O, SOLE MIO

Светлана Зубко 2
СВЕТЛАНА ЗУБКО

ДЕТЯМ

«O, SOLE MIO»

Книга для чтения на английском,
украинском, русском языках

Одесса
2019

ПРЕДИСЛОВИЕ АВТОРА

Есть самое ценное для каждого из нас - это сама жизнь. Это всегда
что-то своё, неповторимое, как листва, сквозь которую льется
солнечный свет, гладкие разноцветные камешки, найденные на
морском берегу, яркие птичьи крылья, которые пытаешься
нарисовать, но никогда не хватит всей палитры красок, и конечно же,
сказки, смешные и грустные, и песни, на мотив которых, как
стихотворные строки, ложится все, что произойдет с нами сейчас и
потом, когда мы будем рассказывать эти сказки и петь эти песни
нашим детям.
И снова испытывая мгновения радости и сопереживая любимым
персонажам, вдруг понимаешь, что эти простые и добрые песни,
сказки, стихи, - ведь это и есть то, что формирует наше внутреннее
«я», очевидность и веру в жизнь. Именно такие произведения я
стремлюсь создать, и в каждом из них - своя история.
Быть может, именно эти истории вспомнятся нашим ученикам спустя
годы.
Думаю, многие из педагогов и специалистов по методике преподавания
языка, родного или иностранного, задумывались не раз, насколько важен
правильно подобранный дидактический материал - тексты, стихотворения,
рассказы, загадки. Ведь интересный материал не только поможет в изучении
языка, но и станет новым увлекательным открытием, которое запомнится
надолго и поможет формированию позитивного мышления.
Этот сборник рассказов и стихов не только включает разнообразный
материал для урока, но, прежде всего, учит детей чувствовать и ценить
красоту и неповторимость мира, видеть в зверьках, деревьях, птицах,
бабочках, цветах - живую душу, а ведь это так важно для того, чтобы ребенок сформировался как личность, как человек, и затем смог сохранить
гуманистическое отношение ко всему живому в наше непростое время. А это
отношение превратится в большое чувство патриотизма, желание защитить
свой город и служить ему.

THE GREEN- EYED WONDER

The green- eyed wonder, fluffy and white,
Laid on my sofa, and it caught my sight.
This is the present for me, and no doubt,
The best birthday present, can ever be found.

What`s for all the sweets and colored nest-dolls,
House with the fireplace, carpets, and all
Reed-pipes, seesaws, jump-ropes and blue cups
When green-eyed wonder beside me wakes up!

As if it could know all my thoughts of it, now
It looks at me joyfully and whispers: «Miaou!».

ЗЕЛЕНОГЛАЗОЕ ЧУДО

Чудо пушистое, зеленоглазое -
Его на диване заметила сразу я.
Этот подарочек мне, без сомнения, -
Лучший подарок на мой день рождения.

Что мне конфеты, и куклы-матрешки,
Домик с трубой и ковровой дорожкой,
Качели, свирели, скакалки, посуда... -
Когда тут с глазами зелеными чудо!

И, словно почувствовав это, по праву
Чудо вдруг громко воскликнуло: - Мяу!!!

TIGER AND CAT

Look at tigers in my book:
Jut like Tom, this tiger looks.
Cat is sleeping, red with strips,
Tiger`s brother - so alike!
All the day I thought of that
Where`s the tiger and the cat?
They are easy to confuse
Moving silently, and use
Long White whiskers, looking great.
Where`s the tiger, where`s the cat?
Both like meat and milk and hear
All the sounds far and near.
Both have got the long-long tail
Strongest will, in no way fail,
If my cat this year will grow
Who`s the tiger - how`ll know?
Thats how I distinguish them:
Tell puss-puss and only then
Little Tom will soon come here
Words for cats are plain and clear.

КТО КОТЕНОК? КТО ТИГРЕНОК?

На меня с картинки в книжке
Смотрит тигр – совсем как Тишка!

Но не дремлет этот тигр.
Кот же спит, устав от игр.

Рыжий котик полосат,
Он на вид — тигриный брат.

Я задумалась о том,
Как похожи тигр с котом.

Их, конечно, спутать можно:
Ходят тихо, осторожно,

У обоих для красы
Распушистые усы,

Любят мясо, молоко,
Видят, слышат далеко.

У обоих хвост трубой
И характер боевой.

Если Тишку раскормить,
Как тогда их различить?..

Я-то точно различу:
Я «кис-кис» им пошепчу.

Тишка сразу — прыг ко мне!
Разберемся мы вполне.

JOY

Mint grows in the garden,
So sweet-scented mint.
And the girl is laughing,
In her heart is spring!
Falling down the petals
Of the apple-tree.
Joy, and mint, and sunlight,
Forever let them be!

PАДІСТЬ

У садочку м`ята, м`ята запашна.
Дівчинка сміється – на душі весна.
Сиплеться додолу яблуневий цвіт...
Хай завжди так буде - радість, м`ята, світ!

THE SPRING

The birches in the forest started to speak:
Our dresses are lovely, so nice and so neat.
Leaves of green color, with so little lines!
The spring brought us gift that whispers and shines!

ВЕСНА

В гаю між березами чутно розмову:
- Вбрання у нас гарне, новеньке, чудове.
Листя зелене, дрібний візерунок.
Весна нам зробила такий подарунок.

THE CRANE

Someone gave the colored fan to a little crane,
But it’s good just for some fun, this silky fan,
For when it will be very hot, in the sunny days,
Little crane has long-long wings,
To fly far away!

ЛЕЛЕКА

Віяло лелеці хтось подарував,
Їй воно потрібне лише для забав.
Бо якщо спекотно стало,
Крила їй - як опахало!

COUNTRY WALTZ

Once a deer looked down from hill:
"So many animals are there!"
And all of them twirling - one-two-three.
All the grey and redheads.

One- two- three, then one -two- three,
Pairs go round and round.
Under oak two mole-rates play
Two guitars- that`s sound!

Little deer there runs,
Tramples with its hooves,
Waltz has heard this little one,
And all village moves!
Oh, how good to have old friends!
From above they see,
How dance the funny pets:
One-two three, then one-two-three.

СІЛЬСЬКИЙ ВАЛЬС

Олень дивиться з гори:
"Як багато звірів!"
Всі кружляють - раз-два-три,
Всі руді та сірі.

Тут прибігло оленятко,
Тупцювати почало.
Вальс десь чуло то малятко –
Та й навчило все село!
Ой, як добре, раз-два-три,
Гарних друзiв мати!
Всі дивилися з гори,
На веселе свято!

KITTY’S WALTZ

Kitty`s piano in the playroom,
Large, and black and white.
Little Kitty’s playing piano,
Playing waltz at night.
Our Kitty is so witty,
Playing for her guests,
Waltz, so light and so delightful,
Everyone is there invited
For a lovely dance.

- What a beauty that white waltz,
One-two-three, the way it sounds,
May I ask you, Mr. Cat,
For a lovely dance....
And the kittens round and round,
Go on dancing to this sound,
Waltz for kittens more than right,
Is it right for Mr. Cat?
Yes, oh yes, it looks like that!
Waltz, so tender and so sweet,
Is so good for cats indeed,
For they dance like actors do
To the sounds, one and two....
-Waltz, so graceful and so fluid,
Pets will dance, they nicely do it,
Let me ask you, Mr. Cat,
for a waltz, I`ll be so glad!

КОШЕЧКИН ВАЛЬС

В спальне детской пианино кошкино стояло...
Кошка вальс по вечерам кошечкин играла.
Кошка наша так умна... для гостей своих она
Вальс изящный исполняет – танцевать всех приглашает.

ПРИПЕВ:
Белый танец – красота!
Раз-два-три и та-та-та!
Приглашу-ка я кота...
Раз-два-три! И та-та-та!
И котята тут кружат - это танец для котят,
Но хорош и для кота... Раз-два-три и та-та-та!
Вальса музыка нежна - кошкам всем она нужна:
Ведь под звуки вальса эти кошки пляшут, словно дети.
Белый вальс изящный, плавный звери все танцуют славно.
Приглашу-ка я кота... Раз-два-три и та-та-та!

KITTY`S LULLABY

Quietly sleeping, сalmly breathing
Two white kittens. Now they
Mummy`s song can hear so clearly,
Song of sweet and happy day.

"You will wake up with the sun,
With the early sunrise.
And I`ll show you that time
Long, long rows of ducklings.

Purr, purr, lovely ducklings,
Don`t forget the moments
In the land so near,
Waiting for you, dear.
And this April too
We shall wait for you.

Having got no warm fur-coats,
Birds will fly tomorrow,
To the green and sunny land
Where the winds won`t blow.

High, so high up in the sky,
Look at ducklings flying,
With your paw waving good bye,
And right now you`ll sleep so tight,
Dreaming, gently sighing".

КОШЕЧКИНА КОЛЫБЕЛЬНАЯ

Засыпают, ровно дышат два котенка и во сне
Песню мамочкину слышат - песню о веселом дне.
- Вы проснетесь, сыновья, утром рано-рано.
Покажу вам завтра я уток караваны.
Припев:
Мур, мур, мур! Утки, помните минутки,
Как в краю родимом ждали вас, любимых?
И весной опять вас мы будем ждать.

Теплых шуб у птичек нет и на зиму стаей
В теплый край они чуть свет завтра улетают.
В небе утки полетят, им помашем лапкой.
А теперь для всех котят сон наступит сладкий.
Припев:
Мур, мур, мур! Утки помните минутки,
Как в краю родимом ждали вас, любимых?
И весной опять вас мы будем ждать.

THIS WORLD, FULL OF BUTTERFLIES!

The time runs so fast, and when wake up I see
The colors of rainbow, surrounding me.
Such thought little horse, as his mother told him:
This world`s full of wonders,
Much more, than it seems,
Just come to the meadow, as soon as you can,
With the first beams of sunrise, and then,
See plenty of butterflies, all around us,
Much brighter, then painted, so lovely and nice!

Such words told the horse, having nodded her head,
To her little son, waking up in his bed
Of grass, leaves and flowers, and then told him twice:
"The world`s full of butterflies, so pretty and nice."

To see something new, in one day learn a lot,
Is easy and wonderful, just as it thought
The hen, telling chickens the words, good and wise.
This day won`t return, but it`s pretty and nice,
Don`t miss it, don`t waste it, there`s no time to sleep,
The world, filled with butterflies, is large and so deep!

The blue butterfly flied into the room
And touched little kitten`s pink nose, and soon
He exclaimed: "Look around you and see butterflies!
This world is a miracle, endless and nice!”

The sun smiled at them happily, so yellow and warm,
Time stopped for a while, and continued its run,
For the world`s full of butterflies, colors and fun!

