Усе отій корівоньці
Подобається дуже:
Дощем умитись теплим,
Ходити по калюжах,
Травицю полюбляє,
І моркву, й буряки,
А воду п'є з криниці,
Або п'є із ріки.
Заграла після дощику
Веселка на півнеба...
Це тільки так корівоньку
Назвати нам і треба!
ГУСИ
Ой, летіли! Ой, летіли!
До річки Гуси, бо хотіли
Пити.
Полоскали крила в річці,
Гарно плавали в водичці.
Здійнялися, полетіли
Гуси в поле, бо хотіли
Їсти.
Там знайшли вони зерно,
До смаку було воно.
Підкріпили свої сили,
В очерети полетіли гнізда
Вити.
Отакі-то білі Гуси,
Щось весь час робити мусять.
ТАК БУДЕ ЗАВЖДИ
Будуть завжди діти в школу ходити,
Бо навчання – умова освіти.
Мати завжди буде нам від душі
Варити вареники, добрі борщі.
Батьку завжди, хоч і після роботи,
З сином погратися буде охота.
Було так, так є і так буде завжди.
Будуть бджоли варити карпатські меди.
Річкам, щоб наповнить свої береги,
У горах завжди будуть сходить сніги.
А щоби співали ті річки веселі,
Ще й воду дарують цілющі джерела.
І не зупинити річкам синім біг.
У горах завжди буде сходити сніг.
І не скінчиться ніколи наш рід,
Славен в віках український нарід.
СХІДНЯНСЬКІ СМЕРЕКИ
У лісах дерева стали сумувати,
Почало від суму листя опадати.
Не сумують тільки ялинки й смереки,
Хоч всім «Прощавайте!» кричать вже лелеки.
Смерекам й ялинкам зимою найкраще.
Веселі, яскраві і з краю, і в хащі.
Смерек і ялинки не лякає сніг,
Хоч на гілля ляже, а хоча до ніг.
І стоять тоненькі,
Чарівні та юні.
Хто на них подивиться –
Кажуть всі: «Красуні!».
СЛОВА
Іду я до школи і вірші читаю,
Кращий від гіршого я відрізняю.
Миттєво сама зрозуміла: «О-в-ва!
Знову мене оточили слова».
Слова мої ляльки, слова мої діти,
Мені все життя зі словами прожити.
Слова найгарніші, слова променисті,
Натхненні, іскристі, довірливі, чисті.
Це добре, що діло знайшлося моє,
Це щастя – що мова така в мене є!
СІРА ЯЩІРКА
Ящірка сіренька,
Ніде таких нема.
Бігає хутенько,
Тихо, крадькома.
Я лиш придивилась,
Стала слідкувати,
А вона принишкла
Чи хотіла спати.
Потім ворухнулась,
Я слідкую, звикла.
А вона – хитрунка,
Все ж таки десь зникла.
РОЗУМНЕ МИШЕНЯ І КІТ-БОЯГУЗ
Бігло біле мишеня
Через поле навмання,
Бо від гурту відділилось…
І невдовзі – загубилось.
Тут як тут котище Бім:
- Я тебе, напевно, з'їм!
Пообідаю гарненько…
Але ти чомусь біленьке?
Мишенятко тут згадало,
Що коти ще більш, ніж сало,
Мишеняток полюбляють…
- Ну, то я його злякаю!
Тут воно навшпиньки стало
І цікаву річ сказало:
- А я є радіоактивне,
І тому таке активне!
Радіація, як є:
Світло всюди роздає.
Берегти вам треба сили,
Ви б поганого не їли…
Неїстівний, напевно, я.
Біла в мене вся сім'я.
ПОСМІШКА
Ой, у хащі терену…
Цап збирався на війну.
Готував він військо
Із цапів всіх свійських.
До сусіднього села
Стежка військо привела:
- В нас було капусти
На городах густо.
Тут сусіди полякались
І від війська заховались.
В Східниці росте капуста –
На городах знову густо!
Ой, у хащі терену!
Всі забули про війну.
ОСІНЬ
Цвіркуни сумливої
Почали співати,
Шість холодних місяців
Нам належить спати.
Ще метелики літають,
Трави зеленіють,
Де-не-де вже листя
Трішечки жовтіє.
Гілка просить гілочку:
«Золото збирай.
Восени найкращим
Зробимо наш край».
НЕСЛУХНЯНИЙ ХОВРАШОК
Ховрашок був неслухняний,
Він не слухав навіть мами.
- Не виходь, синочку, з хати,
Лис приходить полювати.
Може статись – за годину
Ховрашків збере корзину.
Таки вийшов: «Де ж той Лис?».
Й Лис хвалька схопив за ніс.
Враз пожбурив у корзину:
«Пригощу свою дружину!».
Тільки мати ховрашка,
Несмілива, боязка,
Тут підскочила угору,
Врятувала вмить синка,
Неслухняйка Ховрашка!
МИ СВІДКИ
Ми свідки безмежної цеї краси,
Ми свідки пісень, що співають ліси,
Ми свідки тих див, що приходять щорік,
Коли починає з гір сходити сніг.
І зелень, і квіти вкривають Карпати –
Їм літо розкішне тут відпочивати.
Нащадки спитають: - Були ви тоді,
Коли ще Карпати були молоді?
У відповідь швидко ми скажемо: - Так!
В карпатських піснях безліч цінних ознак.
Ми свідки цих дивних ключів і джерел.
Ми свідки шляхів, де літає орел.
Ми свідки. Беремо папір, олівець,
Зростає, як квітка, тут кожний митець.
Для вас зберігали ми все, що могли,
І вічні Карпати молодші були.
ЛІЧИЛКА
Був у зайця гарний син,
Поки що лише один.
От братів у зайця двоє.
Полічити всіх – їх троє.
На рахунок: раз, два, три –
Вийшло сонце з-за гори.
Два бобри взяли лисичку
Й ну купатися на річку.
Є у лісі хижі звірі – їх чотири:
Два вовки, два кабани.
Тільки сваряться вони –
Хто сильніший, красивіший,
Буде той найголовніший.
Раз, два, три, чотири, п'ять –
Сірі зайчики не сплять.
Хоч важлива цифра «п 'ять»,
Зайця лису не спіймать.
Біга заєць – о-го-го!
Лиса обжене того.
Це вже на рахунок «шість»,
Мабуть, лис той мишу з'їсть.
Бо вже ходить коло хати,
Обіцяє «мишкувати».
На рахунок «сім»
В лісі хороше усім.
Ми б ще й мавпу запросили:
Хай свої покаже сили,
Хай-но білці помагає,
По деревах пострибає.
І навчиться трішки
Лущити горішки.
На рахунок «вісім»
Ми гриби зберемо в лісі.
Їжачок сказав:
«Сушити навіть краще, ніж варити».
На рахунок «дев'ять»
Вовк взяв лапу «на перев'язь».
Каже: «Я хворію,
Вже три дні лежу без дії».
Вибіг заєць на дорогу,
Вовк забув про хвору ногу.
Знов згадаймо цифру «п'ять» -
Зайця вовку не спіймать.
Ось і «десять» підійшло,
Подивилось за село:
Дев'ять дівчинок в віночках,
У вишиваних сорочках.
Та підбігла Леся,
Стало всіх їх десять.
Десять квіточок в віночку,
Десять дівчинок в таночку.
Десять – цифра знаменита:
Десять мух – і жаба сита.
Десять яблук чи морквин
З'їсть за раз ведмідь один.
У пригоді цифри стали,
З ними всіх порахували.
КУЩ
Кущик піднімався,
Гілля розгортав,
Листячком яскравим
Сонечко вітав.
Щоб метелики сідали,
На гілках відпочивали,
Щоб весною перший хрущ
Відшукав крислатий кущ.
Хрущ шукає кущик
Той не задарма,
В Східниці гарнішого
Кущика нема.
КОНИК-СТРИБУНЕЦЬ
На гостину коник
Сірий завітав,
По лужку стрибав він,
Весело співав.
Всім комахам вільно
Жилося між трав.
Бачить коник, що з'явилась
На лужку людина,
То ж вона радіти,
Як і він, повинна.
Міркував хвилинку –
І вже на гостину:
- Заспіваю пісню вам
Я на три хвилини.
Ллється, ллється
Пісенька коника дзвінка,
Тільки вже не видно
Зовсім співака.
ЗАВБАЧЛИВІ ЦАПИ
Цап будує сходи
До річечки якраз,
Бо всім вода потрібна
У хаті повсякчас.
Із відрами козиця,
В сорочці та спідниці,
Поцокала по сходах
Та набрала водиці.
Ой, будуть цапенята
Холодну воду пити.
Навчить їх скоро мати
По сходах тих ходити.
БАГАТСТВА КРАЇНИ
Їдемо вгору все вище і вище,
В Східниці краще усе, веселіше.
Цілющої тут вистачає води,
Їде народ лікуватись сюди.
Джерела холодні, що в Східниці є, -
Багатство країни – твоє і моє.
Джерела Господь дарував Україні,
Цінуймо ж джерела й річки її сині.
Моря і озера, джерела й річки –
Багатства країни цінуймо віки.
ЧЕСНІ РАКИ
Жили в нашій річці
Дуже чесні раки.
Подавали рибам
Таємничі знаки:
- Вам за ріг не можна,
Там зубата щука.
Буде всім малятам
Болісна наука.
Тільки й залишалось
Дуже вдячній рибі
Казати чесним ракам:
- Дякую й спасибі.
«Дякую окремо»,
Мовила плотвичка,
Швидко промайнула
І сховалась в річці.
ВЧЕНА КВОЧКА
Квочка з діточками
На лужку гуляла.
Всі стежки й рослини
Вона, певно, знала.
Дуже швидко бігли діти,
Всі жовтенькі, наче квіти.
Ось побачили грибочка.
- Він отруйний! – каже Квочка.
Он дивіться! До ріки
Поспішають рівчаки
- В рівчаках теж є вода! –
Каже Квочка молода.
ГОСТІ
Що не день, то гості
До моєї хати,
Що їм готувати?
Чим їх пригощати?
Хліб, що маю, і млинці
Покладу на камінці.
Та й ще трішечки капусти,
Щоб не зовсім було пусто.
Першим був у мене,
Думаю, що зайчик,
Бо кудись швиденько
Хліба зник окрайчик.
Цуцик, білий, наче сніг,
Теж до ласощів прибіг.
Я – борщу із хлібом в миску,
Та іще одну сосиску.
З задоволенням поїв
І побіг кудись без слів…
Кіт прийшов, питав, чому
Борщ подали не йому.
Хитрий пес поїв все чисто:
- Більш від нього хочу їсти.
Їжа – лиш моя мета…
Пожаліла і кота…
Цілий день когось годую,
Зав. Їдальнею працюю.
КРАЇНА МОЯ
Від чорноморських степів і до сивих Карпат,
Де кожен мені друг, товариш і брат,
Корінням мадьяр, слов'янин чи француз,
А чи вірменин, або грек, гагауз.
Так склалась історія, славний мій рід.
Живе хай віки український нарід.
Та нізащо не погоджуся з думкою я:
- Оцей з нас найкращий.
Хай кажуть так вдвох або наодинці:
- Вони вже не наші, не українці.
СХІДНИЦЯ
Східниця наша гарніша і вища,
Тут ми до Бога і сонечка ближче.
