На волыну погляди: с виду — как игрушка!
А маслины заряди — получилась пушка!
В ласковое прозвище «милиция»
влюблены в столице и в глубинке!
Милиционеры… милолицые…
Но всего милей у них дубинки!
Милиция с бандитами — волшебников отряд!
Ведь палочкой и битами добьются… что хотят!
Сырой осенней ночью под покровом темноты мы въехали в ворота следственного изолятора. Мы с фельдшером приехали на вызов на ржавом перекошенном УАЗе («буханке»). После долгого шмона и перезвона дежурный нажатием кнопки впустил нас в каталажку и я в предбаннике на специальных прикреплённых к полу нарах стал осматривать узника. Мне сказали, что его почему-то перевели из СИЗО другого города… Что-то там у них не срослось… Мужчина был весь в кровоподтёках и гематомах: асимметричное лицо, плечи, бёдра и грудная клетка несли на себе печати от ударов. Скорее всего били дубинками и берцами. Били не меряно!
Гематомы были сливными, тёмно-синюшного цвета. Он еле передвигался… Я сделал ему обезболивание и повёл на выход к машине. Но тут узник-гладиатор простонал, что с ним в камере ещё четверо таких же отпизженных и им нужна срочная помощь. Я заявил весомо дебильному вертухаю из службы, что у меня приказ (!) осматривать всех в камере, кто имеет травмы. И он, бряцая связкой ключей, нехотя начал вытаскивать мне одного за другим!
Все такие синенькие, бугры! Как баклажанчики! И лица тронуты заботливыми милолицыми!
Мне пришлось брать ещё наряды, осмотреть и подколоть их на посошок, составлять документы и потом мимо дежурного пронести всех пятерых в наш автомобиль. Дежурный стоял раскрыв рот, словно загипнотизированный… Так, что в «буханке» собралось пять пациентов… Я точно знал, что никакой другой врач уже не сможет их вывести… А ведь могут быть и трупы! Могут!
Надо было всё делать оперативно и без шума. Странно, но почему-то конвой нам не дали!!! Наверное испугались темноты и тесноты?
В стационаре мы потратили время на сдачу травмированных разным специалистам. В стационар приехал босс этих отмудоханных «бивней» и рассказал мне, что они перегоняют из-за кордона авто. Любой автомобиль, по его словам стоил для него стоимость угона — полторы тысячи баксов… И шестисотый мерин, и «Гелентваген», и «Бумер». Он поделился, что большинство шикарных авто в городе — краденные из-за бугра…
И даже у очень заслуженных людей!.. Есть такая… партия!
Я, узнав сколько получают перегонщики машин, попросился к нему в «бригаду». Но он по-отечески вкурил мне:
— Не вопрос! Но ты знаешь?! Только за этот год из двадцати моих «бивней» десять… замочили!
На границе в очереди по-тихому подходят к машинам люди со стволами и предлагают купить у них польскую газету за тысячу баксов! А если не покупаешь, то сразу мочат! И по пути караулят… Даже на заправках останавливаться не стоит. Гоним авто косяками. Не спим по двое суток…
Так что подумай: а стоит ли? Немного спокойней гонять из Питера…
Разговор был не долгим, но интересным и продуктивным!…
Он пожелал мне фарта и башлей и мы расстались кентами!
А в следующую смену сотрудники приёмника больницы высказали мне всё, что они обо мне думали и что им пришлось пережить…
С вытаращенными глазами они поведали, что случилось потом, после моего отъезда. В больницу влетел спецназ в масках! «Маски-шоу»!
Но босс к тому времени забрал «бивней» и вся шобла была уже на колёсах!…
Долго разъярённый спецназ скрежетал зубами от ярости… (Наверное, у них глисты?)
Первым их вопросом был:
— Где же этот лекарь, который заключённых без конвоя повёз?
Они долго сокрушались, что узники уже свалили…
«Маски-шоу» ещё задавали умнейшие вопросы…
Но сотрудники больницы вяло отвечали под утро что-то невнятное и у меня без допросов обошлось! Представляете? Обошлось! Так никто, никуда и не вызвал! Ни разу! А ведь могли бы и распять или разшесть!
Но самое интересное, что эта ситуация стала обрастать легендами и распространяться по «сарафанному радио» по всему городу… Тема ещё гиперболизировалась и через пару месяцев врачи других подстанций спрашивали меня:
— Ну, расскажи, как ты умудрился затолкать пятнадцать зэков в УАЗик?
Пятнадцать человек в «буханке»!!! Нет, вы подумайте!
— А есть такая профессия — людям помогать! — отвечал я скромно. Ну, вы то, надеюсь, всё понимаете?.. «Работники из Правосудия учились, чтоб всё понимать!
А нам ежедневное чудо — заблудших овечек спасать!»
(Действие происходило в стране Волшебляндии)
П'ятнадцять осіб у буханці
Український переклад автора С. Б. Александров-Снегирь
На волинові подивіться: на вигляд-як іграшка!