ВЕСЬ В БАБОЧКАХ МИР!

Лошадка на зорьке будила сынка:
– Ты еще мал, несмышленыш пока.
Кто раньше встает, на лугу побывает, –
Тот в мире большом чудеса повидает.

А чтоб жеребенку приятнее было,
Лошадка пониже головку склонила:
– Весь в бабочках мир! Все чудесно и мило!

Курочка утром цыпляточкам пела:
– Скорей просыпайтесь, беритесь за дело!
Кто раньше проснется, тот больше узнает!
У сонь интересною жизнь не бывает.
А чтобы цыплятам всем радостней было,
Им курочка шире окошко открыла:
– Весь в бабочках мир! Все чудесно и мило!
Бабочка быстро в окно залетела,
На носик котенку пушистому села:
– Скорей просыпайся! Котята все встали…
Вдруг глазки котенка огромными стали:
– Спасибо, что ты меня, соню, будила!
И тут же котенок кричит что есть силы:
– Весь в бабочках мир! Все чудесно и мило!
Солнышко желтое ярко светило.
Солнышко тоже им всем говорило:
– Весь в бабочках мир!
Все чудесно и мило!!!

FANCY KITTY

Once I tried to tie
Bow to little Kitty
But which one she likes,
Who can tell, what`s pretty?
Kitty looks so fine and smart,
But she`ll look much dressy,
Wearing red and blue, and white
Ribbons, very fancy.
And I gave her one pink knot
With red tint, like poppy,
But she purred: "You`d better not"
Took it of and dropped it!
Well, let`s try the same in white
Kitty`s of white color,
Looks so sad: «It is too much,
It is not becoming".
And the next ribbon of blue -
With her teeth she took off too.
I just don`t know what to do!
Then a little bow I made
On her neck, and it was checked,
White and red and she liked that,
Our fancy Kitty.
Yes, at last that`s what we`ll do
With checked ribbon on her neck,
I`ll take her to the zoo.
All the tigers are surprised,
And the zebras too,
With checked ribbon on her neck
Kitty sees the zoo!!!

МОДНИЦА

Я решила Мане бантик привязать.
Но какой по нраву ей, как же мне узнать?

Розовый, как маки, бантик, по бокам есть красный кантик.
Предложила. Только вот - Мане бантик не идет.

Хорошо. Тут бантик белый привяжу к хвосту я смело.
Что ж... Она его - зубами. Развязала бантик Маня!

Голубой ей не по нраву… Ох, капризна кошка, право.
В голове круговорот: цвет какой ей подойдет?

Чтобы банты не срывала, чтоб красавицей гуляла,
Привяжу я к хвостику, понравится иль нет,

В красную горошину белоснежный цвет.
И опять - двадцать пять. Маня хочет все сорвать...

Бант на шею привязала... Наконец-то в цель попала.
И теперь мы с бантом модным в зоопарк пойдем свободно!

Тигры в изумлении, львы и леопарды -
Кошка в зоопарк пришла с разноцветным бантом!

О, SOLE MIO!

Purr-purr-purr. The birds are silent.
But the loud song still sounds.
Well, what happened? Nothing wrong,
That`s our Kitty sings the song.
"Torna a Surriento... pur-pur-pur"!
But there`s not too many
Songs invented by the family
Of the white and fluffy cats.
What we`ll do about that?

Don``t you worry, lovely Kitty,
I remember notes and pitches,
For I learnt all them. Let`s look
At my children’s music book.
Lots of songs we sang together, and I told:
"You sing much better,
If you take a little try,
Sounds will be really high!"

Birds are just for music school,
Full of pride, knowing the rules,
But the cats can sing out loud
With their soul the calming sounds.

Due to labor and strong will
Charming voice and long-long tail,
Kitty goes to Italy,
Signing songs as it should be!

Soon our Kitty`s see Venice,
And remember songs like this:
“O sole, o sole mio!”

None can sing just like you do,
Songs, so loud and so true.
All the cats are waiting here
To your song "Ave Maria"!

О, SOLE MIO!

Мур-мур-мур. Умолкли птицы.
Песне вольной литься, литься...
Что случилось? Что творится?
Это просто наша Маня вдруг решила стать певицей.

Только песен очень мало издала и написала
Вся семья котов-поэтов... Исправимо, Маня, это!

Не волнуйся, Маня, что ты! Я учила в школе ноты.
Взяли нотную тетрадь, легче с нею напевать.
… Пели, пели. В заключенье я свое сказала мненье:
- «Ля» берешь совсем свободно.
Постарайся! Можешь стать ты певицею народной!».

Птицы все консерваторки - хвастунишки, тараторки.
Песни Мани хороши тем, что льются от души.

За стремление к победе мы в Италию поедем.
Песни их мы все запомним, репертуар мы свой пополним.

Кошки не споют другие так, как ты «Аве Мария!».
Кошки не споют другие: «O, sole mio!».
Весь народ кошачий ждет - кошка на весь мир поет.

CAT AND TIGER

Cat and tiger ate the roll,
Did not look at mouse at all.
And the little mouse said:
Well, I cannot understand,
For what reason? Is it good?
Both of them like equal food?!
There’s the family of all cats!
Tiger probably knows that.

КОТЕНОК И ТИГРЕНОК

Кот с тигренком булку ели,
На мышонка не смотрели.
А мышонок рассуждает:
- Ничего не понимаю!
Только, видно, неспроста
Угощает тигр кота…
Про семейство всех кошачьих
Тигр узнал, и не иначе.

PEOPLE, CALL TO TEL-AVIV

Have you seen old woman in the waiting hall,
sighing with the pity, staring at the wall,
with a lot of sadness, in her deepest grief
waiting for two hours the flight from Tel Aviv
It appeared that she had lost her cat;
He caused so much worry,
jumped out from the car,
having climbed the tree, very high and far
for anyone to reach him....
All the people, all who go, or drive nearby,
Know, this cat’s the darling one,
Don’t you let him die!
The cat was sitting on the branch,
Airplane began its flight!

Afterwards the cat confessed:
I was afraid of all this mess
All this noise, so, when
I ran I saw the flying airplane.
If you see him, give him warmth
Of your heart, have mercy
On old lady in Tel Aviv,
Don`t you leave him, don`t you leave,
Hungry, cold and thirsty!
All the people, going by,
Оr just driving near,
Know, this cat is the special one,
Worth two million tears!
For he was the best of friend
He deserved respect and great
Love.... And millions tears....
Please, everyone, who hears...
Ring up urgently and tell
that the cat is doing well,
though it sounds so naive...
People, call to Tel Aviv!

ПОЗВОНИТЕ В ТЕЛЬ-АВИВ

В зале ожидания женщина сидела.
Горестно вздыхала — видно, плохо дело!
Чем-то опечалена женщина была...
Самолет из Тель-Авива
Два часа ждала...
Оказалось, по дороге кот Митяй сбежал!
И что будут все в тревоге, Кот тогда не знал...
Кот в машине вырывался, вышел погулять...
Кот на дерево забрался, не смогли достать...
- Все, все, все! Кто идет иль едет мимо,
Знайте, этот кот — любимый!..
Он котам потом признался: - Я в машине испугался
И очнуться не успел... Лайнер белый улетел!
Если встретите кота — вы его пригрейте!
Вы хозяйку в Тель-Авиве, люди, пожалейте!
Без любимого кота жизнь совсем уже не та!
Сердце бедное щемит — кот на дереве сидит!
- Все, все, все! Кто идет иль едет мимо,
Знайте, этот кот — любимый!
Кот с хозяйкой доброй жил.
Уваженье заслужил
Уваженье и любовь!
Слезы, слезы...вновь и вновь:- Уваженье и...любовь!!!
Вы скорее позвоните,
Как Митяй, нам сообщите...
Вновь, как песенки мотив:
- Позвоните в Тель-Авив!..

CAT THE SAILOR

Green- eyed Kitty went on board
Walrus- Boatswain smiled and told:
- Nice to see you,
Good afternoon or rather, evening,
Though for excursion it is too late,
Anyway, you look so great!

Kitty murmured: I don’t like it!
For three years they don`t admit,
Don`t admit my son to fleet!
Cat - he wants to be a sailor!
Walrus answered: “It`s a failure,
Let`s consider all details:
Cat can`t swim and dive so well,
As the dogs can surely do.
If someone ever would be drowning,
Cat just can`t help him, my darling.
Dogs are divers since their birth,
Cats can climb above the earth,
Very high! That`s my advice,
In the circus he`ll look nice.”

Cat has started soon to show
His new tricks and got to know
How to turn a somersault,
How wonderful that’s all!
Children laugh, but Cat’s so sad:
-Well, the circus is not bad,
But I want to sail at sea,
No one likes it more than me!

Time goes by, and for three years,
On the vessel sails so clever
Cook...look, this is our Cat,
He can boil, and bake a cake!

He can fry the fish so good,
Everyone likes tasty food!
Only Fox can`t realize,
Cat the sailor – what’s surprise!
All the others envy him,
Cause the Cat has got the dream,
That`s the key to everything!

КОТ-МОРЕХОД

Кошка с круглыми глазами на корабль под парусами
Поднялась. Боцман-Морж идет навстречу:
— Добрый день! Ой, добрый вечер!
Для экскурсий днем часы. Но Кошка дивной красоты

Еле слышно лепетала: — Так и знала, так и знала...
Почему уж третий год сына не берут во флот?
Моряком быть хочет Кот.
Морж: — Желание похвально, разберем его детально.

Кот морских наук не знает! В море быстро намокает!
Не замечено ни разу, чтобы Кот был водолазом!
Кто-то в воду упадет — Кот к нему не поплывет!
А вот псы, признаюсь сразу, от рожденья водолазы

И пловцы! Признал весь свет — у собак приоритет.
А вот лазать Кот мастак - куда б ни лез, все будет так.
Вы б Кота поберегли. Вы бы в цирк с Котом пошли.
Кошка долго во все уши все советы будет слушать,

Чтоб потом сказать Коту: — Тебе пора сменить мечту.
Не близка Котам всегда эта мокрая вода.
Эти штормы и тайфуны, нам о цирке бы подумать.
В цирк устроился тот Кот, обучился трюкам. Вот:

Сальто — раз, назад, вперед — аплодирует народ.
Но взгрустнул наш Котик вскоре:
— Цирк как цирк, а мне бы в море.

Время быстрое бежит. Удивляется народ.
Вот корабль и Кот спешит. Плавает уж третий год.

Варит, тушит и печет — коком служит умный Кот.
И теперь у всех мечта — вот поесть бы у Кота.
А Лиса: — Я не пойму - Кот-моряк. И почему
Все завидуют ему?
На такую высоту Кот поднял свою мечту.