Бог нам усім талант роздає,
У кожного здібності сховані є.
Той вчитель, той лікар,
Той льотчик, маляр.
А той композитор
Чи столяр, тесляр.
Ти на печі не лежи, не чекай,
Божі дарунки в собі відшукай.
КАЗКИ
Пан Коцький
Дійові особи: Пан Коцький, хазяїн, миші, Лисичка, Заєць, Кабан, Вовк, Ведмідь.
Дія І
Хата чоловіка:
В чоловіка Кіт нездужав,
Не помітив десь калюжі,
Намочив собі хвоста -
І охота вже не та.
Про слабкі котячі сили
Чули миші й знахабніли,
І співають: - Тра-та-та,
У Кота вже глухота,
От підставимо Кота.
Тут хазяїн:
- Нащо марно годувати!
Нюх утратив, геть із хати.
Дія ІІ
Кіт йде у ліс
І поплентавсь Кіт у ліс,
Де живуть вовки і лис.
Як від хижих захиститись?
Кіт вирішує змінитись.
- Хто я був? Лиш Кіт простий.
Не юнак, та й не старий.
Вдосталь сили і відваги,
Вдосталь голосу й манер,
Виправлю собі бумаги,
Паном стану відтепер.
Коцьким буду називатись,
Своїм титулом пишатись.
Дія ІІІ
Зустріч Пана Коцького з Лисичкою
Йде Лисичка-кокетуха,
Що сережки носить в вухах,
У сорочці-вишиванці:
- Ой, я встала рано-вранці,
Щоби поздоровить квіти
Із цим теплим, гарним літом.
Бачте, зняла вже пальто,
Але ви пробачте, хто?
- Я - Пан Коцький, мандрівник,
Дивувати звірів звик.
Зараз шлях до Небокраю
Через ліс цей пролягає.
Оце трішки відпочину…
- Я б вам стала за дружину!
Дуже мандри до вподоби…
Дивовижна ця особа,
Ця лисичка золота
Думає: «В мої літа
Стану пані, і в ці дні
Заздритимуть всі мені.
І Лисиччину вже хату всі «маєток»
Будуть звати».
Кіт подумав - й оженився.
Як на світ він народився.
Стільки світла, стільки щастя
Налетіло
Як причастя!
Зголоднів Кіт, як на лихо,
А Руда вже чоловіка
Привела до хати тихо.
Курку, ту що заховала,
Чоловікові віддала.
Кіт наївся, каже: - Няв,
Я б і сам когось спіймав.
Вір, що Коцький кіт віднині
Слугуватиме дружині.
Дія ІV
Зустріч Пана Коцького з лісовими жителями
В лісі паніка настала:
- Як Лисиця пані стала?
І який же Кіт той - пан?! -
хоче бачити Кабан.
А Лисиця: - Чоловік найважливіший!
Вовк, хоч сірий, Кіт - сіріший.
Волохатіший Ведмедя.
От послухайте мене
Зайця — Кіт мій обмине.
Каже Вовк: - Мені охота
Розглядіти цю істоту.
Щоб усе пройшло як слід,
Запросили на обід.
На столі і мед, і м'ясо,
Під столом іще запаси.
Все ж самі Кота боялись
І гарненько заховались.
В хмиз заліз Кабан й сидить.
Вліз на дерево Ведмідь.
А Вовчисько, наче хрущ,
Заховавсь під дубом в кущ.
Коцького веде ось пані
Та і каже наостаннє:
- Друзі просять не баритись,
Часом вільним поділитись.
Покуштуйте, ось, що є.
М'ясо з столу подає.
Кіт як плигне: - Няу-няу!
З'їсти все я маю право.
Кухарям віддячу всім,
Незнайомим навіть тим.
Щелепи Кота лящать,
Навіть слів не розібрать.
Хижаки ж в кущах сидять:
- Каже мало вражий син,
З'їсть запаси всі один.
Хоч би дав їм пирога,
В Кабана свербить нога.
Ворухнувся на хвилинку…
Казку лишу, бо тут крик
Пронизав тишу.
Кіт як плигне – думав, миша!
Кабан швидше за боки
І скоріше - навтіки.
Кіт той лапою за серце
І на дерево подерся.
А Ведмідь, що мав терпець,
Загубив його вкінець:
- Я не їв того смачного,
Ой, надайте допомогу!
Гуп! Ведмідь - і на Вовка.
Той: - Ой же доленька важка!
Довели мене вкінець,
Був Вовчисько, став млинець!
І усі побігли швидко,
Тільки було їх і видко.
Заєць з ними біг охоче,
Десь забігли світ за очі.
Ось посходились – радіти!
Ніби вчаться говорити:
- Ненажера той зухвалий,
З'їсть усіх і буде мало.
Їм не вистачало слів.
- Дідько з'ів би всіх панів!
А Лисичка із Котом:
- Ой, як гарно нам обом!
Завелись в маєтку діти,
Пильнувати їх, глядіти.
Іграшок привезли віз
На сім'ю ще цілий ліс.
Хай з товаришами грають,
Про батьків не забувають.
Та відома дітям та
Дивна казка про Кота:
Як Кіт паном опинився,
На Лисичці оженився.
Додає щось Кіт і сам,
Розум - данність всім Котам.
Сірий і Сірко
Щире слово, добре діло
душу й серце обігріло.
Дійові особи:
Старий Марко, Сірко, Сірий вовк
Дія І
Життя Сірка у Марка
У Марка старий собака
Вже на ноги припадав.
А Марко того собаку
вивів з двору і прогнав.
Дія ІІ
Зустріч Сірка і Сірого. Розмова про життя Сірка у хазяїна
Йде кульгавий пес по полю
І кляне нікчемну долю:
Сірко: - Все життя своє служив,
На воді лиш й хлібі жив...
Вовк почув це й каже:
Вовк: - Як? Хоч коржа, а ні - п'ятак,
Ти годив тим хазяям,
Постарів, став хворим сам,
А вони тебе, старого,
Залишили ні на кого?!
Не знайти у полі їжі,
Тут лиш звірі ходять хижі.
Але я тебе не кину,
Виправлю Марка провину.
Предки ж наші родичались,
Зграями вони збирались.
Ти Сірко, а я бач - Сірий
Не губитимемо віри,
Хай зростають наші діти,
Кривди Сірим не терпіти!
Знов зітхнув Вовк із жалю:
- Хочеш, я таке зроблю,
Щоб Марко за розум взявся,
І тебе більш не цурався.
Сірко: - Ой, зроби, якщо ти можеш.
Я тобі, рідненький, вгоджу,
Я добром тобі віддячу,
Слово чеснеє - собаче.
Дія ІІІ
Втілення плана Сірого
Пес з Вовком поговорили,
Все, як є, розподілили.
Ранком жали хазяї
Гарнії жита свої.
Під копну, на полотнину
Клали спать малу дитину.
Раптом, житом Вовк біжить -
Дитинча схопив у мить.
З дитинчатком полем в бік,
Та Сірко Вовка підсік.
На вперейми вибіг пес,
Дужий, наче Геркулес.
Пес відняв в Вовка дитину
І віддав Марку. Хвилина...
Хазяї несуть вже хліба,
Кусень сала, молоко:
Марко: - Ти прости вже нас, Сірко.
Повертайся знов до хати,
Будемо про тебе дбати...
Сірий в ліс чимчикував,
Лиш Сіркові помахав.
І Сіркові зажилося,
Як не мріяв навіть досі.
Хазяї Сірка жаліли,
Що не день його кормили.
Дія ІV
Весілля дочки Марка. Життя Сірка у Марка
Тут Марко старий в неділю
Всіх скликає на весілля:
Старшу доньку видають.
Кури ріжуть, свині б'ють,
А Сірко Вовка шукає,
Все йому розповідає:
Сірко: - Я тебе введу у дім,
Нагодую гарно всім.
В цей весільний, ситий час
Гостям буде не до нас.
Так і вийшло.
Ввів Сірко Вовка у хату,
Та й під стіл, й ну годувати
Починає добре всім:
Сиром, яйцями, м'ясним.
Упоїв Вовка вином,
Щось зробилося з Вовком.
Вовк: Каже: - Хочу я співати.
І Сірку:- Співаймо, брате!
Сірко: - Та ти що! Сиди тут тихо!
Бо накличимо лиш лихо!
Вовк кріпився та не зміг,
Вовк (як завиє): - Де пиріг?
- Вовк! - тут гості підхопились,
За дрючки, ножі схопились,
А Марко схопив батіг.
На Вовка Пес швидко ліг,
Наче хоче задушити.
А Марко гостям: - Не бити!
Марко: - Ви Сірка мені уб'єте,
З нього зробите котлету.
Я Сіркові довіряю,
Хай Вовка сам покарає.
Дія V
Вивів Пес Вовка і каже:
Сірко: - Хай твій шлях як килим ляже.
Хоч для буден, хоч для свят
Відтепер тобі я брат.
Вовк сказав на те: - Одначе,
Щиро ти мені віддячив.
Так і попрощалися,
Більш не зустрічалися.
Тільки іноді, буває,
Про Вовка Пес нагадає.
Виє Пес тоді й співає,
Другом того називає.
Люди чують, як вночі
Виють разом родичі.
А здивовані малі:
- Вовк у лісі, Пес в селі.
А щоб дружба ця жила
Казка складена була.
Курочка Ряба
Дійові особи: Баба, Дід, Курочка Ряба, Миша
Автор: - Були собі Дід і Баба,
З ними Миша
Й Курка Ряба.
Миша та пісні співала,
Щоб пісень не було мало.
Пісня Миші:
Миша-Смик я називаюсь,
В хаті гарно прибираюсь.
На смачне потраплю — смик,
То смачненьке на язик.
Приспів:
Зуби, мої зуби,
Вам ціни нема.
Ви весь час в роботі,
Літо чи зима.
Скільки в цьому світі гарного, смачного,
І здорові зуби найдорожче всього.
Автор: - Курка яйця ще несла,
Так ота сім'я жила.
Курка несла це як слід -
По яйцеві на обід.
Дід: - Баба раз яєчко взяла
І на стіл його поклала -
Не тримати ж у руці.
Баба: - Будуть Дідові млинці,
Автор:- Миша та, що льох займала,
Розрахунки теж складала.
Миша: - Не спитати геть нікого,
Хата є — нема смачного.
Навіть іграшок нема,
Лиш яйце лежить дарма!
Автор: - Трішечки приклала сили,
Круть хвостом - і покотила.
Наче м'яч, яйце крутилось,
Але – «геп»: яйце розбилось.
Миша: - Йой!
Автор:- Кричить маленька Миша,
І куди поділась тиша?
Баба з Дідом – голосити!
Баба і Дід: - Це ж таке яйце розбити!
Знищити яйце просте!
Пустуна побить за це!
Баба: - Бач, розллялось на підлозі.
Автор:- Баба щось робить не в змозі.
Як їй тісто замісити?
Курка:- Годі голосити!
Було то яйце просте,
Можу знести краще того,
Подарую золотого.
Автор: - Як пообіцялося -
Так воно і сталося.
Бабця вже яєчко гладить.
Золоте - старі ці раді.
Так вони забагатіли,
Вже купляли, що хотіли.
Їм млинці не до вподоби
Вже бажають лише здобу.
Яйця золоті рахують,
Але щось старі сумують.
