Господи, дай!

               

Господи, дай мені право любити тих, хто любить мене!
Господи, дай мені сили, щоб виконати все, що повинен!
Господи, дай мені правду, в якій живе душа!
Господи, дай мені щастя, щоб віра була міцна!
Господи, дай мені терпіння, коли навколо чужі слова!
Господи, не покидай, коли в ночі на дорозі один!
Господи, благослови - і дозволь зберегти себе!


            Ми ті, що ділили із пилом летючим судьбу,
            ми ті, що загибель тягали на власнім горбу,
            ми ті, у яких все, що спільне, хіба самота,
            жадаєм багато іще ми, багаті на власні літа, -

            і хліба від хліба, що пекар вибагливий спік,
            і плоті від плоті, (скучаєм, - такий уже вік),
            і сили від сили, що здобиччю стала пітьми,
            і місця від місця, з якого вже вигнані ми.

            Ми ті, що постійно збивались з прямого путі,
            що свято бажали хоч трохи святого знайти -
            уже скам'яніли серцями, й ніхто не запас
            часу на добро і на мудрість буденні для нас.

            Зроби, Боже, так, щоби згинула наша біда,
            пішла гіркота, бо в нікуди тепер уже наша хода,
            і хліба нам дай і вина, і на стежку свою відведи,
            й, нарешті, нарешті, нещадним судом не суди!


     Спів обривається. Я прокидаюся. Серце б'ється, грудна клітка готова вибухнути, тремтить ліжко. Щоб не закричати, я з силою затикаю рот. Мої ноги, шия, передпліччя зведені жорстокою судомою.
     Країна мого дитинства, моєї мови послідовно забирає моє життя - по краплині, по краплині; прискорюючи процес мого вмирання, вона гноїть мій мозок, вона розтліває мою душу, вона проникає в мої сни, в кожен вдих мого життя, - і, здається мені, що не відступить від мене, поки не відніме все.
      Щось зламалося в людях, якщо їм відмовляє інстинкт самозбереження. Щось в світі не так, якщо люди не дорожать ні своїм, ні чужим життям.
      Людина - єдина істота на планеті, що здатна відчувати час і усвідомлювати кінцівку шляху. Але поки живий, не перестану запитувати - «Чому?! Чому? Чому... »
     Хтось цинічний відповість - «Все правильно! Це природний відбір». Але чому відбирають улюблених, рідних?
     І зараз, коли крізь сон чую, прокидаюся в сльозах, підходжу до вікна і годинами дивлюся на дощ.