STORIES

HELLO, MY FRIENDS! HOORAH, HOORAH, HOORAH!!!

Gregory was a serious bird. He liked to study more than anything else in the world. He clung to his owner`s blouse like a brooch and listened. He listened to everything that was said to him and then copied it.
Both his owner, and her daughter, tried to think of nice-sounding phrases that had pretty words with an «rr-rr» sound in them. Gregory liked that sound a lot, but everything was fun.
Each day started when they took off the light blanket that covered the cage where Gregory slept, and then Marina and the parrot would shout these four words
together:
"FREEDOM TO THE PARROTS!"
Like a good friend, the first thing he did was visit Utya the duckling.
"Utya wants to eat! Utya wants to drink!" Gregory would say.
But Utya was a small and fluffy toy. Everyone knew that Gregory would ask for
the food and drink for himself. After eating and cleaning his feathers, Gregory
would start tidying up the house. When all the family gathered for breakfast he
would greet them with:
"HELLO MY FRIENDS! HOORAH, HOORAH, HOORAH!"
"Leave us alone!" replied little Marina.
Older Ninochka said: "Don`t shout so loudly in the morning".
"Good morning! Good morning!" Gregory said, a little more quietly.
"The table is a mess" thought Gregory, "and I have so much to do, so much".
He filled up for his journey, by taking some pieces of bread "accidentally" from
little Marina`s plate as he flew past.
"Aha! Little Marina is doing her homework", he flew over, grabbed the sheet of
work in his beak and threw it on the floor. "Oi! See how it floats!" If there was less homework, Marina could play sooner.
He grabbed the next one.
"Mum, our Gregory is going to be a glider-pilot. He likes the way the sheets float" shouted little Marina.
"Now, you listen. How will you do well at school if you play all the time!" said
Mum.
"That`s enough, Gregory, I need to study" and with that, little Marina showed the parrot into the big room. He sat on the cornice and thought for a bit.
Dad was laying out sketches on the big table.
"Grr-rreat, wonder-rrful", said Gregory. As he flew over the table and flapped his wings, all the sketches started to move around in the breeze. They got all mixed up.
Dad started to chase Gregory around the table, and Gregory squawked:
‘TAKE CARE OF THE PARROT, THE GOLDEN BIRD!”
“Don`t worry, I will find the money for another bird. I`ve had enough of you”,
answered Dad.
"Alright then", remembered Gregory, "Nina needs help with her painting".
Flying over to Ninochka, he sat on the end of the brush and tried to grab the
bristles in his beak. He liked it when the brush was in the paint. Ninochka waited patiently while Gregory painted for a while. Gregory, seeing that he had made a mess, flew into the next room.
The door opened and marina walked out, with her friend, to go to school.
"Susie, little Susie", Gregory sat on her shoulder.
Little Susie kissed Gregory with a big grin on her face and stroked his little head.

After the children had left for school and Dad for work, Gregory could rest for a while. He sat on his owner`s shoulder, then clung like a brooch to her blouse and copied words:
“Gregory is a clever boy, Gregory is a parrot”.
His owner, apparently dictating, said “I DON`T WANT TO STUDY, I WANT TO
GET MARRIED”, but clever Gregory clearly replied:
“I DON`T WANT TO GET MARRIED, I WANT TO STUDY”.
However many times they tried to make Gregory repeat that phrase, he always
preferred studying to marriage. He rally liked to study. Outside in the yard,
Clementina the little poodle barked:
“A STRANGER!”
Gregory abandoned his studies and flew to the balcony to help Clemmy:
“WOOF-WOOF-WOOF!"
Another small dog somewhere started barking:"Yap-yap-yap”. Gregory copied it:
“yap-yap-yap!” Leaving it to the dogs, he returned to his studies:
“HELLO, MY FRIENDS! HOORAH, HOORAH, HOORAH!” he said, copying his owner.
What a stressful day! The door started to open again.
"Little Marina!"Gregory announces.
“Dinner is ready", he squawks, already in the kitchen,
His eyes close, open, and close again.
"Gregory wants to sleep”, he said.
He was already very tired, so they carried him to his cage and covered it with the blanket. Then they turned down the volume on the television.
Tomorrow... tomorrow is another day, which will start with the phrase "Freedom to
the parrots!” The second phrase will be "Hello, my friends! Hoorah, hoorah,
hoorah!" This simple phrase somehow lifted your spirits. It made you want to do
something good – be nice to everyone, everyone, everyone!

ЗДРАВСТВУЙТЕ, ТОВАРИЩИ! УРА! УРА! УРА!

Григорий был птицей серьезной. Больше всего на свете он любил учиться.
Сядет, как брошка, на кофточку хозяйке, подставит ушко и слушает, слушает
все, что ему говорят, а потом повторяет. И хозяйка, и дочери хозяйки искали
звучные поговорки, красивые слова со звуком «р-р», который любил
Григорий. Но все по порядку.
День начинался с того, что с клетки, в которой спал Григорий, снимали
легкий платок, и Мариша с попугаем в два голоса кричали: «Свободу
попугаям!». Григорий вылетал из клетки. Как хороший друг, он летел сперва
навестить утенка Утю.
- Утя хочет кушать! Утя хочет пить! - заявлял Григорий.
Но так как Утя был плюшевый, то все знали, что еду и питье Гриня просит
для себя. Позавтракав и почистив перышки, Гриня летел наводить порядок в
доме. Видя собравшуюся на кухне семью, он приветствовал всех громким и
радостным криком:
- Здравствуйте, товарищи! Ура, ура, ура!
- Да ну тебя, - отмахивались Маринка и старшая Ниночка. - Не напрягай с
утра.
- Доброе утро! Доброе утро! - уже потише здоровался Григорий.
«На столе беспорядок, - думал Гриня, - и все-то я должен, все-то я».
Он еще раз подкреплялся, собирая хлебные крошки, «случайно» оставленные
Маришей возле ее тарелки.
Три комнаты, целых три комнаты, кухня и коридор. Во всех снуют люди. А
Гриня один, а везде успеть надо.
- Ага, Маришка уроки готовит…
Подлетел, схватил клювом листок, бросил на пол.
-Ух ты, как летит! И уроков меньше будет, и Маришка раньше освободится.
Схватил следующий.
- Мама, наш Гриня — будущий планерист. Любуется, как листочек
планирует, - кричит Маришка.
- Нет уж, это ты смотри, как бы тебе двойка в дневник не спланировала, -
ответила мама.
- Все, Григорий, мне учиться надо, - Маришка выпроваживала попугая в
большую комнату.
Там он повис на карнизе, немного подумал. На большом столе папа
разложил эскизы.
- Хор-рошо, пр-приятно, - говорит Гриня, и начинает летать над столом и
хлопать крыльями.
Эскизы разлетаются, все смешивается. Папа начинает бегать за Гриней
вокруг стола, а Гриня кричит:
- Берегите попугая, это птица дорогая!
- Ничего, я как-нибудь заработаю на другую птицу. Вот, где ты у меня, -
проводит папа ребром ладони по горлу.
- Да, - вспоминает Гриня, - Ниночке рисовать надо помочь.
Подлетев к Ниночке, он садится на кончик кисточки и старается клювом
коснуться щетинки. Ему нравится, что кисточка в краске. Ниночка терпеливо
ждет, пока Гриня удовлетворит свою жажду рисования. Заглянув во все
пузырьки, Григорий перелетает в следующую комнату. Тут дверь
открывается — за Маришкой заходит подруга, чтобы вместе идти в школу.
- Ксюшенька-душенька, - садится ей на плечо Гриня.
Ксюша с восторгом целует Гришу и гладит по головке.
Но вот дети уходят в школу, папа — на работу, и Гриня может немного
отдохнуть. Он садится хозяйке на плечо, затем повисает на кофточке и
повторяет слова:
- Гриша умный мальчик. Гриша - попугайчик.
Хозяйка как будто диктует: «Не хочу учиться, а хочу жениться».
Но вот тут Григорий четко произносит:
- Не хочу жениться, а хочу учиться.
И сколько бы ни повторяли Грише эту фразу, он всегда предпочитал учебу
женитьбе. Учиться ему очень нравилось.
Тут во дворе залаяла Климентина — пуделиха.
- Кто-то чужой!
Григорий, бросив учебу, летит на балкон помогать Климе:
- Гав-гав-гав!
Еще какая-то шавка подтявкивает:
- Ав-ав-ав!
Григорий повторяет за ней:
- Ав-ав-ав!
Полаяв с собаками, он возвращается к учебе.
- Здравствуйте, товарищи! Ура, ура, ура! - повторяет он за хозяйкой.
Какой напряженный день! Наконец открывается дверь.
- Маришка-малышка! - объявляет Григорий.
- Кушать подано, - кричит уже на кухне.
Глазки закрываются, открываются, опять закрываются.
- Гриша хочет спать, - сообщает он.
Его, уже сонного, переносят в клетку, накрывают ее платком и уменьшают
громкость телевизора.
Завтра... Завтра новое утро, которое начнется словами:
- Свободу попугаям!
А второй фразой будет:
- Здравствуйте, товарищи! Ура, ура, ура!
Простая фраза, но почему-то она поднимает настроение, хочется сделать что-
то хорошее, пожелать здоровья всем... всем… всем!

ЗДРАСТУЙТЕ, ТОВАРИШI! УРА! УРА! УРА!

Григорій був птахом серйозним. Найбільше у світі він любив вчитися.
Причепиться, як брошка, на кофточку господарці, і слухає, слухає все, що
йому говорять, а потім повторює.

І господарка, і дочки господарки шукали звучні приказки, гарні слова зі
звуком «р-р», що любив Григорій. Але все по черзі...
День починався з того, що з клітини, у який спав Григорій, знімали легку
хустку, і Марина з папугою у два голоси кричали:
- Волю папугам!
Григорій вилітав із клітини. Як гарний друг, він летів, перш за все, відвідати
каченя Утю.

- Утя хоче їсти! Утя хоче пити! – заявляв Григорій,
Але тому що Утя був плюшевий, всі знали, що їжу й воду Гриня просить для
себе. Поснідавши й почистивши пір’їнки, Гриня летів наводити порядок у
будинку. Побачивши родину, що зібралася на кухні, він привітав всіх
голосним і радісним криком:
- Доброго дня, товариші! Ура, ура, ура!
- Та ну тебе, - відмахувалися Маринка й старша Ніночка, - не напружуй з
ранку.
- Доброго ранку! Доброго ранку! – вже тихіше вітався Григорій.
«На столі безладдя, - думав Гриня, - і все-то я повинен, все-то - я».
Він ще підкріплювався, збираючи хлібні крихти, «випадково» залишені
Маринкою біля її тарілки.
Три кімнати - цілих три кімнати, кухня й коридор. В усіх снують люди. А
Гриня один, а скрізь встигнути треба.