Хата в них яка була?
Дід і Баба:- В льосі Миша-Смик жила,
Що пісень завжди співала.
Нецікаво Миші стало...
Миша довго мандрувала,
Нову казку розшукала,
Там тепер живе.
Автор: - Ви приходьте, любі діти, нову казочку глядіти.
Миша ж та яка була — уникала сварок, зла.
Їй хотілося стрибати, гратись в хаті, коло хати,
А не яйця рахувати.
Волелюбна і прудка, вже танцює гопака.
Гоп-гоп-гоп - танцює Миша, і куди поділась тиша.
Хай і всі, обравши долю, більш за все цінують волю.
Колобок
Дійові особи: Баба, Дід, Колобок, Заєць, Вовк, Ведмідь, Лисичка
Дія І
Сільська хата. Дід говорить з бабою
В мальовничому селі
Жили вдвох оці старі
Дід і баба.
Дід до баби: - Їсти хочу,
Ти спечи нам Колобочок
І поснідаємо вдвох.
Вже набрид мені горох
І борщі пісні, і каші,
І усі наїдки наші.
Бабця в скрині позбирала,
По засіках позмітала.
Жменьку борошна зібрала
І сметанки додала.
Замісила добре тісто,
Кульку ще скатала чисто,
В піч - і через сім хвилин
Спікся добре цей один
Дуже гарний Колобок.
Є й скоринка, й файний бок.
Бабця: - Остудитись покладу,
Не накликати б біду!
І поклала на вікно
(Та відчинене воно!)
Колобок той рум'янів,
Потім збігти захотів:
Колобок: - Сам собі я ради дам,
Буду жити сам-на-сам!
Тут гарненький Колобочок
Коть — на другий вже бочочок,
Впав з вікна - і на доріжку.
Не скалічив ледь стоніжку.
І між квітів, серед трав
В ліс собі помандрував.
Дія ІІ
Зустріч Колобка із Зайцем
А назустріч Зайчик сірий
(Той, що був зимою білий):
Заєць: - Дуже вже зголоднів,
Бачиш, навіть посірів.
А щоб білим знову стати,
Треба щось покуштувати.
Ти подобаєшся всім -
Я тебе, напевно з'їм.
Колобок: - Ти не їж мене, вухатий,
Вмію гарно я співати.
Я веселий Колобочок,
Мандрувати дуже хочу.
З боку я кочусь на бік,
Так від діда й баби втік.
Я кочуся — як лечу,
І від тебе теж втечу.
Мріяв Зайчик той дарма,
Колобка уже й нема.
Дія ІІІ
Зустріч Колобка із Вовком
Йде і весело співає,
Вітерець його гойдає.
А назустріч йде Вовчисько:
Вовк: - То співаєш ти, хлопчисько?
Колобок примружив очі,
Заспівав йому охоче.
Колобок: - Я веселий Колобочок,
Мандрувати дуже хочу.
Можу бігать, нюхать квіти
І співати, й говорити.
Бігти я по лісу звик,
Я від діда й баби втік.
Справи всі свої владнав,
Зайця теж обхитрував.
Я кочуся — як лечу.
Від Вовчиська геть втечу.
Покрутився з боку в бік
І швиденько в лісі зник.
Дія ІV
Зустріч Колобка із Ведмедем
А назустріч Волохатий,
Мед у сотах ніс до хати.
Ведмідь: - Зараз з'їм тебе охоче.
Колобок: - Та не їж мене, Ведмідь,
Заспіваю пісню вмить.
Я веселий Колобочок
Мандрувати дуже хочу.
З боку я кочусь на бік,
Так від діда й баби втік.
Зайця я обхитрував,
Від Вовчиська теж збігав.
Зараз «раз, два, три» скажу -
І від тебе теж збіжу.
Ледь Ведмідь його почув,
Колобочок геть чкурнув.
Дія V
Зустріч Колобка із Лисичкою
А назустріч йде Лисичка,
Щось скривилась жалібничка.
Лисичка: - Колобочок, ти ж пісняр,
Це ж напевне Божий дар!
Дуже я люблю пісні,
А найбільше голосні.
Колобку приємно дуже,
До похвал він небайдужий:
Колобок: - Вмію гарно я співати,
Всім я можу догоджати:
Я веселий Колобочок,
Мандрувати дуже хочу.
З боку я кочусь на бік,
Так від діда й баби втік.
Лисичка: - Я погано чути стала,
Навіть слів не розібрала.
Це про кого ти співав?
А чи ще не починав?
Якщо ти співати звик,
Сядь мерщій хоч на язик.
Ще разочок поспівай
І стару позабавляй.
Як малого похвалила,
Колобок зібрав всі сили,
Плигнув на язик Лисиці,
Бо повірив жалібниці.
А Лисичка тільки: - Гам!
Щоб не бігав сам-на-сам!
Пояснила поготів,
Щоб не бігав без батьків.
Потім знов кричить: - Ура!
Таки з'їла пісняра.
Гвалт
Що зчинилось на
Подвір'ї?
Загубила гава пір'я.
Наш собака – «Гав!»
Та «Гав!»,
Бо баран паркан
Зламав.
А бичок забіг в комору -
Помідор з'їв дуже скоро.
Стала баба верещати:
- Помідор де дівся п'ятий?
Гвалт!
А чубаті два синочки
Заглядати будуть
В бочки!
Хлопчаки почнуть
Питати:
- Помідор де дівся
П'ятий?
Та біда іще знайшлась:
В діжці плавав наш
Карась.
Причалапав тут дідусь,
Карасеві каже:
- Тпрусь!
Треба ж було дідусеві
Це казати карасеві!
Той карась із діжки
- Шусть!
Не зловив його дідусь.
Та карась наш має
Звичку -
Ходить він щодня на
Річку.
Гвалт!
Стали миші скрекотати,
Стали жаби гелготати...
Качка як затінькає!
Півень зацвірінькає...
Гвалт!
А бугай, той з переляку
Видерся аж на гілляку!
- Трісь! - і гепнувся на
Мишу!
На хвилинку байку
Лишу...
Бо цікаве мишеня
Скрізь ходило
Навмання.
І тепер забило шию,
Бо бугай літать не вміє!
Мишу кличу: «Жуля,
Жуля!»
А на шиї в неї гуля!
Була миша-красотуля!
А тепер вона кривуля!
Заміж миші вже ніяк!
Всі ж на шийці бачать
Брак!
Гвалт!
Дві дочки кричать
Невтомно!
Баба десь вже
Непритомна!
А дідусь причепурився
І на призьбі
Примостився:
- Дочекаюсь надвечір'я,
В півня висмикну все
Пір'я!
Бриль у мене без пера!
Вже оздобити пора.
Бриль з пером — то
Інший стиль.
«Супермодний, -
Скажуть, - бриль».
А корівці я на ріг
Начеплю смачний пиріг.
Я ще й бублика вчеплю,
Бо корівку я люблю.
А корівка ну брикати -
Хоч біжи з своєї хати.
Їй пиріг не до вподоби.
Для рогатої худоби
Парасольки, каже,
Треба,
Бо в дощ ходить просто
Неба!
Хто що хоче! На свій
Смак!
Та ще й робить абияк!
Гвалт!
Курка все оце почула,
На ворота вмить
Майнула:
- Що це, півень без
хвоста?!
Я вам курка не проста!
Я — і курка! Я — і квочка!
Заклюю цього дідочка!
Гвалт!
А стара сердита качка
Що прийшла
Нарозкарячки,
Зупинила цю розмову:
- А про качура хоч
Слово!
В нього вдача нелегка.
Лиш жінок є два полка!
За всіма ж це услідити!
Та й іще маленькі діти!
Щоби нас охороняти,
Хоч рушницю треба
Мати!
Хай на всіх наводить
Жах,
Хай з рушниці:
«Трах-тарах-х-х!»
Гвалт!
Півень: -Я тут наче
Ні до чого!
Що ж, попробую
Смачного!
Та на стіл — до пирога!
Баба: -Геть! Де
Кочерга?
Запустила у пиріг!
Півень — фур-р-р! І сів
На ріг!
А корова — тупотіти:
- Вже краси — нема де
Діти!
Гава пір'я десь шукала.
А мені цього замало!
Я, бач, півника
Придбала!
Гвалт!
А ворона подивилась,
Геть без голосу
Лишилась.
Ще й оглухла, як той
Пень.
Отакий сьогодні день!
Люди кажуть:
“От чудні!”
Але вибачте мені,
Ми ж чекаєм допомоги,
Щоб бичку зв'язати
роги.
Прив'язать до осокору,
- Щоб не крав він
Помідори.
Бо інакше...
Гвалт!
ЗАГАДКИ
А
Жовтогарячий, соковитий,
Ніби сонечком нагрітий.
Поспішає на обід,
Дітям всім вживати слід.
( Абрикос)
Він пахучий ї жовтенький,
Ріс в своєї гілки-неньки.
Прокусила бік бджола,
Соку меду там взяла.
(Абрикос)
На колесах їде дім,
Сорок мешканців у нім.
А як стане на зупинці,
Всі виходять поодинці.
( Автобус)
По дорозі, по дорозі
Лише їхати у змозі.
А лише втомився –
На зупинці зупинився.
(Автобус)
В різних є вона місцях,
Залізає і на дах.
Зростом вища за димар,
Та не досягає хмар.
(Антена)
Люблять дорослі і люблять діти…
Він солодкий, соковитий,
Наче сонечком налитий.
З краю, де нема зими,
Фрукт отримали цей ми.
(Апельсин)
Я такий же, як знак розділовий,
І відомий шкільній дітворі.
Та в словах української мови
Я пишусь не внизу, а вгорі.
(Апостроф)
Бачив у морі диво:
Риба плаває жахлива.
Риба гострі зуби має
І навколо всіх лякає.
(Акула)
Не гурток, не дитсадочок,
Букв тут не один рядочок.
Розшукають букви діти,
Будуть їх старанно вчити.
(Абетка)
Велику гору льоду скинули у воду!
І гойдає море на собі цю гору.
(Айсберг)
Є у нас прозорий дім,
Жваві мешканці у нім.
Та ні вікон, ні дверей –
Ось такий будинок цей!
(Акваріум)
Ранком тридцять три Маринки
Поряд сіли на сторінку.
Тільки в школу прийдуть діти,
Будуть їх старанно вчити.
(Алфавіт, абетка)
Він на кручах жив і ріс.
В нього сильний довгий ніс.
Білий, чистий кітіль носить,
На обід лиш рибу просить.
(Альбатрос)
Б
Він поснідає, а потім
Поваляється в болоті.
Величезний має рот,
Весь гладезний …
( Бегемот)
Щоб від нього звук почуть,
Його паличками бьють.
А як сильно будуть бить,
То він гучно загримить.
(Барабан)
Гордий кущ стоїть на кручі,
Гнівний, гострий і колючий.
Як пора йому приходить,
Ягідки він діткам вродить.
Відгадай: на кручі ріс
Кущ колючий…
(Барбарис)
Стелеться він рясно, низько до землі.
Синіють, наче вогники, квіточки малі.
— Знають квітку всюди, — доні каже матір, —
Бо листи у неї, як один, хрещаті.
(Барвінок)
М’яч тут люблять, поважають,
Вверх старанно піднімають.
Хоче м”яч одну лиш мить
У корзині відпочить.