А маслини заряди — вийшла гармата!
У ласкаве прізвисько «міліція»
закохані в столиці і в глибинці!
Міліціонери... милолицые…
Але всього миліше у них кийки!
Міліція з бандитами — чарівників загін!
Адже паличкою і битами доб'ються ... що хочуть!
Сирої осінньої ночі під покровом темряви ми в'їхали у ворота слідчого ізолятора. Ми з фельдшером приїхали на виклик на іржавому перекошеному Уазі (»буханці"). Після довгого шмона і передзвону черговий натисканням кнопки впустив нас в каталажку і я в передбаннику на спеціальних прикріплених до підлоги нарах став оглядати в'язня. Мені сказали, що його чомусь перевели з СІЗО іншого міста... щось там у них не зрослося... Чоловік був весь у синцях і гематомах: асиметричне обличчя, плечі, стегна і грудна клітка несли на собі друку від ударів. Швидше за все били кийками і берцями. Били не міряно!
Гематоми були зливними, темно-синюшного кольору. Він ледве пересувався ... я зробив йому знеболення і повів на вихід до машини. Але тут в'язень-гладіатор простонав, що з ним в камері ще четверо таких же відпiзжених і їм потрібна термінова допомога. Я заявив вагомо дебільному вертухаю зі служби, що у мене наказ (!) оглядати всіх в камері, хто має травми. І він, брязкаючи зв'язкою ключів, знехотя почав витягувати мені одного за іншим!
Всі такі синенькі, горби! Як баклажанчики! І особи зворушені дбайливими милолицыми!
Мені довелося брати ще наряди, оглянути і підколоти їх на ціпок, складати документи і потім повз чергового пронести всіх п'ятьох у наш автомобіль. Черговий стояв розкривши рот, немов загіпнотизований ... Так, що в» буханці " зібралося п'ять пацієнтів... я точно знав, що ніякий інший лікар вже не зможе їх вивести ... але ж можуть бути і трупи! Можуть!
Треба було все робити оперативно і без шуму. Дивно, але чомусь конвой нам не дали!!! Напевно злякалися темряви і тісноти?
У стаціонарі ми витратили час на здачу травмованих різним фахівцям. У стаціонар приїхав Бос цих відмудоханих "бивнів" і розповів мені, що вони переганяють через кордон авто. Будь-який автомобіль, за його словами коштував для нього вартість викрадення-півтори тисячі баксів ... і шестисотий Мерін, і "Гелентваген», і "Бумер". Він поділився, що більшість шикарних авто в місті — крадені з-за бугра…
І навіть у дуже заслужених людей!.. Є така... партія!
Я, дізнавшись скільки отримують перегонщики машин, попросився до нього в "бригаду". Але він по-батьківськи вкурив мені:
— Не питання! Але ти знаєш?! Тільки за цей рік з двадцяти моїх «бивнів» десять... замочили!
На кордоні черги по-тихому підходять до машин люди зі стволами і пропонують купити у них польську газету за тисячу баксів! А якщо не купуєш, то відразу мочать! І по дорозі чатують... навіть на заправках зупинятися не варто. Женемо авто косяками. Не спимо по дві доби…
Так що подумай: а чи варто? Трохи спокійніше ганяти з Пітера…
Розмова була не довгою, але цікавою і продуктивною!…
Він побажав мені фарта і башлей і ми розлучилися кентами!
А в наступну зміну співробітники приймача лікарні висловили мені все, що вони про мене думали і що їм довелося пережити…
З виряченими очима вони розповіли, що сталося потім, після мого від'їзду. До лікарні влетів спецназ у масках! «Маски-шоу»!
Але бос на той час забрав» бивнів " і вся шобла була вже на колесах!…
Довго розлючений спецназ скреготав зубами від люті... (Напевно, у них глисти?)
Першим їх питанням був:
- Де ж цей лікар, який ув'язнених без конвою повіз?
Вони довго журилися, що в'язні вже звалили…
"Маски-шоу" ще ставили найрозумніші питання…
Але співробітники лікарні мляво відповідали під ранок щось невиразне і у мене без допитів обійшлося! Уявляєте? Обійшлося! Так ніхто, нікуди і не викликав! Ні разу! Але ж могли б і розіп'яти або розшесть!
Але найцікавіше, що ця ситуація стала обростати легендами і поширюватися по «сарафанному радіо» по всьому місту... Тема ще гиперболизировалась і через пару місяців лікарі інших підстанцій запитували мене:
- Ну, Розкажи, Як ти примудрився заштовхати п'ятнадцять зеків в УАЗик?
П'ятнадцять осіб у «буханці»!!! Ні, ви подумайте!
- А є така професія-людям допомагати! - відповідав я скромно. Ну, ви то, сподіваюся, все розумієте?.. «Працівники з Правосуддя вчилися, щоб все розуміти!
А нам щоденне диво-заблукалих овечок рятувати!»
(Дія відбувалася в країні Чарівляндії)