«Ага, Маринка уроки готує, - підлетів, схопив дзьобом аркуш, кинув на
підлогу. Ух ти, як летить! І уроків менше буде, і Маринка раніше
звільниться».
Схопив наступний.
- Мамо, наш Гриня майбутній планерист. Милується, як аркуш планує! -
кричить Маринка,
- Ні, це ти дивись, як би тобі двійка в щоденник не спланувала, - відповідає
мама.
- Все, Григорій, мені вчитися треба, - Маринка випроваджує папугу у велику
кімнату.
Там він повисів на карнизі, трохи подумав. На великому столі тато розклав
ескізи.
- Доб-ре, пр-риємно, - говорить Гриня і починає літати над столом і
плескати крильми. Ескізи розлітаються , все змішується.

Тато починає бігати за Гринею навколо столу, а Гриня волає:
- Бережіть папугу, це птах дорогий!
- Нічого, зароблю якимось чином на іншого птаха. Ось де ти в мене, -
проводить тато ребром долоні по горлу.
- Так… - згадує Гриня. – Ніні малювати треба допомогти.
Підлетівши до Ніночки, він сідає на край пензлика й намагається дзьобом
торкнутися щетинки. Йому подобається, що пензлик у фарбі. Ніночка
терпляче чекає, поки Гриня задовольнить свою спрагу малювання. Григорій,
заглянувши в усі пухирці, перелітає до наступної кімнати.
Але ось двері відчиняються – це за Маринкою заходить подруга, щоб піти
разом до школи.
- Ксюшечка, душечка, - сідає їй на плече Гриша.
Оксанка із захопленням цілує Гришу й гладить по голівці.
Ось діти йдуть до школи, тато – на роботу, а Гриня може трішечки
відпочити. Він сідає господарці на плече, потім висне, як брошка на
кофтинці, і повторює:
- Гриня – розумний хлопчик, Гриня – папужка!
Господарка начебто диктує: «Не хочу вчитися, а хочу одружитися». Але ось
тут Григорій чітко вимовляє:
- Не хочу одружитися, а хочу вчитися!
І скільки б не повторювали Гриші цю фразу, він завжди віддавав перевагу
навчанню, а ні одруженню. Вчитися йому дуже подобалося. Ось у дворі
загавкала Климентина - пуделиха.
- Хтось чужий!
Григорій, кинувши навчання, летить на балкон допомагати Климі:
- Гав-гав-гав!
Ще якась шавка підгавкує:
- Ав-ав-ав!
Погавкав з собаками, він повертається до навчання.

- Вітаю, товариші! Ура, ура, ура! - повторює він за господинею.
Який напружений день! Нарешті відчиняються двері.
- Маришка-крихітка! – оголошує Григорій.
- Їсти подано! - кричить він вже з кухні.
Очі закриваються, відкриваються, знову закриваються.
- Гриня хоче спати, - повідомляє він.
Його, вже сонного, переносять у клітку, накривають хусткою і зменшують
гучність телевізора.
Завтра… Завтра новий ранок, що почнеться із фрази: «Волю папугам!». А
другою фразою буде: «Здрастуйте, товариші! Ура! Ура! Ура!».
Проста фраза, але чомусь вона піднімає настрій, хочеться зробити щось
гарне, побажати здоров’я всім, всім, всім!

KESHA —THE LITTLE EAGLE

Normally Kesha did more than make the tea. He studied Russian and other
languages, but in English he only knew one word — “Yes”. Thanks to this word,
everyone thought that Kesha could understand English, usually when he used that
word by chance.
For example, when the master said:
- “Kesha is a little master!”
- “Yes”, agreed the parrot.
Russian came easily to Kesha, though, he could say whole phrases:

“Kesha the little eagle”,
- “Kesha is clever, he helps out",
- “My little golden bird”,
- “Let’s kiss".

If no one came to see him for a long time in the mornings, he shouted:
- “Come here!"
And someone always came running to help him.
Volodya, the master‘s son, grew up а long time ago, but Kesha still called him a
bоу.
- “Boy, give me bread! »
Kesha loved this phrase. Even though the whole cage was hill of all-sorts — from
pineapple to eggshells — and he really didn’t need any bread, Kesha jumped from
one foot to the other:
- “Boy, give me bread!”
Volodya came and gave it to him.
Of all the family, Kesha liked the master most. The master opened the cage in the
morning, kissed Kesha, and always said:
“Kesha — the little eagle”.
Kesha thought this was the most wonderful compliment. There was something
eagle-like in his soul. Kesha respectfully, and lovingly, called the master “Boss“.
With a sixth sense, he always knew when his master would come through the door,
after ;nishing work and announced loudly:
— “Boss is coming!”
This always made something happen!
The mistress threw herself in front of the mirror, putting all her hair in the right place.
The son ran into his bedroom, to see if everything was tidy (the father was strict), and grandma simply went faint and made the sign of the cross, saying:
- “Oh, good gracious, what а fright!’
Kesha, seeing the effect that his words had, screeched:

- “Boss is back!" — which always created a huge commotion.
Indeed, within two or three minutes, the door would open and the master would
enter the room.
Kesha would sit on his shoulder and ;ap his wings, and who knows, maybe this
ritual kept the family in order.
The wife awaited the husband with excitement, the son with love and respect and
grandma and Kesha with anticipation. The father was very grateful for this ritual.

КЕША – МАЛЕНЬКИЙ ОРЕЛ

А вообще, у Кеши и кроме чайника дел хватало. Кеша был полиглотом.
Основательно занимался попугайским и русским языками, но попутно и
остальными. На английском Кеша знал только одно слово: «Йес». Но
благодаря этому слову, все думали, что Кеша понимает и по-английски,
особенно, когда он удачно употреблял это слово. Например, хозяин говорил:
- Кеша маленький хозяин!
- Йес, - соглашался попугай.
А русский Кеше давался легко, он складывал целые фразы: «Кеша –
маленький орел»; «Кеша умница, помощник»; «Птичка моя золотая»; «Давай
поцелуемся».
Если утром к нему долго не заходили, а дверь была закрыта, Кеша кричал:
- Иди сюда!
И не было случая, чтобы к нему не бросались со всех ног. Володю, сына
хозяина, хотя он давно уже вырос, Кеша по привычке звал «мальчиком»:
- Мальчик, дай булку!
Кеша любил это выражение. И хотя разносолов была полна клетка,
попробовать можно было все – от ананаса до яичной скорлупы, и булки ему
не хотелось совершенно, Кеша переступал с ноги на ногу и просил:
- Мальчик, дай булку!
Приходилось давать.
Больше всех в семье Кеша любил хозяина. Хозяин открывал по утрам клетку,
целовал Кешу, обязательно говорил ему:
- Кеша- маленький орел!
А это был для Кеши самый главный комплимент. Было в его душе что-то
орлиное.
Кеша звал хозяина коротко и почтительно: «Шеф». Каким-то шестым
чувством он определял время, когда хозяин входит в подъезд, возвращаясь
домой с работы, и громко объявлял:
- Шеф пришел!
Что тут начиналось! Хозяйка бросалась к зеркалу, поправляя растрепавшиеся
локоны. Сын бежал в свою комнату – посмотреть, все ли в порядке (отец был
строг). А бабуля - та просто обмирала и крестилась, говоря:
- Тьфу ты, Господи, перепугаться можно.
Кеша, видя, что его слова производят впечатление, еще раз истошно вопил:
- Шеф пришел! – чем доводил накал страстей до предела.
И действительно, через две-три минуты дверь отворялась, и в квартиру
входил хозяин. Кеша садился ему на плечо и хлопал крыльями.
И кто знает, может, этот ежедневный ритуал держит эту семью в полной
боевой готовности и порядке.
Хозяйка с волнением ждет мужа. Сын любит и немного побаивается отца.
Отец всем благодарен за торжественную встречу, а бабуля - та просто
крестится и обмирает. Но, говорят, что стрессы полезны. И Кешу она любит
не меньше остальных.

КЕША – МАЛЕНЬКИЙ ОРЕЛ

А взагалі, у Кеші і крім чайника справ вистачало. Кеша був поліглотом.
Серйозно займався папужою та українською мовами. З англійської мови
Кеша знав лише слово «Йес». Але завдяки цьому слову всі вважали, що
Кеша розуміє і англійську мову, особливо, коли він влучно використовував
це слово. Наприклад, хазяїн казав:
- Кеша – маленький орел!
- Йес, - погоджувався папуга.
А українська мова давалася Кеші легко, він складав цілі фрази: «Кеша –
маленький орел!»; «Кеша розумник, помічник»; «Пташка моя золота»;
«Давай поцілуємось».
Якщо зранку до нього довго не заходили, а двері були замкнені, Кеша
кричав:
- Іди сюди!
І не було випадку, щоб до нього не кидалися з усіх ніг. Володю, сина
господаря, який вже давно виріс, Кеша за звичкою звав «хлопчиком»:
- Хлопчик, дай булку!
Кеша любив цю фразу. І хоч їжі була повна клітина, скуштувати можна було
все – від ананасу до яєчної шкаралупи – і булки йому не хотілося взагалі,
Кеша переступав з ноги на ногу і просив:
- Хлопчик, дай булку!
Приходилось давати.
Найбільше в родині Кеша любив хазяїна. Хазяїн відкривав вранці клітку,
цілував Кешу, обов’язково казав йому:
- Кеша – маленький орел.
А це був для Кеші найбільший комплімент. Було в його душі щось орлине.
Кеша називав хазяїна коротко і влучно «Шеф». Якимось шостим відчуттям
він визначав час, коли хазяїн заходив до під’їзду, повертаючись з роботи
додому, і голосно заявляв:
Шеф прийшов!
Що тоді починалось! Хазяйка кидалася до дзеркала поправляти розпатлане
волосся. Син біг до своєї кімнати – подивитися, чи все було в порядку
(батько був суворим). А бабуся обмирала і хрестилася, промовляючи:
- Тьфу ти, Господи, злякатися можна.
Кеша, коли бачив, що його слова впливають на оточуючих, з усіх сил
кричав:
- Шеф прийшов! – ще більше накаляючи пристрасті.
І дійсно, через дві-три хвилини двері відчинялися, і заходив хазяїн.
Кеша сідав йому на плече і тріпотів крилами.
І хто знав, може, цей щоденний ритуал тримав цю сім’ю в повній бойовій
готовності і в порядку.
Хазяйка з хвилюванням чекає чоловіка. Син любить і трохи побоюється
батька. Батько всім вдячний за урочисту зустріч, а бабуся просто хреститься
й обмирає. Але кажуть, що маленькі стреси корисні. І Кешу вона любить не
менш за інших.