(Баскетбол)
Отже, так не мало бути…
В дім хотів я зазирнути.
Хазяї вмить розлютились
І до мене причепились.
Я, не бачачи калюж,
Біг і біг від них чимдуж.
(Бджоли)
Чепурушка в фартушку
Вмить з”явилась на лужку.
Швидко квіти нахиляла,
Мабуть, в глечик мед збирала.
(Бджілка)
Промінець її збудив:
— Ти ж пропустиш диво з див!
Вже весна! Свій мед готуй,
Звірів і людей годуй.
(Бджілка)
До кульбаби вранці гості прилетіли.
Радісно у лузі їх вона зустріла,
Їм приготувапа трунок до сніданку.
Гості частування з’їли до останку.
Знала ж бо кульбаба, що той напій треба,
Щоб зробити в вуликах солодкого меду.
(Бджоли)
Весела сімейка живе і працює.
Скарг на приміщення тут не почують.
Зранку до вечора - в праці, без втом,
Гості прийдуть – поласують медком.
( Бджоли)
Через річку два брати
Вбрід не можуть перейти.
Лише мовчки поглядають,
Один одного вітають.
(Береги)
Лізу, лізу по білому залізу…
Воно нахиляється,
Ледве не зламається…
А ще і зеленим волоссям пишається.
(Береза)
Дві сестри стоять у лузі,
Липи й клени — їхні друзі.
Їх неважко упізнати,
Бо вдягають білі шати.
(Берези)
Що за сестри дружбу водять
З липами та кленами:
Сарафани білі в них,
Хусточки зелені.
(Берези)
П”ять рижих, хвостатих
Не лишають хати.
Не виходять із хати,
Чекають — грибок принесе їхня мати.
(Білочки)
Хто рудий, наче лисичка,
На сосні вмиває личко,
А шишки тут недалечко
Заховапа у гніздечко?
(Білочка)
У небі змійка промайнула,
Щось гриміло — чути було.
Мабуть, лаяв хтось хмарину,
Бо все плаче, як дитина.
(Блискавка, грім, дощ)
Одне іскриться, друге свариться…
Третє чекає від перших водички.
(Блискавка, грім, земля)
У сріблястих шубах
З”явились лісоруби.
Гілок товстих нарубали,
Швидко греблю й міст владнали.
(Бобри)
Веселі і завзяті. Зробили по хаті.
Та їм роботи мало — греблю збудували.
(Бобри)
Не земля і не вода,
Не росте тут лобода.
Мох всі пастки заховає,
Що на здобич лиш чекають.
(Болото)
А ще що за дивина?
Дірка-вхід лише одна.
В дірку разом два брати
Ранком можуть увійти.
Через мить і без образи
В ходи різні вийдуть зразу.
(Брюки, штани)
Є у мене працівник,
Спати він не звик.
А попросиш розбудити,
Буде він іще дзвонити.
(Будильник)
Росте часто над водою,
«Трясе чорною бородою».
Дядько в Києві, вона
Зветься просто…
(Бузина)
Книжку цю потрібно знати,
З нею вивчишся читати.
На сторінках вона, як мати,
Букви годна доглядати.
Про дитину ледь почує,
Букви всі запропонує.
(Буквар)
Книга перша всім відома,
В школі є вона і вдома.
Навіть діти у садку
Книгу вчать оту метку.
(Буквар)
Хочеш з книгами дружити?
Ти мене повинен вчити.
Сили всі свої збираймо,
Мудру книгу цю вивчаймо.
(Буквар)
Стоїть вояк не абияк.
Сто багнетів нарахує,
Тільки напад не готує.
І кричать ворони:
- Це усе для оборони!.
(Будяк)
Малинова шапка сяє, як корона.
Королю знайома самооборона.
І хай знає усе поле:
Як зачепите — поколе!
(Будяк)
З синьою бородою дід…
В борщ його додати слід.
А чуприну їсть свиня
З задоволенням щодня.
(Буряк)
У червоній жупанині
Жив панич собі в долині.
Але сам панич страждає,
Як на стіл не потрапляє.
(Буряк)
Білий пан із довгим носом
Миє ніженьки у росах.
Хату на хаті будує,
Жабок у лузі рахує.
(Бусол)
Навіть серед дошкільнят
Чутка йде про цих малят,
Що живуть на сторінках
В товстих і тонких книжках.
Щоб навчитися читати,
Треба назву кожній знати.
(Букви)
В
Хто весь день в кущах сидить,
Хоче зайчика зловить?
Як побачить, крикне:
- Ну! Я тебе ще дожену!
( Вовк)
Дуже гарне і яскраве,
Будь-яку зготує страву.
Ми б його з собою взяли,
Та не можна – затоптали.
( Вогнище)
Ходить шуба хутряна
І травичку їсть вона,
Їй смакує їжа ця,
Бо не шуба то -…
( Вівця)
Який корінь всі шукають,
Цей корінчик кожен знає.
Він здоров’я підкріпляє.
Як запахне — навіть кіт
Не веде себе як слід.
(Валеріана)
Взимку звір цей волохатий
Має звичку міцно спати.
Якщо хтось його розбудить,
То біда велика буде,
Бо розлютиться умить
І почне усе трощить.
(Ведмідь)
Вилізає він з берлоги,
Звірі — швидше в ліс від нього.
Бо за зиму зголоднів —
Нічогісінько не їв.
(Ведмідь)
Зроблю з снігу халабуду,
Зиму в ній просплю, відбуду.
Сніг розтане навесні,
Прокидатися й мені!
(Ведмідь)
Що за кінь такий цікавий:
На скаку здобуде славу.
А стояти він не звик —
Швидко падає на бік.
(Велосипед)
Він швидкий, і він рогатий.
Може хлопця покатати.
Тільки той, хто катається,
За роги тримається!
(Велосипед)
Дівка на околиці
Стоїть, Богу молиться.
На зеленії свята —
Чарівніша дівка та.
(Верба)
Що це? Що це? Дивний міст!
Має голову і хвіст.
Має гулі на ногах,
Скарб ховає у горбах.
А під цим живим мостом
Ходять цуцик із котом!
Корабель пустині він
Та її величний син!
(Верблюд)
У жовтеньких кожушках
Посідали на гілках.
Пухнастенькі сестрички
Одягли вербичку.
(Вербові котики)
Зорею останньою день проводжаю,
Йому відпочити я щиро бажаю.
І вам потім кажу: «Заплющуйте очі.
Спокійного сну вам, солодкої ночі!».
(Вечір)
Два брати ці залюбки
Миють у воді боки.
Користь тим вони приносять,
Що водицю людям носять.
(Відра)
Береги — із дерева,
Озеро — скляне.
Сонячне проміннячко
Їх не обмине.
Служить людям вже давно.
Зветься як воно?
(Вікно)
Поросяток понесу,
Сплетених в одну косу.
(Вінок цибулі, часнику)
Витанцьовував Хома
Серед хати недарма.
Якщо став він урочисто —
В хаті знову буде чисто.
(Віник)
Він осінньою порою
Листя водить за собою.
Він збирає хмари в зграю,
В морі хвилі підіймає.
(Вітер)
Крила в нього, а не птах,
Хоч не дід — уже в літах.
І злетіти намагається,
Але з місця не зривається.
(Вітер)
Ігри з хвилями заводить,
З нами у походи ходить.
А зимою з ніг збиває,
Сніговію пособляє.
(Вітер)
Він обов’язків не має,
То дмухне, а то співає.
Ниву нахиляє долу
І затіяв сварку з морем.
(Вітер)
Кінь легкий летить-пустує.
Стій, кажу, а він не чує.
Він страшний, якщо зима,
І сильніш його нема.
Не виходить загнуздати
І припнути коло хати!
(Вітер)
Його люблять всі птахи,
Літаки і дітлахи.
Повітряний навіть змій
Йому каже: «Друже мій!».
Як летить байдикувати —
Хвилі в річці не здогнати.
Та якщо заграється,
В бурю обертається.
(Вітер)
Птах безкрилий
Летів щосили.
Потрусив в саду гілки,
Вже рябенькі всі річки.
Хтось та запитає:
— Хіба так буває?
Так! Повертатися в свій дім,
Бо накликать може грім.
(Вітер)
Ти мене впізнаєш скоро:
Я велика і прозора.
Всі товари з магазину
Покажу, бо я…
(Вітрина)
Зуби гострі вони мають,
Колють все і піднімають.
Більш до сіна мають смак,
На кінці у них штурпак.
(Вила)
Над землею вився. Солодом хвалився.
І дитина, і ворона покуштують його грона.
(Виноград)
Серце кам’яне, червоненьке тіло.
Всім воно приємно й солодко зробило.
А якщо на зиму, це варення — рай!
П’єш і не нап’єшся з ним солодкий чай.
(Вишня)
Бабки літають, коники співають,
І бджола, і бджола мед несе, хоч і мала.
Нива нижче від врожаю.
А коли таке буває?
(Влітку)
Хто весь день в кущах сидить,
Хоче зайчика зловить?
Як побачить, крикне:
— Ну! Я тебе ще дожену!
(Вовк)
Я й бурхлива, і слухняна.
З мене борщик непоганий.
Іноді буваю вперта —
Камінці я можу стерти!
(Вода)
Виглядають на пашиці
Синьоокії сестриці.
Гриць збирався до Явдошки,
Позбирав в букет…
(Волошки)
Відійшла весна весела,
Літо вже панує в селах.
І синіють он на ниві
Рясно квіточки красиві.
(Волошки)
Сиділа пані на ганку
У чорнім кафтанку.
Щось подзьобала і: — К-а-а-ар!
Полетіла на базар.
(Ворона)
Птаха ця серед села
Сиру десь собі знайшла.
Не сховала і не з’їла —
Сир із дзьобу упустила.
(Ворона)
В парках багато маслин є і глоду.
Всі сади тяжкі від плоду.
До весни! — птахи гукають.
А коли таке буває?
(Восени)
Над ставком схиляється,
Напевно, домовляється:
— Ти дай хазяїну бичка,
Якщо приніс він черв’ячка.
(Вудка)
У полі коло гречки
Дивне є містечко.
В місті мешканці завзяті,
Цех зробили в кожній хаті.
Як приходять, уперед
Роблять всім солодкий мед.
Розказала, як годиться,
Це ведмедю все лисиця.
(Вулик, бджоли)
Є в світі будинок з єдиним вікном,
Дверей у будиночку зовсім нема,
Та мешканцям двері робити дарма.
Вони у будинку живуть і працюють,
Виходять із дому — пісні від них чують.
(Вулик, бджоли)
Стоїть для маляток
Недороблена хатка.
Хоч літо, хоч зима,
А дверей нема.
Ще й мало, замість вікна
Щілину прорубали.
Та від мешканців цих скарг не чують.
Вони лише співають і медом годують.
(Вулик)
Довгий він, бо він змія,
Але не лякаюсь я.
До покусів він байдуж
Й має жовту п’ятку…
(Вуж)
Всім нам незабутній
З ним прожитий час,
Бо багато істин
Він відкрив для нас.
Допоміг обрати
Нам цікавий шлях.
Бережуть ім’я його
Люди у літах.
(Вчитель)
Г
Хто так голосно гелгоче?
Всіх перекричати хоче:
- Вже закінчився терпець –
Загубив знов ґудзик ґедзь!
