Було спокійно:
лад у державі,
теплі домівки,
креслили плани.
Але все марно –
миру омана.
Зламані долі,
мрії та храми.
Море небіжчиків.
Навіщо? За що?
Може, тепер вже
обрані кращі?
Де наше щастя?
Сплило.
Руїни.
Навпіл розділені
владними мордами,
чварами, мовою,
помстою кровною.
Котимся в прірву.
Знов обдурили
йолопів сивих.
Ми не раби? Ні?
Винні?
Хіба що.