THE KETTLE AND THE PARROT

The saying “Every house has a kettle.” is not as well known as, for example,
“To live is good, but to live well is even better”, but there is no doubt about either
ofthem.
Even those who worship originality in everything boil water for tea in a kettle.
There are many different types of kettle: metallic, china and glass. Lovers of
sound effects buy kettle with whistles, but a kettle with a parrot? There is only one of this kind in only one house in Odessa! At ;rst it was the most common kettle you could ;nd: pretty, covered in little ;owers, just as you might imagine  a kettle to be and never would this kettle have become so well known if it had not been for Kesha. Kesha, the ruf;ed parrot who lives in the house.
In fact, little Kasha’s cage stood on top of the kitchen cupboard and from there,
and Kesha had decided to appoint himself fin charge of the kitchen.
He was in charge of the food that was brought into the kitchen and would test
all the vegetables and fruits when requested to. If anyone forgot to ask him, Kesha would begin to squawk offensively. He was а very commanding bird. He would
even make a fuss if someone took his knife lying next to his cage. This knife was
used only to cut up his food.
Kesha was often anxious about tidiness. If anyone dropped sweet wrappers on
the ;oor, Kesha would swoop down and pick them up. His owner fairly declared to
the neighbors that the only reason the house was so tidy was because of Kesha.
Then one day, an arrow of steam was seen shooting from the spout of the
kettle and the lid began to rattle. When Kesha saw it, he made such a noise that
everyone came running to see what had happened.
Everyone smiled and Kesha was praised for his efforts. The next time, while the
kettle was being put on to boil, Kesha was told:
“Keep an eye on the kettle and when it begins to boil, call us!”
The parrot never once took his eyes off the kettle and when it began to boil,
Kesha began to squawk with all his might! If no one came running in there and
then.
He would ;y into the living room to fetch them. More often than not, Kesha had to
tear them away from the television. He would sit on top of it and start running
around it, ;apping his wings and squawking indignantly.
Thanks to Kesha, the kettle served them for nine years and all the while, more
and more people would come to the house. Friends and neighbours, having given
up “Fanta” and “Coca-Cola”, visited the lvanovs saying, “For some reason I feel
like а cup of tea”, and the same thing happened again and again.
The kettle would boil and Kesha would squawk and then ;y into the sitting
room where everyone was engrossed in the television or chatting.
A minute later, the guests and their hosts, grinning from ear to ear, carried Kesha
back to the kitchen.
“Who`s а clever boy, then? What а host!"
Kesha was clearly ;attered.

ЧАЙНИК С ПОПУГАЕМ

Фраза «У каждого в квартире есть чайник» не настолько знаменита, как
например, «Жить хорошо, а хорошо жить еще лучше», но тоже ни у кого не
вызывает сомнений. Действительно, даже обожающие во всем
оригинальность люди кипятят воду для чая в чайнике.
Чайники бывают разные: металлические, фарфоровые, стеклянные…
Любители шумовых эффектов приобретают чайники со свистками. Но…
чайник с попугаем есть только в одной квартире города Одессы. Сперва это
был самый обычный чайник - смазливенький, с цветочками, никакой тебе
фантазии. И никогда бы не прославиться этому чайнику, если бы не Кеша.
Кеша – волнистый попугай, живущий в квартире.
Все дело в том, что Кешина клетка стояла на кухонном шкафчике. И Кеша
взял на себя обязанности заведующего кухней. Он контролировал продукты,
появляющиеся на кухне.
Ему должны были отрезать кусочки овощей и фруктов на пробу. Если об
этом забывали, Кеша обиженно свистел. Он был очень хозяйственным.
Поднимал шум, если кто-то брал его нож, лежавший рядом с клеткой. Этим
ножом нарезали пищу только ему.
Кеша заботился о чистоте. Если кто-то ронял конфетную обертку, Кеша
сразу поднимал ее. Хозяин честно признавался соседям, что весь порядок в
доме держится только на Кеше.
Заметив однажды, что из носика чайника струйкой вырывается пар и крышка
начинает похлопывать, Кеша поднял такой шум, что сбежались все
домочадцы.
Хозяева улыбнулись, похвалили его. В следующий раз, ставя чайник на
огонь, говорили Кеше:
- Следи! Закипит – позовешь!
Попугай добросовестно не сводил глаз с чайника. И когда он закипал, Кеша
начинал свистеть что есть мочи. Если хозяева тут же не прибегали, он летел
за ними в комнату. Чаще всего приходилось «отрывать» их от телевизора.
Кеша садился на телевизор и начинал бегать по нему, хлопать крыльями,
возмущенно что-то выговаривать.
Благодаря Кеше, чайник служил уже девять лет. А гостей в доме все
прибавлялось. Друзья и соседи, забросив все «фанты» и «кока-колы»,
приходили в гости к Ивановым: «Что-то чаю хочется». И все повторялось
снова и снова.
Чайник кипел. Кеша поднимал шум, затем прилетал в гостиную, где все
«увлеченно» смотрели телевизор или беседовали…
А через минуту гости и хозяева, не переставая растягивать рот до ушей,
умиленно восхищались Кешей.
- Ах ты, умница! Ах ты, хозяин!
Что Кеше явно льстило.

ЧАЙНИК З ПАПУГОЮ

Фраза «У кожного в квартирі є чайник» не настільки знаменита, як,
наприклад, «Жити добре, а добре жити ще краще», але теж ні в кого не
викликає сумнівів.
Дійсно, навіть люди, які полюбляють оригінальність у всьому, кип’ятять
воду для чаю в чайнику.
Чайники бувають різні: металеві, порцелянові, скляні. Любителі гамірних
ефектів купляють чайники зі свистками. Але… Чайник з папугою є лише в
одній квартирі міста Одеси. Спочатку це був звичайнісінький чайник. -
гарненький, з квіточками, ніякої тобі фантазії. І ніколи б не прославитися
цьому чайнику, якби не Кеша. Кеша - хвилястий папуга, що живе в квартирі.
Вся справа в тому, що Кешина клітка стояла на кухонній шафі. І Кеша взяв
на себе обов’язки завідуючого кухнею.
Він контролював продукти, що з’являлися на кухні. Йому мали відрізати
шматочки овочів та фруктів на пробу. Якщо про це забували, Кеша ображено
свистів. Він був дуже хазяйновитим. Піднімав ґвалт, якщо хтось брав його
ніж, що лежав поряд і з кліткою. Цим ножем нарізали їжу лише для нього.
Кеша піклувався про чистоту. Якщо хтось кидав обгортку від цукерки, Кеша
одразу піднімав її. Хазяїн чесно зізнавався сусідам, що весь порядок у домі
тримається тільки на Кеші.
Помітивши якось, як піднімається пара з чайника і кришка починає стучати,
Кеша здійняв такий галас, що збіглася вся родина.
Хазяї посміхнулися, похвалили його. Наступного разу, коли ставили чайник
на вогонь, казали Кеші:
- Закипить – покличеш!
Папуга не зводив очей з чайника. Коли він закипав, Кеша починав свистіти з
усіх сил. Якщо хазяї не приходили, Кеша літав за ними у кімнату. Часто
доводилося «відривати» їх від телевізора. Кеша сідав на телевізор і починав
бігати по ньому, тріпотіти крильми.
Завдяки Кеші чайник служив вже дев’ять років. А гостей в домі ставало все
більше. Друзі та сусіди полишали свої «Фанту» та «Кока-колу» і приходили
на гостину до Іванових: «Щось чаю закортіло». І все повторювалося знов.
Чайник кипів. Кеша підіймав галас, потім прилітав у вітальню, де всі
захоплено дивилися телевізор чи спілкувалися…
А за хвилину гості та хазяї , сміючись від задоволення, захоплювалися
Кешею.
- Кеша - розумник! Кеша – хазяїн!
Кеші це явно лестило.

THE DON QUIXOTE CAT

He was а very handsome cat, even though he was not a pedigree. He had ;uffy fur
and shiny eyes. The sailor bought the kitten for his wife to keep her company when he was away at sea.
They had no children, so all of her love and attention was focused on the Cat.
She thought up his menu, she bought a ;ea collar; she played with him and
generally just spoilt him. His owner and her husband rented a house on the
outskirts of lzmayl where the Сat could roam free. He could climb the trees in the garden, eat the grass, and on hot days, go and sleep in the cool attic.
After a while they decided to buy a ;at in the centre of town and move away from
the countryside. They brought the Cat with them to their new home.
It was obvious that the Cat did not like the new ;at at all. There was no garden, nograss, not even an attic; nothing romantic about it. The Cat accepted things because he was with his loving owner. After one long month of living in this ;at, he went for a walk and did not return - that was it, he had had enough. He decided to go back to his real home.
It took three days for the Cat to get back to the old house. A former neighbor,
seeing the skinny and dirty Cat, threw her arms in the air, “Where did you come
from? I thought they took you away?”
His owner panicked with worry, searching for her loving pet. She asked the
caretakers, but even the children hadn’t seen a grey cat with ;uffy fur. Meanwhile, the Сat was running in the grass, catching mice and taking long naps in the attic. It was just like old times.
Somebody made a suggestion to his owner, “You should go and look where
you used to live.” The housewife immediately set off for the outskirts again to
search for her Cat.
She found him and carted him back to the town. He went another month without
the countryside and began to miss it again. People advised his owner against
keeping him against his will — “Just let him live where it is good for him.”
They had it all wrong again, however. The fact is that the Cat loved his owner
more than the countryside. When the Cat realized that she was not going to come
for him any more, he got depressed. He waited another day, two, three, then he left the estate (that he had pompously called “the countryside”) he left his friends, the kitchen garden, and the mice — and returned to the city. This time, it took him а week — the journey was dangerous, he encountered cars, dogs, tramps... and it was so hard to find food!
As usual, his owner got worried sick and went to look for the Cat. Not finding him, she returned to town in tears. When she arrived home, waiting for her in front of the flat was the Cat! Wow, what a meeting that was!
After just two or three weeks, the Cat was drawn to the countryside again. He was
not a town cat! There was a peasant streak in him, but there was also some
aloofness in his soul. Like a true gentleman, it seemed, he never forgot the “Lady of his heart” and he always returned to her after his travels.
Through gardens and back yards, jumping from rooftops to fences, short dashes
in front of dogs, and the dangers of the roads, THE CAT TRAVELLED! He
travelled back and forth to the countryside but always returned to his beloved
owner.
The town of Izmayl is small, and a lot of the people who live there, beard about
him. They started to call him by a name. If they saw him on the street, people
would say, ‘Look! This is the Don Quixote Cat. He is going to see his bellowed
owner. To see his own Dulcinea del Taboso.”