(Ґава)
Вийшов на дорогу,
Бриль надів на ногу…
Хоч без голови – цінують,
І шукають і милують.
( Гриб)
Ні вночі, ні вдень не спить,
Навздогін завжди спішить.
Знов міняє ніч на день.
Часто каже: - Дзень-дзелень!
( Годинник)
Хто сердитий і зубатий
Малюків скубе кудлатих?
Як патлатим будеш ти,
І тебе почне скубти.
(Гребінець)
Поліз Мартин попід тин.
А пані лишилася
На тім боці — де народилася.
(Гарбуз і огудина)
На городі жив Данила —
Сажнів сім зелена жила.
(Гарбуз і огудина)
За хвости прив’язані, кабани лежать
На городі місяць. Вже, напевно, сплять.
Прив’язали за хвости їх не я, не він, не ти!
(Гарбузи, кавуни)
Не кінь, не віл,
А прив’язаний як за кіл.
(Гарбуз)
Дівкою була — на городі росла.
Бабою стала — на стіл попала.
Гостра як криця, а ніхто не боїться.
Хоч злюща й пече, а просять ще.
(Гірчиця)
Гляньте — що за дивина!
Голова й нога одна.
Покрутіть його як слід —
Голова покаже світ.
(Глобус)
Сповіщати кожну годину
Він уголос нам повинен.
А хвилинки вже потроху
Відбивають рік від року.
(Годинник)
Якщо ниточку вселити,
Можна всіх людей обшити,
Бо із ситцю чи із шовку
Одяг всім пошиє…
(Голка)
Скаче хлопчина
У сірій свитині.
Та забув усі слова,
Лиш «цвірінь-цвірінь» співа.
(Горобець)
Батько — вусатий,
Матка — як хатка.
Діти — то знов особистість —
круглятка.
(Горох)
На городі — сто хатин.
Позбирав їх всіх Мартин.
В кожній хаті п’ять яєць
Сипав в сито молодець.
(Горох)
Зачинили в хату восьмеро хлоп’яток.
Там ростуть і зеленіють,
Але згодом пожовтіють.
(Горох, квасоля)
З камінців чорненьких
Вийде кашка солоденька.
(Гречка)
На гарненьких білих ніжках
Стали в ряд біля доріжки.
Від дощу вони, мабуть,
Капелюшки всі беруть.
(Гриби)
Під пеньочком хлопчаки
Білі натягли брильки.
(Грибки)
Між двома дубками виросло телятко.
А його шукають з кошиком дівчатка.
(Гриб)
Дівчинка роботу знає,
Де помилка — витирає!
Олівці, як рушать в путь,
Дівчинку з собою звуть.
(Гумка)
Гелготіли, гелготіли,
Курочок гнати хотіли.
— Всім відомо і давно —
Нам насипали зерно.
(Гуси)
Всім відомо, що завжди
Вийде він сухим з води.
Взимку за кордон літає.
Птаха хто цього впізнає?
(Гусак)
Д
Кожен день над дахом
Летить довгим шляхом
Птах легкокрилий,
То сивий, то білий.
(Дим)
Дуже всі його чекають,
Бо він дружить з урожаєм,
А прийде - біжи до хати:
Зверху буде поливати.
(Дощ)
Вже добу він ллє і миє!
Чистим все зробить зуміє.
(Дощ, злива)
Всім по дереву морзянку
Він відстукав на світанку:
- Гей! Увага! Бережіться!
Лізе сіра гусениця!
(Дятел)
Товста дуже тітка з виду:
Має страви до обіду.
Не стоїть вона на дворі,
А ховається в коморі.
(Діжка)
У кістянім пальтечку хлопчик
З гілки стриб – немов горобчик.
Як посадиш вчасно, в строк –
Славний виросте дубок.
(Дуб)
Всі їх вітають,
За ручку тримають.
В хату йдеш — приймають,
А виходиш — проводжають.
(Двері)
Взимку розхристані, білі і голі.
Весною вдягають свої пишні льолі!
(Дерева)
На весь світ — це дивина —
В багаторукого хлопця є нога лише одна!
(Дерево)
Навесні — цвіт дарую
Улітку — прохолоду відчуєш…
Восени — нагодую.
Узимку — палаю для тебе в печі,
Що б тепло увечері бу
ло і вночі.
(Дерево)
На підлозі, серед хати
Може довго танцювати,
Потім уповільнить біг,
Швидко падає на бік.
( Дзиґа)
Без дверей, без вікон,
Не довго, не скоро,
А людей набилася повна комора.
(Диня, кавун)
Із цеберком йшов хлопчина,
Воду з нього лляв годину.
А вода у нього є,
Лляти не перестає.
(Дощ)
Дуб могучий захворів.
Кличуть лікаря. Той сів
І вже дзьобом дріботить…
Дубу каже: «Потерпіть».
(Дятел)
Е
Зубами залізними
Землю гризе.
Самоскид потім землю
За місто везе.
(Екскаватор)
Бачив тих велетнів, певно, і ти.
Їх плечі могутні тримали дроти.
Спішили ті велетні в міста і села,
Щоб світлом наповнилась хата весела.
(Електричні стовпи)
Ковш з собою він везе,
Землю тим ковшем гризе.
Та дивуємося ми:
Де поїв – лише ями!
( Екскаватор)
В шоколаді - диво з див,
З’їв його і ще просив.
- Не застудишся? Дамо.
Знов несуть два…
( Ескімо)
Є
Я нікого не дражнила,
Заздрість, сварку не любила.
Тільки ображаюся,
Що негарно називаюся.
(Єхидна)
Обережний, не сердитий,
Хижий звір - то знають діти.
Шубою пишається,
Назва – з «є» розпочинається.
(Єнот)
Ж
Біля ставу, де моква,
Роздратовано хтось ква-а-а…
Роздува боки не слабо.
Там комах скликає…
(Жаба)
А маленьке дитинчатко
Обертається до татка:
— Кум-кум-кум! — вони злякались
І від мене заховались.
(Жабеня)
Сів на листик: — Жу-жу-жу!
Вам новини розскажу.
Розпустилося у клена
Вчора листячко зелене.
(Жук)
Олень цей копит не має,
Він не ходить, а літає.
Крила в нього й гострі роги,
Щоб тікали всі з дороги.
(Жук-олень)
Кв-ква-ква та ква-ква-ква –
Ото всі її слова.
Не знайти словечка краще,
Благозвучній їй нізащо.
(Жаба)
У сірому жупані по болоту ходить пані.
Погляда на жабок скоса оця пані з довгим носом.
(Журавка)
Вже дощі. Надворі осінь.
Ключ прорізав неба просинь.
І кричать «Курли!» землі
Із журбою…
( Журавлі)
З
Зажурився довговухий:
— Мій синок мене не слухав!
В ліс тепер мандрує,
Сам себе лише пильнує.
(Зайчатко)
Одне лежить,
Друге біжить,
Третє над ними у справах летить.
(Земля, річка, лелека)
Одне каже: — Полежимо!
Друге каже: — Побіжимо!
Третє: — Похитаємось!
А четверте: — Знаємось!
Друзі, в ключ збираємось!
Полетіти до хмар
Є в нас дивний дар!
(Земля, річка, очерет, лелека)
Живе в колючих чагарях,
Повзе у гарячих пісках.
Хто їі зустрічає —
Відчуває жах.
(Змія)
Зуби мають й сильні пащі.
І живуть вони у хащі,
Та, як зайчики, блукають
І травичку лиш шукають.
(Зубри)
Сніг лапатий розкидає,
Землю килимом вкриває…
Де пройде – замерзне все.
Хто нам холод цей несе?
(Зима)
Хто це може так завзято
В полі вітер обганяти?
Мрія в неї є, мабуть, –
В моряки її візьмуть…
Бо чому ж то наопашки
Одягли рябу тільняшку?
(Зебра)
Цей канатик небезпечний,
Він не лагідний, не ґречний.
Доторкнешся, він в цю мить
Може боляче вкусить.
(Змія)
Угорі тріпочуть крила:
Пташка в гості прилетіла,
Мабуть, відкладе яєчка
У чиєсь чуже гніздечко.
І жаліється невдаха,
Цілий день сумує птаха.
(Зозуля)
Шуби дві собі він мав,
В білій - зиму зимував.
Починається весна –
Шубка біла вже тісна.
Ширшу, сіру одягає,
В ній працює і стрибає.
Накопичує в ній сало,
Щоб на зиму вистачало.
(Заєць)
Маленький, вухатий,
Має нірку-хату.
І одна його біда –
Та зубата і руда.
( Заєць)
В сірім по землі гуляв,
І турбот собі не знав.
Тільки сніг на землю ліг,
В білім він, неначе сніг.
(Заєць)
І
Надувається як бочка,
Розмовляє, наче квочка,
І клекоче так сердито,
Щоб лякались наші діти.
Ніс висить, немов батіг.
Відгадай, це хто? …
(Індик)
Ї
Подивись, коло ялинки
Голки стали на хвилинку.
Відпочили голки трішки
І побігли по доріжці.
Хто впізнав, той скаже так:
То не голки, то…
(Їжак)
Голки їжить це малятко,
Бо навчилося у татка.
А голкам цим завдяки
Назбирає ягідки.
(Їжак)
Й
Вдень порізане коліно
Швидко лікувать повинно.
Було крику і турбот,
Бо пекучий дуже…
(Йод)
Риба ця прудка, вертюча,
А на дотик ще й колюча.
Та не щука і не морж,
В річці звуть поважно…
(Йорж)
Олень десь подряпав ногу,
В ліс прийшов на допомогу.
Каже: «Я не мав нагоди,
Щоб придбати трішки…
(Йоду)
Риба жвава і вертка,
Дім для неї – вся ріка.
Щуці з’їсти захотілось,
Колючками подавились.
(Йорж)
К
Наче і дерево…
Тільки дивно оте –
Воно під землею, без сонця росте.
(Корінь)
Ні сучок і ні листок,
А росте як кожушок.
Прилетів в кашкеті дятел –
Починав її довбати.
(Кора)
Свиня з’їсть – не вдавиться.
А ти торкнешся, - то обпечешся.
(Кропива)
І цвіте, і листя має,
Та усяк її минає –
Хоч долоню, хоч плече,
Лиш торкне – і обпече!
(Кропива)
Серед квітів, серед трав
Хтось пожежу заховав.
Хлопчик там шукав свій м’яч,
Та обпікся – чули плач.
(Кропива)
Наче й холодна,
А гризе, як голодна.
(Кропива)
Серед трав зустріли не ждані, не милі,
Пекучі листочки і квіточки білі.
(Кропива)
Що це за трава,
Що її сліпий пізнава?
(Кропива)
Хоч вогню не знає,
А пече, обпікає.
(Кропива)
Висока як хата,
Тверда і зубата,
Вбрання кургузе, а звусь…
(Кукурудза)
Зуби маю, та ховаю.
Коси маю, не плету.
Та олію подарую й
Кашу гарну – смакоту.
(Кукурудза)
Золоті зуби мала,
У зелені хустинки ховала.
Коси гарні мала,
Та не прибирала.
(Кукурудза)
Крутаста, вертаста,
Поводиться просто.
Сорочок зі сто
До борщу і в салат.
Дарує вона для малят.
(Капуста)
Головата і листата.
