Остання крапля. Захлинувся крик
надії. Спалахнув яскраво і пропав.
Але ж була вона якась та мить,
така коротка, ніби інтервал...
Дощі. Вікно. Обвисла вже фіранка,
і непотрібний на столі холоне чай...
Лише закінчить фразу точкою фатально,
безлико, холодно – «Прощай!»