КОТ ДОН-КИХОТ

Он был очень красивым котом, хотя и не чистопородным. С пушистым
хвостом и раскосыми глазами. Хозяйке подарили его еще совсем маленьким,
котенком, чтобы не скучала, пока муж в рейсе.
Детей у хозяйки не было. И всю свою любовь и нежность она сосредоточила
на нем. Придумывала ему меню, покупала противоблошиные ошейники,
играла с ним и вообще всячески баловала.
Хозяйка с мужем снимали полдома на окраине Измаила, где коту было
раздолье: можно было полазить по деревьям в саду, покушать травку на
огороде, в жаркий день забраться поспать на прохладный чердак...
Но однажды, подкопив денег, хозяева купили квартиру в центре города и
расстались с окраиной. Они привезли кота на новое место жительства.
Городская квартира, надо прямо сказать, Коту не понравилась. Ни сада, ни
огорода, ни даже чердака. Никакой романтики.
Но рядом была любимая хозяйка, и он смирился. С трудом терпел кот в этом
ящике долгий месяц. А потом как-то раз, во время прогулки, завернул за
угол - и был таков.
Три дня добирался кот до старой квартиры. Прежняя соседка хозяев, увидев
похудевшего, замурзанного кота, всплеснула руками:
- Ты откуда взялся? Тебя же увезли!
А хозяйка с ног сбилась, разыскивая своего любимца. И дворников
расспрашивала, и детей – не видели ли серого кота с пушистым хвостом.
Тем временем кот бегал по травке, ловил мышей и отсыпался на чердаке.
Одно слово — дача.
Кто-то подсказал хозяйке: надо съездить на старое место жительства.
Хозяйка немедленно отправилась на окраину и забрала своего кота.
С тех пор так и повелось. Отвезут кота в город, он с месяц потерпит без сада-
огорода - и отправляется «на дачу». Хозяйке стали советовать не забирать кота — пусть живет там, где ему хорошо.
И опять не угадали. Дело в том, что свою хозяйку кот любил еще больше,
чем дачу. Когда кот понял, что она больше не придет за ним, он затосковал.
Подождал еще день, два, три, а потом оставил поместье (как он иногда
высокопарно называл дачу), оставил товарищей, сад-огород, мышей — и
отправился в город.
Дорога на этот раз заняла неделю. Идти было опасно. Машины, собаки,
хулиганы... А как трудно еду добывать!
Как раз в это время хозяйка тоже не выдержала и поехала за котом. Не найдя
его, со слезами вернулась в город.
А возле дома ее ждал кот. Ох, и встреча это была! Ну, не городским котом он
был. Была в нем крестьянская жилка, но и возвышенное что-то жило в его
душе. Как рыцарь в походе, он никогда не забывал своей «дамы сердца». И
из похода всегда возвращался к ней.
По дворам и задворкам, прижимаясь к домам и заборам, короткими
перебежками мимо собак, со страхом через дороги – ШЕЛ КОТ! Шел к
своей единственной и неповторимой, к своей обожаемой хозяйке.
Городок Измаил невелик, и многие жители, узнав его историю, стали
называть его по имени. Завидя кота на улице, люди говорили:
- Посмотрите! Это кот Дон Кихот. Он идет в своей любимой хозяйке. К своей
Дульсинее Тобосской.

КІТ ДОН-КІХОТ

Кіт був дуже гарним, хоч і не чистопородним. З пухнастим хвостом і
розкосими очима. Господині подарували його ще маленьким кошеням, щоб
не сумувала, поки чоловік у рейсі.
Дітей у хазяйки не було. І всю свою любов і ніжність вона зосередила на
Коті. Вигадувала йому меню, купляла протиблошині нашийники, гралася з
ним і взагалі всіляко пестила. Хазяйка з чоловіком знімали половину будинку
на околиці Ізмаїлу, де коту була воля: можна було лазити по деревам в саду,
їсти травичку на городі, в спекотний день забратися спати на прохолодне
горище…
Але якось, накопичивши грошей, хазяї купили квартиру в центрі міста і
попрощались з околицею. Вони перевезли кота на нове місце проживання.
Міська квартира, треба відверто сказати, коту не сподобалась. Ні саду, ні
городу, ні навіть горища. Ніякої романтики. Але поряд була улюблена
хазяйка, і він змирився. Насилу протерпів кiт в цьому ящику довгий місяць.
А потім якось, підчас прогулянки, завернув у бік – і бувай як знаєш.
Три дні добирався кiт до старої квартири. Колишня сусідка хазяїв,
побачивши схудлого брудного кота, сплеснула руками:
- Ти звідки взявся? Тебе ж увезли!
А господарка з ніг збилася, розшукуючи свого улюбленця. І двірників
розпитувала, і дітей – чи не бачили вони сірого кота з пухнастим хвостом.
Тим часом кіт бігав по травичці, ловив мишей і відсипався на горищі. Одне
слово – дача. Хтось підказав господині: треба з;їздити на старе місце
проживання. Господиня негайно вирушила на околицю і забрала свого кота.
З тих пір так і повелося. Відвезуть кота у місто, він з місяць потерпить без
саду-городу - і відправиться «на дачу». Хазяйці стали радити не забирати
кота – хай живе там, де йому добре.
І знову не вгадали. Річ у тому, що свою хазяйку кіт любив ще сильніше, ніж
дачу. Коли кіт зрозумів, що вона більше не приїде за ним, він затужив.
Почекав ще день, два, три, а потім залишив дачу, товаришів, сад-город і
вирушив в місто. Дорога, у цьому випадку, зайняла тиждень. Йти було
небезпечно. Машини, собаки, хулігани… А як важко їжу дорогою добувати!
Якраз в цей час господиня теж не витримала і поїхала за котом. Не
знайшовши його, зі сльозами повернулася в місто. А біля дому її чекав кіт!
Ох, і зустріч була!
Але вже через два-три тижні кота знову потягнуло на дачу. Ну, не міським
котом був цей кіт! Була в ньому селянська жилка. Але й возвишене щось
жило в його душі. Як лицар у поході, він ніколи не забував своєї «дами
серця». І з походу завжди повертався до неї.
По дворах і задвірках, притуляючись до будинків і парканів, короткими
пробіжками перед собаками, зі страхом через дороги – йшов кіт! Йшов до
своєї єдиної і неповторної, до своєї обожнюваної хазяйки.
Містечко Ізмаїл невелике, і багато його мешканців, що дізналися історію
кота, стали називати його по імені. Побачивши кота на вулиці, люди казали:
- Дивіться! Це кіт Дон Кіхот. Він йде до своєї улюбленої хазяйки. До своєї
Дульсінеї Тобоської.

HE WILL STAY ALIVE!

On Aunt Masha’s birthday, her neighbours gave her a pet dog, a little puppy that
was called Ladybird.
The little dog was not a pedigree. His mother was a tiny dog. He was very funny to look at, like a miniature.
“Ohhhhhl”, Aunt Masha said as she threw her arms into the air, “What I am going to do with him?"
“Well, it is a gift, whatever it is”, joked the neighbours. Uncle Lyeva smiled sceptically,
“What is it? A dog?’
But very, very soon he was walking the dog in the park and once said to a bulldog they met there, “If you upset my dog, 1 will bite you myself!”
With this sort of phrase and his angry looks, Uncle Lyeva carried on. The
bulldog and the other stray animals just thought, “What is the point? Let’s forget it...” and walked away.
And so they lived. Ladybird grew up to be all of 10 centimeters taller. He may
have been small, but he was brave - like a lion.
If he heard footsteps in the corridor, he would let out a ferocious bark. If somebody approached the door, he would show his fangs and growl, scaring away any
uninvited guests from the flat that he had made his home.
Sometimes Uncle Lyeva would say with a smile:
“Why did they give you that name, little one, - Ladybird... Ladybird Levinson...
It was some sort of joke. But you couldn’t make this up; he could not possibly
have been a member of any other family.
Ladybird was a sensitive and spoilt little dog. If they didn’t cut his food into small pieces, he would just walk straight past it. If he didn’t see happy faces and pleading expressions, he didn’t even start to eat.
After eating, Ladybird would allow them to wipe his face with a serviette, “There
you go, like it should be done in any good household!”
Ladybird didn’t like to sleep by the door, where dogs usually sleep. He preferred to sleep on the windowsill. From early morning to late evening. Ladybird watched
over what happened in the yard. He only stopped to eat and have short walks.
The yard was full of life. Cats and dogs wandered about. Strangers and unfamiliar
people came and went. Cars and bicycles zoomed passed. All of this commotion
tired him out and sent him to sleep.
Knowing this, Aunt Masha put a pretty little pincushion on the windowsill for him.
If something unusual happened in the flat, Ladybird instantly woke up - he was
always alert.
His actions got results.
Once, some car-thieves quietly tried to steal a car outside in the yard, right under the Levinson’s windows.
Hearing a noise, Ladybird woke up the whole house with his barking. He knew
that his owner’s car was out in the yard too. Windows lit up, people leapt onto their balconies. The thieves ran off empty handed. Ladybird was awarded the General Watch-Dog Award.
The neighbors just said, “The whole of your family deserves an award for owning
such a clever and watchful dog!” to Mr. Levinson.
Uncle Lyeva was pleased.
Once Uncle Lyeva and Aunt Masha went out and left Ladybird to look after the
house.
Watching the children in the yard, Ladybird did not notice that intruders opened
the door. Two robbers entered the flat. They were old sailors who had no other way to live.
Like lightning, Ladybird jumped at the intruders, barking loudly. It was impossible to stop him or shut him up. They failed to rob the fiat quietly.
A knife glinted in the hand of one of the robbers and he stabbed Ladybird bird to
keep him quiet. Just then the door opened (the neighbors knew that the dog did
bark for no good reason).
The robbers, having taken nothing, escaped by running away.
When Uncle Lyeva and Aunt Masha came home, all the children in the yard ran
over to them:
“Quickly, quickly, Ladybird has been hurt!”
A vet spent two hours putting stitches in Ladybird.
“What a dog! What a dog! If he doesn’t survive, I don’t know how I will live”,
cried Aunt Masha.
In the end, Uncle Lyeva carefully picked up Ladybird. The body of the dog was
wrapped in bandages and his eyes were closed. Aunt Masha looked into the eyes,
of the vet with hope.
“He will live!” said the vet, “Your courageous dog will live much, much longer!

ОН БУДЕТ ЖИТЬ!