Але все ж чудакувата…
Латок сто, мабуть, на ній…
Але ти ж їх хоч заший,
Чи хоч ґудзика придбай…
Та розгублена украй!
(Капуста)
Купувала, приміряла по новій сорочці…
А на зиму поскидала й посолила в бочці.
(Капуста)
Коло броду пила воду
Панночка біленька.
Десять плахт поначіпляла
І була раденька.
(Капуста)
Красунечка білява
Виросла на славу.
Без цієї чарівниці
Борщ варити не годиться.
(Капуста)
Диво дивне є в природі:
Сидить купчиха на городі.
На ній вдягнянок густо-густо…
Хто так закутався?
(Капуста)
Птиця під землею кубло собі звила.
Діточок маленьких, гарних наробила.
(Картопля)
З землі беруть,
Цінують, бережуть.
Двоюрідною сестрою хліба зовуть.
(Картопля)
Зелена як куля, на потилиці гуля.
У середині мурашок двадцять п’ять,
Та всі, напевно, сплять.
(Кавун)
Повна хата горобців, та чомусь не чути спів.
Горобці здобудуть сили, треба лиш – щоб хату з’їли.
(Кавун, диня)
Жив на баштані,
Носив зелені штані.
Щоб з’їли не скоро,
Заховався у комору.
(Кавун)
Не віл, не кінь.
А куди не кинь,
Хтось силу мав,
Зеленим цепком
Його прив’язав.
(Кавун)
Усередині – солодке, червоне.
Зверху – оксамитом зеленим укрита.
(Кавун)
Він від гніву особливо
Аж позеленів.
А в середині як мед.
Без зупинки б їв.
(Кавун)
На латці латка була у дівчатка.
Як вони трималися – з голкою ж не зналися…
(Капуста)
Сто хустин напнула…
Зав’язать забула…
А тепер і мнеться:
- Все ж це розійдеться.
(Капуста)
В жовтім сарафані стояла на галяві.
Потім у білий, легенький вбереться,
Вітра шукає, йому посміхнеться.
Вітер могутній летить над землею.
Та вже не один,
Та вже разом із нею.
(Кульбаба)
Стояла на галяві в блиску і славі, в золоті.
Кулею стала, діточок-льотчиків в небо посилала.
(Кульбаба)
Пила, пила пані воду,
Набирала собі вроду.
Сім плахт одягала,
Намистини пов’язала.
Діти всі і горобці
Намистини люблять ці!
(Калина)
В платячку зеленолистім,
У червоному намисті,
Дуже ця панночка барвиста,
Виглядає урочисто.
(Калина)
Він лише на півгодини
Випливав погріти спину.
Бо роботу мав таку:
Рибу розшукать мілку.
(Кит)
Якось літери зібрались,
У рядочки поскладались,
На папері розмістились,
А листки до купи зшились.
Та все тишком-нишком,
От і вийшла...
(Книжка)
Архітектор мудрував –
Лабіринт побудував.
Через той таємний хід
Припасає їжу…
(Кріт)
Жовті сонечка між трав
Ранком хтось порозкидав.
А дівчата з цих квіток
Хочуть заплести вінок.
Сонце ввечері сідає –
Очі квітки закривають.
(Кульбаба)
Ця красунечка рогата
Молока дає багато.
Щоб напитися доволі,
Треба виганяти в поле.
(Корова)
Він крутився та тягнувся,
На панчоху обернувся.
(Клубок)
Сонця не любить,
Ходить у шубі.
І без цегли та води
Збудував зручні ходи.
(Кріт)
Ходить по травиці
Гарна молодиця,
На точених ніжках,
При високих ріжках.
А додому йде важка,
Бо несе нам молока.
(Коза)
Пухнасте, маленьке,
Шукає, де ненька.
Мекає, бо розгубилося:
- Ме-е-е! Я загубилося!
(Козеня)
Ця красунечка рогата
Молока дає багато
Щоб напитися доволі,
Треба виганяти в поле.
(Корова)
В морі бачу я фонтан,
Що прямує в океан.
Наче хвиля рветься в небо,
Їй чогось у небі треба.
Що ховає хвиля та?
Величезного…
(Кита)
Був собі дивак.
Все робив не так.
Знизу – хутро, зверху – голо,
Так ходив зі мною в школу!
(Кожух)
Ой у полі, ой у полі
Цих м’ячів лежить доволі.
Зберемо їх чисто,
Повеземо в місто!
Зустрічайте! На гарбі
Їдуть м’ячики рябі!
(Кавуни)
Не на килимі, не в домі,
На справжнісінькій соломі
Щиро й дуже чесно
Вона яєчко знесла.
Сокотала потім, гарно сокотала…
Це мені смачного, мабуть, побажала.
(Курка)
Із конем я подружився.
Я по колу з ним крутився.
Ждуть шляхи нас, ждуть світи…
Щастя треба нам знайти.
- Ну, рушаймо у похід!
Хоч на захід, хоч на схід!
Та ж не слухає мене –
Вбік ні кроку не стрибне!
(Карусель)
Хто це у кожусі
Співа пісні бабусі?
По хаті стрибає,
Інших справ не має.
Коло печі гріється.
Без водички миється.
(Котик)
Хто так лагідно муркоче,
До людей іде охоче,
Ходить в теплому кожусі,
Має довгі гарні вуса,
Біля пічки любить грітись,
Без води й мила митись?
(Котик)
Всі, хоч зима це,
Хоч літо, хоч осінь,
Дном догори його
Тільки носять!
(Капелюх)
Зростом вищий я за всіх,
Та живу – усім на сміх!
Ледь знайомого зустріну –
В знак вітання гну я спину.
(Капелюх)
Стрибунець-молодець
Над квітами плигає.
В надвечір’ї він, втомлений,
Спати лягає!
(Коник)
Він пішов на полювання,
Мав одне лише завдання:
Мишу хоч за хвіст спіймати,
Ту, що ходить коло хати.
(Кіт)
Дуже багатий, підсліпуватий,
Ходи-галереї ведуть в його хату.
Не гає він літом ні трішечки часу:
Готує, готує на зиму запаси.
(Кріт)
Стали чемно мудреці
У скляні свої ларці.
Як відкриєш той ларець –
Розповість про все мудрець.
(Книги)
Там нема ні дня, ні ночі,
Океани не хлюпочуть,
Лань не бігає по кручах
І земля там не родюча.
Путь усюди пролягає,
Та людей лиш там немає.
(Карта)
З колючками свій жупан
Одягає влітку пан.
Восени скида жупан,
За жупаном слідом – пан.
(Каштан)
Він назавжди спокійний, тихий.
З ним врятуєшся від лиха.
На долоню покладеш,
Миттю вірний шлях знайдеш.
(Компас)
Є листки, але не кущ,
Кличе у політ – не хрущ!
І вона багато знає,
Всім казки розповідає!
(Книжка)
Від хатинки до воріт
Він зробив для себе хід.
На городі до салату
Теж ходи він хоче мати.
По картоплю і по кріп
По тих ходах ходить…
(Кріт)
Гостра, як зміюка,
Ходить по луках.
Куди погляд кине,
Там трава загине.
(Коса)
З ріжками тітка
Діток пригощала.
Молока ще багато
В цеберце налляла.
(Корова)
Ладненька, гарненька
І дієчки дві.
А ще має роги на голові.
Якщо молока не захоче вам дати,
Рогами усіх починає бодати.
(Коза)
Люблять всі його малі.
Він стрибає по землі,
Він сюркоче поміж трав,
Зве, щоб хтось його спіймав.
Не сопілка, і не дзвоник,
У траві співає…
(Коник)
Там, де близько є вода,
Стоїть дівка молода.
Прибрана вся чисто
В червоне намисто.
Діти дівку – смик та смик!
Намистини – на язик!
(Калина)
Без мене не обходяться ні дорослі, ні малі.
Головую завжди я і на столі.
Гість на подвір’я – мене подавай,
Печуть для гостей дорогих…
(Каравай)
На льоду лишають слід,
Крешуть швидко лід.
Хлопчик біг на них, крутився
І в призерах опинився.
(Ковзани)
Хто це? Рогата, бодата,
Любить маляток.
Хода в неї легка.
Приходить додому,
Дає молока.
(Коза)
Л
Що це — грушечка скляна?
Світло всім дає вона.
(Лампочка)
Ліплять ці пташки веселі
В нас під стріхами оселі.
З глини хатки побудують,
Та чомусь в них не зимують.
(Ластівки)
Чорно-білі блискавички
Низько-низько пролітають.
Це вони на сполох б’ють:
Зараз дощ піде мабуть.
(Ластівки)
Птах цей сірий або білий,
Має вдачу гарну й силу.
Лиш з’явився на болоті —
Тікають жаби круглороті.
(Лелека, бусол, чорногуз)
Білий пан із довгим носом
Миє ніженьки у росах.
Хату на хаті будує,
Жабок у лузі рахує.
(Лелека)
По сніжному полю
Катають доволі.
А як треба, то й з гори —
Працьовиті дві сестри.
(Лижі)
Можуть везти вантаж,
Можуть просто катати.
Зі мною і зайця
Спроможні догнати.
(Лижі)
Дві стріли, дві стріли
Понесуть мене з гори.
Та щоб ними керувати,
Треба й палиці ще мати.
(Лижі)
Зверху лагідне, жовтеньке.
Вкусиш: — Ой, рятуйте, ненько!
Навіть жінці й чоловіку
Перекривить швидко пику.
(Лимон)
Воду любить, а утримати не може.
Рот великий, тоненька шийка.
Ні на що не схожа, а зветься…
(Лійка)
Дім зелений без воріт,
Там є лис і дикий кіт.
Добре там птахам співати,
Діти ж можуть заблукати.
(Ліс)
Влітку щедрий і багатий,
Любить пригощать маляток.
Там ховає личко
Ягідка-суничка,
Грушки й яблука ростуть,
Їжачки грибки несуть.
Птиці й звір там лісовий
Люблять дім зелений свій.
(Ліс)
В цій найбільшій із скарбниць
Знайдеш безліч таємниць.
Можуть з дітьми поділитись
Грушки, яблука, суниці.
Кличуть звірі і птахи:
— Всі приходьте, дітлахи!
(Ліс)
Із заморських із земель
Повертався корабель.
Розтинав чомусь не хвилі,
А повітря він щомилі.
(Літак)
Металевий птах всіх найвище літає,
По тричі на тиждень за морем буває.
Срібною фарбою крила фарбує.
Ти кажеш до нього, а він і не чує.
(Літак)
Ні колес ані керма,
Навіть вікон там нема.
Та у ньому пасажири
Їдуть у свої квартири.
(Ліфт)
Вкусиш — міна на обличчі
Буде зовсім вже не та.
А із чаєм солоденьким
Він найкраще — смакота.
(Лимон)
Що це за дерево —
Меду дає.
Найкращого, найпахучішого
Серед всіх, що в світі є.
(Липа)
Їй цукерки ні до чого —
Стільки навкруги смачного!
Зайчика або фазана
З апетитом з’їла б рано!
Й все жаліється руда:
— Дуже я чогось худа!
(Лисиця)
Заслабла хазяєчка, в хаті лежить…
Вовчик сіренький із лісу біжить
І чує: — Ой, лишенько! Допоможіть!
Я б не стогнала, я б не хворіла,
Якщо б я зайчатинки б добре поїла!
