Ці два жанри літературної творчості надзвичайно рідко поєнуються однаково талановито в одній особі. Прикладів такого поєднання надзвичайно мало в світовій літературі. В американській літературі геніальним поетом та прозаїком був Едгар Алан По, в англійській - Оскар Вайльд. В російській літературі гарними поетами та прозаїками були Пушкін, Лєрмонтов і Пастернак. Непогано прозу писав Тарас Шевченко, але його проза писана російською, тому до скарбнички української літератури зарахована не може бути. В радянській українській літературі, яку важко назвати літературою, гарним прозаїком був поет, актор, сценарист і режисер, учень Довженка, ім'я якого ви, мабуть, пам'ятаєте.
Кого з поетів, які перейшли в прозу, можна назвати в сучасній українській літературі? Та доволі багато. Згадаймо найбільш розкручені імена: Андрухович, Забужко, Жадан. Чи стали вони чимось помітним? Якщо підійти для оцінки їх прозової творчості з позиції незаангажованої літературної критики, якої нині немає в Україні, як інституту, то слід сказати, що всі ці літератори продемонстрували повну безпорадність, як прозаїки. Їх проза позбавлена майстерності, актуальності та новизни. ЇХ прозове слово - немічне та патогенне. Але, якщо Жадан хоча би прагне побудувати якийсь там сюжет та стулити до купи більш-менше доладно слова, то Андрухович та Забужко взагалі не заморочуються цим. Їх прозу можна охарактеризувати простою формулою "Обняти_і_плакати". Оксана Стефанівна спробувала зімітувати українською стиль Джойса, але це їй не допомогло. Звісно для снобів та для читачів, які не мають власних смаків, розкрученість імені Забужко є стимулом для читання її безпорадних опусів, які можна назвати антилітературою, але для читачів, які цінують якість та час, то є повний треш.
Разом з тим я знаю одну чудову українську поетесу, яка могла би писати геніальну прозу українською, але вона її писати не хоче. Тому маємо те, що маємо, поети, які перейшли до прози краще би того не робили. Прозової слави вони не здобули, а поетичну загубили.