Tете Маше в день рождения соседи подарили Жучка. Нет, не жука, а
маленькую собачку, которую звали Жучок. Песик был непородистый, но
произошел от карликовых собачек и был очень забавным, словно
игрушечный.
- Ой, - всплеснула руками тетя Маша. - Что же я с ним делать буду?
- Дареному коню в зубы не смотрят, - шутили соседи.
Дядя Лева скептически улыбнулся:
- Это что, собака?
Но очень-очень скоро он уже гулял со щенком по скверику и говорил
встречному бульдогу:
- Попробуй тронь моего Жучка, так я тебя сам укушу!
То ли слова, то ли угрожающий вид дяди Левы срабатывал, но и бульдог, и
другие зверюги обыкновенно думали: «Нам это надо?! Пачкаться...» - и
уходили.
Так и жили. Жучок, конечно, подрос на целых десять сантиметров, но все
равно оставался маленьким. Зато был смелым, как лев. Если слышал шаги в
коридоре - заливался голосистым лаем. Если подходили к двери - оскаливал
клыки и рычал, отпугивая непрошенных гостей от квартиры, где он уже
прочно прописался.
Иногда дядя Лева с улыбкой говорил:
- Что это за имя тебе дали, малыш, - Жук!.. Жук Левинзон...
Ерунда какая-то. Но ничего не поделаешь, не могут же члены семьи быть
на разных фамилиях.
Существом Жук был очень нежным и избалованным. Если колбаску не
нарезали маленькими кусочками, он к ней даже не подходил. Если не
видел на лицах величайшего умиления и восхищения - не начинал есть.
Поев, Жучок позволял вытереть себе мордочку салфеткой: «Пожалуйста,
если так принято в хороших домах».
Спать Жучок любил не у дверей, где обычно спят собаки, а на подоконнике.
С раннего утра до позднего вечера, с перерывами только на обед и на
прогулку, контролировал Жучок ситуацию во дворе.
Жизнь во дворе кипела: гуляли коты и собаки, появлялись совершенно
посторонние, никому не знакомые люди, ходили соседи, сновали машины и
велосипеды. От массы впечатлений голова шла кругом. Чтобы остановить эту
круговерть, щенок закрывал глаза и засыпал.
Заметив это, тетя Маша положила ему на подоконник красивую подушечку. И с тех
пор Жучок даже ночью предпочитал спать на своем наблюдательном пункте. Но
если в квартире или во дворе случалось что-то необыкновенное, Жучок мгновенно
просыпался: он всегда был начеку.
Служба его была результативной. Как-то автомобильные угонщики хотели
тихонько выкатить «Жигули», стоявшие во дворе, под окнами Левинзона. Жучок
залаял так звонко, что проснулся весь дом, в том числе и хозяин машины.
Зажигались окна, выскакивали на балкон люди. Ворам пришлось убегать несолоно
хлебавши, за что Жучку была объявлена Всеобщая Дворовая Благодарность!
Соседи так и говорили Левинзону:
- Вся ваша семья заслуживает благодарности за то, что у вас есть такой умный и
бдительный пес!
Дяде Леве было приятно. Но однажды дядя Лева и тетя Маша уехали, оставив
Жучка на хозяйстве. Наблюдая за мальчишками во дворе, Жучок не услышал, как
дверь тихо отворили отмычкой. За квартирой, видно, давно следили, зная, что у
старых моряков есть чем поживиться… В квартиру вошли двое грабителей.
Молнией налетел Жучок на пришельцев, оглушительно залаял. Заставить его
замолчать было невозможно. Тихо обворовать квартиру не удалось. В руке одного
из грабителей мелькнул нож.… Но рядом открылась дверь: соседи привыкли к
тому, что напрасно лаять Жучок не будет. Грабители, ничего не взяв, спаслись
бегством.
К вернувшимся домой дяде Леве и тете Маше бежали все дети двора:
- Скорее! Скорее!
Два часа хирург лечебницы зашивал раны Жучка.
- Такая собака! Такая собака! Если он не выживет, я не знаю, как я буду жить, -
плакала тетя Маша.
Наконец, дядя Лева осторожно вынес Жучка. Туловище собачки было забинтовано,
глаза закрыты. Тетя Маша с надеждой смотрела в глаза хирурга.
- Он будет жить! – сказал хирург. – Ваш отважный пес будет жить еще долго-долго!
Тетя Маша и все дети перевели дыхание.

ВІН БУДЕ ЖИТИ!

Тітці Маші в день народження сусіди подарували Жучка. Ні, не жука, а маленького
собачку, якого звали Жучок. Цуцик був непородистий, але народився від
карликових собачок і був дуже кумедний, немов іграшковий.
; Ой, - сплеснула руками тітка Маша. – Що ж я з ним робити буду?
;Дарованому коневі в зуби не дивляться, - жартували сусіди.
Дядько Левко скептично посміхнувся:
- Це що, собака?
Але дуже-дуже скоро він вже гуляв із щеням по скверику й говорив зустрічному
бульдогові:
Спробуй торкни мого Жучка, так я тебе сам вкушу!
Чи то слова, чи то загрозливий вид дядька Левка спрацьовував, але й бульдог, і інші
звірюги звичайно думали: «Навіщо він нам потрібен?! Забруднюватися…» - та
йшли.
Так і жили. Жучок, звичайно, підріс на цілих десять сантиметрів, але однаково
залишався маленьким. Зате був сміливим, наче лев. Якщо чув кроки в коридорі –
заливався голосистим гавкотом. Якщо підходили до дверей – вискалював ікла й
ричав, відлякуючи непрошених гостей від квартири, де він вже міцно прописався.
Іноді дядько Левко з посмішкою говорив:
;Що це за ім’я тобі дали, маля, - Жук! Жук Левинзон…
Дурниця якась. Але нічого не вдієш, не можуть же члени родини бути на різних
прізвищах.
Істотою Жук був дуже ніжною і розпещеною. Якщо ковбаску не нарізали
маленькими шматочками, він до неї навіть не підходив. Якщо не бачив на обличчях
найбільшого розчулення й замилування – не починав їсти.
Поївши, Жучок дозволяв витерти собі мордочку серветкою: «Будь ласка, якщо так
прийнято в гарних будинках!»
Спати Жучок любив не біля дверей, де звичайно сплять собаки, а на підвіконні. З
раннього ранку до пізнього вечора, з перервами тільки на обід і на прогулянку,
контролював Жучок ситуацію у дворі.
Життя у дворі кипіло: гуляли коти й собаки, з’являлися зовсім сторонні, нікому не
знайомі люди, ходили сусіди, снували машини й велосипеди. Від цієї купи вражень
голова йшла обертом. Щоб зупинити цю круговерть, щеня закривало очі й
засинало.
Помітивши це, тітка Маша поклала йому на підвіконня гарну подушечку. І з того
часу Жучок навіть уночі волів спати на своєму спостережному пункті. Але якщо в
квартирі або у дворі траплялося щось незвичайне, Жучок миттєво просинався, - він
завжди був напоготові.
Служба його була результативною. Одного разу автомобільні викрадачі хотіли
тихенько викотити «Жигулі», що стояли на дворі, під вікнами Левинзона. Жучок
загавкав так лунко, що прокинувся весь будинок, в тому числі й хазяїн машини.
Засвітилися вікна, вискакували на балкони люди. Злодіям довелося тікати,
піймавши облизня, за що Жучкові була оголошена Загальна Дворова Подяка!
Сусіди так і говорили Левинзону:
- Вся ваша родина заслуговує подяки за те, що у вас є такий розумний і пильний
пес!
Дядькові Левку було приємно. Але одного разу дядько Левко й тітка Маша поїхали,
залишивши Жучка на господарстві. Спостерігаючи за хлопчиськами у дворі, Жучок
не почув, як двері тихенько відчинили відмичкою. За квартирою, скоріше за все,
давно стежили, знаючи, що в старих моряків є чим поживитися… До квартири
увійшли двоє грабіжників.
Блискавкою налетів Жучок на прибульців, оглушливо загавкав. Змусити його
замовкнути було неможливо. Тихо обікрасти квартиру не вдалося. В руці одного з
грабіжників мигнув ніж… Але поруч відкрилися двері: сусіди звикли до того, що
Жучок дарма гавкати не буде. Грабіжники, нічого не взявши, рятувалися втечею.
Коли дядько Левко й тітка Маша повернулися додому, до них побігли всі діти, які
біли у дворі:
- Скоріше! Скоріше!
…Дві години хірург у лікарні зашивав рани Жучка.
;Такий собака! Такий собака! Якщо він не виживе, я не знаю, як я буду жити -
плакала тітка Маша.
Нарешті, дядько Левко обережно виніс Жучка. Тіло собачки було забинтоване, очі
закриті. Тітка Маша з надією дивилася в очі хірурга.
- Він буде жити! – сказав хірург. - Ваш відважний пес буде жити ще довго!
Тітка Маша й всі діти перевели подих.

RICHIE — THE LIFEGUARD

Richie knew that his relatives, dogs from Newfoundland, were used to save
Drowning people all over the world. They were trained especially for this.
Sometimes Newfoundland dogs swam underwater for 12 metres, and that is how
they became known as divers. But no one had trained Ritchie how to save anyone.
Summer came to an end, giving way to autumn. The water in the sea got
colder and colder — it was October but Richie carried on swimming! He decided
whether “to swim or not today” himself and very, very rarely did he tell himself
“No”.
One day, Richie and his owner were standing by the water. An old woman — “a
winter—bather”, as it turned out later, went out into the water to swim. She swam
out further and further. Richie was worried and he watched her closely: “Oh, look, she is going to drown”.
Richie threw himself into the water. Quickly! The old woman went under.
Richie followed. They both dived at the same time. When the old woman saw a
dog‘s mouth right next to her. she nearly went under again. This was a courageous
old woman. She tried to get away from the dog but Richie grabbed hold of her
bathing suit and pulled her towards the shore.
The swimmer, wanting to hide from the dog, dived again and swam a few meters
under water. Richie followed her example.
As they both came to the surface, Richie took hold of her bathing suit in his teeth again and pulled the old woman towards the shore.
“Hey, Lady!” some people shouted, having watched the whole scene. “He is
saving you, he is a Newfoundland! Swim to the shore! He won‘t stop till he has
saved you!"
The old woman did what they said. Hearing how enthusiastic everyone was put a
happy look on Richie;s face. Everyone all around him was congratulating him.
That is how Richie became a true Newfoundland lifeguard.