(Лисичка)
Він строкатий та зелений,
Влітку він живе на клені.
Восени відчепить ніжку
І лягає на доріжку.
(Лист)
Народився навесні.
Влітку — тінь робив мені.
А на осінь — геть пожовк!
Нема гомону! Замовк…
Засмутився, певно, трішки,
Став прикрасою доріжки.
(Лист)
Я й не товше, я й не більше,
Та мене в лісі найбільше.
(Листя)
Без крил прилетить
На подвір’я до неньки.
Без язика розповість,
Заспокоїть серденько.
(Лист)
Трапляється диво осіннього дня:
Наш сад золоте одягає вбрання.
А вітер сердитий вбрання це зриває…
І вже по монетах маслята ступають.
(Листопад)
Влітку він голий, чубатий.
Тільки кожен має знати:
Він на зиму йде до хати,
Щоб усіх нас одягати.
(Льон)
І коровка, і козичка
Люблять їсти цю травичку.
Якщо поряд є вода,
Буйна буде…
(Лобода)
Любить хащі і галяви,
Він гуляє там на славу.
Та, як олень, роги носить.
Каже: — Це потрібно…
(Лосю)
Каже мовами всіма.
Мабуть, вчилась недарма.
Кожному відповідає:
То кричить, а то співає!
В горах, в лісі є вона,
Люди звуть її…
(Луна)
Довгоногий дідуган
Робить свій щоденний план:
Ловить мух і жаб з болота
І кладе собі до рота.
(Лелека)
Я завжди ховаюся
Та всім озиваюся.
Серцем щирим друзям всім
Швидко, швидко відповім.
(Луна)
М
Як був парубок, носив червоний ковпачок.
Як дідом став, головою качав.
А в голові дзвонило, шуміло,
Готове до діла.
(Мак)
Стояла в полі пані
У червонім сарафані.
Вітерець повіяв рано
І лишилась гола пані.
(Мак)
Взяв дідочок молоток, балки і гвіздок,
Через річечку-поток перекинув він...
(Мосток)
Росла дівка під землею,
Та прийшов раз дід за нею.
За зелену косу дід
Дівку витягнув на світ.
(Морква)
Зверху дивишся — кущі,
Знизу — заготівка на борщі.
(Морква, буряк)
Дівчина зеленокоса
Має червоного довгого носа.
(Морква)
Вона ходить кожний вечір,
Щоб продукти їсти й речі.
Хоч ненавидить кота,
А котові – смакота!
(Миша)
Хто дванадцять раз на рік
Молодим з’являтись звик?
(Місяць)
Він стрибав і з дітьми грався,
Політав і покачався.
А як сильно утомився,
То під лавку закотився.
(М’яч)
Б’ють руками і ногами,
Він не плаче,
Тільки веселіше скаче.
Вгору кинули – «Пробач!»,
А йому ще краще,
Бо він…
(М’яч)
Б’ють мене лише малі.
Та торкнусь лише землі,
Знову швидко повертаюсь,
Бо з землею тільки граюсь.
(М’яч)
Він на квітку схожий дуже
І до квіток небайдужий,
Кожну хоче привітати,
В квітці він – як в рідній хаті.
( Метелик)
Квітка мала
На лужку розцвіла.
Доторкнутися хотіли,
А вона враз – полетіла.
(Метелик)
Не джміль, не бджола,
Та чотири теж крила.
І дивуються малята:
Безліч барв на тих крилятах.
(Метелик)
Він улітку, він улітку,
Облітає кожну квітку.
Почина роботу зрання,
В крильцях він несе зізнання.
(Метелик)
З квітки на квітку
Літає швидко.
Висуває хоботок
- Де солодкий є медок?
(Метелик)
Дуже пахнюща,
Як в руки взяти.
Серед всіх квітів
Признаєте…
(М’яту)
Н
Товстелезний, наче міх,
І на носі має ріг.
Як реве – далеко чуть.
Як же того звіра звуть?
(Носоріг)
Цибулини, цибулини посадили діти.
У землі проспали зиму. Як настали теплі дні,
Розпустилися ясні, чарівнії білі квіти.
(Нарциси)
Чорная птиця півсвіту накрила,
Сказала всім спати,
До білого світу
Відпочивати.
(Ніч)
Дуже тонка та міцна,
Шиє одяг всім вона.
Платтячко чи свитку
Чемна й тиха…
( Нитка)
О
Довго танцював у полі,
Написав рядків доволі.
Хто цей жвавий стрибунець?
То гостренький…
(Олівець)
Вік живе він на свободі,
Сторожує на городі.
Хоч ні голови, ні вух –
Влітку носить капелюх.
І жердинка з двох кінців,
Щоб лякати горобців.
(Опудало)
Стоїть над водою, хитається,
А качка у ньому ховається.
(Очерет)
Дивувало всіх завжди
Синє поле, що з води.
Тракторець керма не мав,
Поле все переорав.
(Озеро, човен)
На пеньочку в холодочку
Тато, мама, син і дочки.
Засмагати не хотіли
Й парасольки всі відкрили.
(Опеньки)
Зелене телятко наїжачилось спочатку.
Та не розпочне бої,
Бо воно на прив’язі.
(Огірок)
У лісочку росла,
Тільки квітки
Ягідками стануть швидко.
Звуть дуже красиво
То синє диво.
(Ожина)
Сіли хлопці на коня,
Там й сидять собі півдня.
Кажуть – книжечку читають…
Алфавіту ж геть не знають!
(Окуляри)
Погано було видно досі.
Сіло два коня на носі.
(Окуляри)
Щоб газету прочитати,
Треба їх спочатку звати.
Я їх тільки що приніс,
Вони плигнули на ніс.
(Окуляри)
Навіть грамоти не знають,
А книжки весь час читають.
Їх надіти усі радять,
Хоч без вух лежать в шухляді.
(Окуляри)
Поза-поза того року
Зайця я піймав нівроку.
А мене лигнув вухатий
І почав когось гукати.
(Осел)
Не тролейбус і не дім,
Є два поверхи у нім.
Пасажирів підбирає,
На зупинках відпускає.
(Омнібус)
У воді стоїть і без вітру шерехтить.
(Очерет)
Стоять бочечки, хитаються…
А зверху лисячі хвости
Від вітру гойдаються.
(Очерет)
П
Сітку плів не абияк
Майстер і робив свій знак:
Тільки муха залітає
Вже до клею прилипає.
(Павук)
Він з яєчка народився,
Командиром він зробився.
Як з підлеглими він ходить –
Навіть кіт тут не проходить!
(Півень)
Ткачик моторний
В куточку сидить,
Сітку плете він,
Щоб мушок ловить.
(Павук)
Зелений звір на дерево тікає,
Назад не вертає.
(Плющ)
Червоний Мартин
В борщ плигнув один…
І добре, що так —
Додав борщу смак.
(Перець)
– Дощ почався, - каже кіт.
Парашут відкрити слід.
Поряд дощик сіє, ллє,
А кота не дістає.
(Парасолька)
Був зеленим і маленьким,
Як сидів у гілки-неньки.
І почервонів одразу,
Ніби хтось його образив.
(Помідор)
Працьовита наша люба:
Рано-вранці гризла дуба
Та зламала швидко зуба.
У майстерні добрий дід
Лікував їй зуб як слід.
(Пила)
Дуже важка, дуже гаряча,
Тільки без неї хазяєчка плаче.
В хаті усім поважать її слід -
І хліб свіжий є і готовий обід.
(Піч)
Синім цвітом серед гаю
Я найперший зацвітаю.
А як влітку ти прийдеш,
То мене вже не знайдеш.
(Пролісок)
Прилетіли в очерети,
Щоб всі вивчити секрети.
Каже жаба до куми:
— Співаків цих вчили ми!
(Птахи)
Не сова. Вночі полює,
Володіння всі пильнує.
— У-гу-гу! — гукне із тиші…
Та ховаються лиш миші.
(Пугач)
Мій колосок має вусок.
З мене й мука,
Й паляниця м’яка.
(Пшениця, жито)
Мати була вільна, в полі особиста.
А синки з’єдналися всі до купи чисто.
(Пшениця і копа соломи)
Р
Що це за дівчата –
Жовті оченята
І біленькі вії
Та тоненькій шиї.
(Ромашки)
Може плавати, й малят
Він по дну веде в дітсад.
Але сам порад не чує –
Поряд з дітьми знов рачкує!
(Рак)
Плакала вранці зоря на весь світ:
Мокрий лишала на травах свій слід.
Сонечко слізки скоріш підсушило,
Щоб зіронька вранці весела ходила.
(Роса)
Стрічка ця в гірських снігах
Починає довгий шлях.
І з маленького струмка
Утворилася…
(Ріка)
Ця істота без води
Не туди і не сюди.
Зовні лускою покрита
І не вміє говорити.
(Риба)
Хвостик має, а не миша,
І живе лиш там, де тиша.
І не дівка, хоч чорнява,
А душа в неї білява.
(Редька)
Є в неї риби.
Є в ній рак, що рачкує абияк.
Є пісок там, є і хвилі…
В них птахи полюють білі.
(Річка)
С
На будівництві він з’явився,
Крок - заснув, наче втомився.
Бо такий він працівник,
Що скидати завжди звик.
(Самоскид)
Біла дівка — червона голівка.
В лісі росте, за їжу буде.
Хто зголоднів — ту дівку з’їв.
(Сироїжка)
Камінець ти викинь з тіла
І вже зроблено півділа.
Тіло синє ти залиш
І його, солодке, з‘їж.
(Слива)
Якщо він впаде на поля й під вікно,
Люди радіють, бо буде зерно.
(Сніг)
Він на гілці в гаю
Ніччю заспіває.
Вдень теж є робота —
Вивчити всі ноти.
(Соловей)
Солоний дивак
У діжці закляк.
А на столі говорив він отак:
— Щоб далі життя, як раніш, вирувало,
Ще треба картоплі і трішечки сала!
(Солоний огірок).
З довгим вусом в річці спить,
Черв’ячками довго снить.
Вже за тиждень сьомий сон
Розпочав дивитись…
(Сом)
У віконце світить сонце,
Та чомусь те злато впало…
Сонечко рябеньким стало.
(Соняшник)
На городі пан. Жовтий має він тюрбан.
На лиці — є повно хаток,
Де містяться сто дівчаток.
(Соняшник)
Посадили — зійшло.
Сонячно цвіло.
Гарну олію людям дало.
(Соняшник)
Впав Мартин через тин.
Голова його як коло,
Здивувала всіх навколо.
Хлопчаки й дівчатка всі
Держать вже шматки в руці.
(Соняшник)
Сильний цей птах має звичку таку,
Яйце ховає своє у піску.
Потім біжить він на сильних ногах,
Бо любить пустелю дивний цей птах.
(Страус)
Ти шукай мене, поважай мене…
І вклонися мені та й наїжся.
(Суничка)
Величезний і товстезний,
Капловухий і кремезний.
Шланг у нього замість носа,
Ним він їжу просить, носить.
(Слон)
Приправу цю зі стравами
Люблять всі навколо,
А одну-одненьку
Не їдять ніколи.
(Сіль)
Крик лунає на весь ліс:
- Хто черешні ці приніс?
Влучив кісточкою в око!
Галасує хто?
(Сорока)
Начепила окуляри,
Щоб ні марево, ні мари
Не лякали серед ночі,
Бо мишей лиш їсти хоче.
(Сова)
Має до пісень талант
Цей співак і музикант.
Як на небі місяць сяє,
Гарно він в гаю співає.
(Соловей)
В небі, в будь-яку погоду
Двоє стороженьків ходить.
Вдень один іде завжди,
Й уночі іще один.
(Сонце, місяць)
Ця тварина лінькувата,
Їй грязюка наче мати.
Й не відійде від корита,
Доки, врешт, не буде сита.
(Свиня)
Птах червоногрудий
Розпитує усюди.
Роздуває щічки:
- Де гарна годівничка?
(Снігур )
Т
Швидко номер ми набрали,
В трубку «Добрий день!» сказали.
- Вечір вже, надходить сон, -
Відповів нам…
(Телефон)
Прилетить до неньки
Пташина біленька,
Про події розповість:
- Завтра буде в хаті гість!
(Телеграма)
Є у кожного вона:
І у вовка, і слона,
У барана, у паркана,
У берези, у каштана.
Одного лише лякається-
Якщо сонце заховається.
(Тінь)
Виріс я із цибулини,
Вверх тягнувся щогодини.
Навесні червона квітка
Розпустилась дуже швидко.
(Тюльпан)
Мене діти люблять їсти,
Як приходжу на свята.
А відкусиш — смакота.
(Торт)
Білий дід-ведмідь на гору
Із цеберком вдаре скоро.
І залив весь білий світ
Молоком з цеберка дід.
(Туман)
Ой у полі, ой у полі,
Ховрашок шукає долі.
Мить – у білий, у мішок
Потрапляє ховрашок.
Вже не бачив йти куди,
Зникли трави і сліди.
(Туман)
Він на полі наче кінь,
А над ним лиш неба синь.
Як наллєте масла,
Зробить справи вчасно.
(Трактор)
Одного з комбайном роду,
Він солярку п’є як воду.
Горобці кричать «Цвірінь»!
Плуга тягне, наче кінь.
(Трактор)
Прийшла фея, диму напустила,
Зникли ліс і хати, і гайок зробила.
Сонечко визирнуло раптом із-за хмар,
Навкруги ні феї, ані чар, ні мар.
(Туман)
У
Він товстезний, він строкатий.
Любить він, увившись, спати.
Тільки миша шеркотне,
Він прокинеться й ковтне!
(Удав)
Сухі яблучка і вишні,
Навіть ягоди не лишні.
Покладемо в самовар,
Настоїться там…
(Узвар)
Ф
Ой, у плавні, ой, у плавні
Прилетіли птиці славні.
Хвостик має сім стрічок,
На голівці — хохолок.
(Фазани)
На полиці є скарбничка,
Там живуть малі сестрички,
Дід високий з бородою
Гарно кропе їх водою.
Сестри швидко й без образи
Малювать підуть одразу.
(Фарби)
Він вогонь обороняє,
Ігри він розпочинає.
З ним атлет завжди біжить
І цінує кожну мить.
(Факел)
Довго бігали за ним,
Щоб загнать на втіху всім.
А кому ж це неохота,
Буде гол – якщо в ворота.
(Футбольний м’яч)
На зеленім полі охоче
Б’ють його, а він не плаче.
Головою і ногами
Заборонено руками.
(Футбольний м’яч)
Х
Розмаїтна кожну мить.
Як на морі тихо — спить!
Вітерець почне співати —
Чарівниці не здогнати!
(Хвиля)
Сіяли. Бога за мене просили.
Зібрали, ще й добре ціпками побили.
Та ще і в горячу засунули піч,
Щоб потім пишатись: найкращий наш гість!
(Хліб)
Страв багато на столі,
Серед них він на чолі.
А якщо він застарів,
Зроблять безліч сухарів.
(Хліб)
Сіяли-сіяли, потім били-віяли.
Хоч родом з простої самої землі,
Цінують найкраще мене на столі.
(Хліб)
Твої руки поклали у землю зерно,
Щоб краще росло, щоб родило воно.
Цвітуть, колосяться буйнії ниви,
Тебе ж із повагою кличуть красиво.
(Хлібороб)
Хоч і праця важка —
Народилася пухка.
Ситна дуже, смачнюча.
Голод також лікує вона,
Бо іще й цілюща.
(Хлібина)
— Зараз налякаю вас!
Грім на неї гримнув з краю.
— Кого ти лякаєш?
Бочки з водою таки налякалися,
Хлюпнули й зовсім розплескалися!
(Хмари, дощ)
Щось то в світі поробилося?
Синє небо засмутилося.
Тітка насупила чорнїї брови,
Стала лити сльози на поля й діброви.
(Хмара)
Хоч його і не просили,
Ліз, бо мав велику силу,
Ще й погану дисципліну —
Крім дерев, ліз і на стіну.
(Хміль)
Рук і ніг не вистачає, але силу свою знає.
То на стовп зів’ється, то на дерево дереться.
(Хміль)
Він передні зуби має та усе понадгризає.
А якщо не доїдає, то за щічки поскладає.
(Хом’як)
Чуприну розпустив — півгорода вкрив.
Сам, з білою бородою, в землі шукає покою.
Ціну має він, одначе,
Хоч з ним люди лише плачуть.
(Хрін)
Він від Бога має хист.
На папір він переніс
І долину, і корів.
Потім трошки відпочив…
Зажадав він неозоре
Перенести ще і море.
(Художник)
Вдень лякала кораблі
І рябим робила море,
І гуляла на просторі.
Віддала усі зусилля
Ця смілива, ця примхлива
Та чарівна синя…
( Хвиля)
Сіра диво-птиця небом плила,
Іскорки кресала, слізоньки лила.
Ясне сонце птицю враз залоскотало,
Полетіла птиця, плакати стала.
(Хмара)
Ці смішні малі тварини
День працюють без упину.
Та негарну мають звичку –
Зерна всі ховать за пічку.
(Ховрашки).
В надвечір’ї, на подвір’ї гостя танцювала,
Білі-білі кучугури скрізь понасипала.
Але зупинитись вже давно повинна:
Досхочу натанцювалась біла …
(Хуртовина)
Несла бабуся цеберце,
Із-за суховія заболіло серце.
Щоб покращить лану стан,
Воду вилила на лан.
(Хмара)
Мандрувала тітка через поле швидко,
Жбан водички під фартух тітка заховала.
Та, напевно, не витримала
І на поле розілляла.
(Хмара)
У полі хитався, у діжці здійнявся.
Серед страв найголовнішим завжди я вважався.
(Хліб
Круглий як сонечко,
Сонцем протятий,
Люблять дорослі його і малята.
З повидлом і з маслом,
І надто з борщем
Їдять, тільки кажуть:
- Будь ласка, іще.
(Хліб)
Ц
На городі він ходив,
Моркву і капусту їв.
Геть іде і бородою
Замітає за собою.
(Цап)
У канавці, у водиці
Мили дітлахи копитця.
До водиці вів їх тато,
Щоб водою ласувати.
(Цапенята)
Маленьке, кругленьке,
Котилось раденьке.
Хоч сльози дарує, та всіх нагодує.
(Цибуля)
Ще з малої Марушки
Познімали кожушки.
Гарна дівка, лакова…
Та ми довго плакали.
(Цибуля)
Ні, не дощ вона, не хмара,
Та лице вам змочить даром.
Тільки ти їі поруш,
Потече з очей як душ.
(Цибуля)
Маленьке, кругленьке та й в‘їдливе дуже.
Навіть і ти з ним наплачешся, друже.
(Цибуля)
Ч
Кораблик на хвилях
Спокійно гойдався,
Вітрила розправив –
І в небо піднявся.
(Чайка)
Корабель у морі плив
Без керма і без вітрил.
Та йому лиш крила треба,
Щоб піднятися у небо.
(Чайка)
Він не мак, не маків син,
А потрапив в макогін.
(Часник)
Ноги — косиці.
Сам — білолиций,
Та й ще зубатий.
Заплетуть вінок й — на
Кілочок у хату!
(Часник)
Мокру землю любить дуже,
Може плавати в калюжі.
Хоч він тато, хоч він син,
Горобців боїться він.
(Черв’як)
Ш
На перервах сміх і гам.
І буфет в перервах там.
Сорок п’ять хвилин уваги,
Десять всім хвилин розваги.
(Школа)
То скрегоче, мов сорока,
То зробив усім мороку!
Як горобчик, цвіринчить.
Поміркуйте, діти, мить…
На гостини птах летить.
(Шпак)
Люди! Звірі! Не до сну!
— Я приніс до вас весну.
Перший прилетів отак,
Бо мене всі кличуть…
(Шпак)
Спішить, поспішає,
Мету одну має.
Світ лиш почує:
Оце новина!
Зима відступає,
На дворі весна.
(Шпак)
Має все для дивини:
Плаття, пальта і штани…
Та одежу абияк
Одягає цей дивак!
(Шафа)
Ми на дереві гуртом
Приладнали дім з вікном.
Мешканці не забарились
І в будинку оселились.
(Шпаківня)
На калину ззовні схожа,
Уколоти раптом може,
Любить наша вся родина
Чай чудовий із…
(Шипшини)
Стали близнюки у ряд,
Наче вийшли на парад.
Навіть їсти не підуть –
Так гадзівство стережуть.
(Штахети)
Щ
Як збираєтесь до школи,
Не забуде вас ніколи.
По пальту і по костюму
Тут побігає без шуму.
Чистить лагідно і швидко.
Що це діти? – Тітка…
(Щітка)
Бурячків іще немає,
Та хазяйки й не шукають.
Знають чуб зелений мій –
Борщик з мене найсмачний!
(Щавель)
Ось загрались малюки,
Попливли в усі боки.
Риба-мама метушилась:
- Он чудовисько з’явилось!
Всі до мене! Хто не слуха –
Проковтне одразу…
(Щука)
Ю
Не дитина, не мужчина,
Вже серйозний цей хлопчина,
І про нього кажуть так:
- Дуже чемний цей…
( Юнак )
Телеграм прийшло багато,
Бо у тата, знають, - свято.
Вже приймаємо гостей,
Що прийшли на…
(Ювілей)
Я
На весні — рожевим цвіла.
Улітку — з діточками була.
Восени — з урожаєм
Її привітаєм.
(Яблуня)
Маленька, червона,
Низенько росте.
І діти, і дорослі
Люблять диво це.
(Ягода)
Навесні — зелене.
Зелене — восени.
Носить білий кожушок
Всі зимові дні.
(Ялинка)
Чудо-дерево дивує:
Не птахів — діток годує.
На гілочці не сидить по білочці,
А цукерки й печиво,
Ще багато дечого…
В новорічний час дерево зустріне нас.
(Ялинка)
Плив по річці з усіма,
Але дружби там нема.
З борту зліз він за хвилинку,
Ліг на дно для відпочинку
Й каже голосно: - Зупинка!
(Якір)
Бочечка з водою –
Прозорою та золотою.
Хоч хитається, катається,
А вода в ній не змішається.
(Яйце)
Візьмете мало,
Мене ще замало,
Беріть більше, не боюся –
Я великою зроблюся.
(Яма)
Сіренька, низенька,
Біга хутенько,
Живе серед трав.
Хто цю тваринку з дітей упізнав?
Якщо в халепу встромляє свій ніс,
Може вона загубити і хвіст.
(Ящірка)