РИЧ-СПАСАТЕЛЬ

Ричард знал, что его сородичи, собаки ньюфаундленды, во всем мире
используются для спасения тонущих людей. Их специально для этого
готовят. Иногда ньюфаундлендам приходится проплывать под водой до
двенадцати метров и поэтому в народе их стали звать водолазами. Но Ричу
тренироваться было не с кем, случая спасать человека ему тоже не
представлялось.
Лето, отшумев, уступило место осени. Вода в море становилась все
холоднее и холоднее: октябрь! Но Ричард все равно купался. Он сам решал –
купаться ему сегодня или нет. И очень-очень редко он говорил себе: «Нет».
Рич с хозяйкой стояли возле воды. Одна бабуля – «моржиха», как выяснилось
позже, зашла в воду, поплыла. Она заплывала все дальше и дальше. Рич с
волнением следил за ней: «Так и есть – утонет!»
Ричард бросился в воду. Скорее! Бабуля нырнула. Рич тоже. Вынырнули
одновременно. Бабуля, увидев рядом собачью морду, чуть снова не нырнула.
Как уже говорилось, это была отважная бабуля. Она попыталась отгонять
собаку. Но Рич вцепился в ее купальник и потянул бабулю к берегу.
Пловчиха, желая скрыться от собаки, снова нырнула, проплыв под водой
несколько метров. Рич последовал ее примеру.
Вынырнули. Рич снова схватил зубами купальник и потянул бабулю к
берегу.
— Бабуля! — закричали люди, увидев эту картину, - он вас спасает. Это же
водолаз! Плывите к берегу! Он не отстанет, пока не спасет вас!
Бабуле пришлось повиноваться. А Рич с довольным видом долго слушал
восторженные возгласы людей, сбежавшихся со всех сторон его похвалить.
Так Рич получил боевое крещение и стал настоящим водолазом-спасателем.
РІЧ- РЯТУВАЛЬНИК
Річард знав, що його родичі, собаки ньюфаундленди, в усьому світі
використовуються для порятунку потопаючих людей. Їх спеціально готують
для цього. Іноді ньюфаундлендам доводиться пропливати під водою до
дванадцяти метрів, і тому в народі їх стали називати водолазами. Але Річу
тренуватися не було з ким, рятувати людину йому теж не представлялося
випадку.
Літо відійшло, поступилося місцем осені. Вода в морі ставала все холодніше
й холодніше: жовтень! Але Річард все одно купався. Він сам вирішував –
купатися йому сьогодні чи ні. І дуже рідко він говорив собі: «Ні».
Річ із господинею стояли біля води. Одна бабуся – «моржиха», як з’ясувалося
пізніше, зайшла в воду по плечі, почала плисти. Вона запливала все далі й
далі. Річ із хвилюванням стежив за нею: «Так і є – потоне!». Річард кинувся у
воду. Скоріше! Бабуся пірнула. Річ - теж. Винирнули одночасно. Бабуся,
побачивши поруч собачу морду, ледве знову не пірнула. Як вже говорилося,
це була відважна бабуся. Вона спробувала відігнати собаку. Але Річ
вчепився в її купальник і потягнув бабусю до берега.
Плавчиха, бажаючи втікти від собаки, знову пірнула, пропливши під водою
кілька метрів. Річ наслідував її приклад.
Винирнули. Річ знову схопив зубами купальник і потягнув бабусю до берега.
- Бабуся! - закричали люди, що спостерігали цю картину. – Він вас рятує, це
ж водолаз! Пливіть до берега! Він не відстане, поки не врятує Вас!
Бабусі довелося підкоритися. А Річ із задоволеним видом довго слухав
захоплені відгуки людей, що зібралися звідусюди, щоб його похвалити.
Так Річ отримав бойове хрещення й став справжнім водолазом-
рятувальником.

ALL MY PEOPLE, ALL MY FRIENDS

From a tall tree, growing in front of a block of flats, a baby raven fell out of its nest.
Mama-raven made a loud screech and a crowd of ravens flew over. They made a
terrible racket, squawked, and tried to give some kind of advice… but nothing
sensible was thought of, so they couldn’t help. The fledgling, however, showed
just how independent he was. He spread his baby-wings and waddled over the
road, looking proud. The ravens followed behind him, shouting about the danger,
warning him, but the ;edgling was young and arrogant. “I know better! “He
thought as he crossed the road. The drivers, having looked at the nervous ravens,
stopped their cars, having noticed the baby raven, stayed still.
The ;edgling didn’t stay on the strange side of the road for long. He decided to
return to the tree where he lived. Again the traf;c stopped. The drivers, who all
had smiles on their faces, got out of their cars, waiting for this unexpected
pedestrian to ;nish crossing the road.
But the other ravens weren‘t calm at all. They were very worried. Everybody
came out onto their balconies; some of them even ran downstairs; but nobody
could get near to help.
Just then, a strong young man, a dockworker at the port of Odessa, made a
decision. He flipped the little raven back onto the tree and the little raven tried to grab hold of a branch. He couldn;t manage it, however, and he glided back down to earth, using his little wings.
Then the young man climbed up the tree and put the raven back onto the thickest
branch.
The little raven was not even bothered by the lack of ceremony.
The ravens settled down again — peace had been restored - the little raven was
home again.
Dozens of people who lived in the block of ;ats, watched approvingly as the young
man returned from the tree.

ВCЕ МЫ ЛЮДИ, ВСЕ МЫ ЧЕЛОВЕКИ

С большого дерева, растущего возле многоэтажного дома, упал вороненок.
Выпал из гнезда. Мама-ворона подняла крик, слетелось множество ворон.
Они галдели, кричали, что-то советовали… Но ничего путного придумать так
и не могли. А птенец оказался самостоятельным. Он, расправив свои детские
крылышки, с гордым видом пошел на дорогу. Вороны носились над ним,
крича об опасности, предупреждали. Но птенец со своей юношеской
строптивостью решив, – я сам знаю! - переходил дорогу. Водители, видя, как
беспокоятся вороны, приостанавливали машины и, разглядев птенца, стояли.
Птенец, недолго задержавшись на незнакомой стороне дороги, решил
вернуться к родному дереву. И снова автомобили, и даже грузовики,
останавливались. Водители с улыбками выходили из машин, ожидая, пока
необычный пешеход перейдет дорогу.
А вороны волновались, не успокаивались. Жители дома высыпали на
балконы, кто-то сбежал вниз, но подойти и помочь никто не мог. И тут
молодой парень крепкого телосложения, грузчик Одесского порта, решился.
Он подбросил вороненка на дерево. Но тот не успел зацепиться за ветку и,
спланировав, оказался на земле. Тогда парень взобрался на дерево и посадил
вороненка на самую толстую ветку. Вороненок даже не обиделся на такую
бесцеремонность.
Вороны успокоились – порядок был восстановлен, птенец вернулся домой.
А десятки жителей многоэтажки добрыми взглядами провожали парня до
парадной.

ВСІ МИ ЛЮДИ, ВСІ МИ ДРУЗІ

З великого дерева, що росте біля багатоповерхового будинку, впало
вороненя. Випало з гнізда. Мама ворона здійняла галас… Злетілося безліч
ворон. Вони кричали, щось радили… Але нічого путнього не могли вигадати.
А пташеня виявилося самостійним. Воно, розправивши свої крильця, пішло
на дорогу. Ворони носилися над ним, кричали, попереджали про небезпеку.
Але пташеня, зі своєю дитячою норовливістю вирішивши, – сам знаю! –
переходило дорогу. Водії, спостерігаючи за воронами, зупиняли машини і,
розгледівши пташеня, стояли.
Пташеня, трохи затримавшись на незнайомому боці дороги, вирішило
повернутися до рідного дерева. І знову автомобілі, та навіть вантажівки,
зупинялися. Водії з посмішками виходили з машин, очікуючи, поки
несподіваний пішохід перейде дорогу.
А ворони не припиняли хвилюватися. Мешканці будинку виходили на
балкони, хтось збіг донизу, але підійти й допомогти ніхто не міг. І ось
молодий хлопець міцної статури, вантажник Одеського порту, зважився. Він
закинув вороненя на дерево. Але воно не встигло зачепитися за гілку й,
хлопнувши крильцями, знову опинилося на землі.
І тоді хлопець піднявся на дерево і посадив Вороненя на найтовщу гілку.
Пташеня навіть не образилося на таку безцеремонність.
Ворони заспокоїлися – порядок був відновлений, пташеня повернулося
додому.
А десятки мешканців багатоповерхівки добрими поглядами проводжали
хлопця до парадного.


АНГЛИЙСКИЙ АЛФАВИТ

А, В, С – едут мышки на такси.
Не сочтя это за труд,
Мышки буковки везут.
А вот буквы D, E, F
Привезет, наверно, лев.
G H I, забрались втроем в трамвай.
И спешит малютка J
К нам на скейте поскорей.
(«Дождик, дождик, - просит Кей, -
На цветочки ты полей
На букеты для друзей»).
L в лимонном пиджаке
Едет в гости налегке.
Все спешат, и без проблем
Догоняют М и N.
Буквы все спешат на шоу,
Подгоняют букву Оу.
Рядышком и Р и Q
Cмотрят в сумочку свою.
А еще тут R и S
Разыскали «мерседес».
И на самой его крыше
Разместилось Т повыше.
А на мягкую скамью
Посадили букву U.
V вздохнула: - Дабл-ю,
Дайте шапочку мою.
Подбежали Х, Y, Z.
И сказали: «Всем привет!
А у нас – велосипед!».

Вот такие чудо-встречи
Целый день и целый вечер.
Буквы радостно встречались,
Обнимались, целовались.
Как торжественен их вид,
Просто целый алфавит!
Будут танцы и веселье,
Буквы справят новоселье.
Алфавит – теперь их дом,
Будут жить счастливо в нем,
Мирно, дружно много лет,
Без заботы и без бед,
Всем неся добро и свет.
И трудиться, без сомненья,
Будут все для просвещенья.
Составлять слова и слоги,
Предложенья и предлоги.
Только вновь вмешался Z:
- Знаю я большой секрет
И важней секрета нет!
Кто за кем к нам приближался,
Я запомнить постарался,
И еще в секрет проник,
Все запомнил ученик.
Буквы, что сюда летели,
Танцевали, песни пели.
Хоть трудна была дорога,
Но зато друзей так много.
Каждый будет знаменит.
О, английский алфавит!

ENGLISH ALPHABET

А, В, С – mice in taxi, can`t you see?!
And the letters D E F,
Lion in his basket laid.
G H I, three of them
Go with the yellow tram.
Hurries up the little J
On his white and orange skate
Rain, rain,
Asks the little K
Come on play with us this day!
Wash the flowers for my friends!
L in lemon-colored vest,
Wants to visit all his friends.

Now in hurry all of them,
Follow letters M and N.
Letters will arrange the show,
How glad is letter O!
Here are both P and Q,
In their bag they’ re looking too.

What surprise! Look, R and S
Bought the grey-colored «Merсedes».
And so high upon the roof,
Sitting T, and car starts to move.
On the bench is letter U,
On the road it’s looking too.
V is telling: - W,
Bring my hat, it’s kind of you.
Here coming X, Y, Z.
Told: ‘Hello! This day is great!’
Look at little bike we have.
And the bike goes run and run,
Alphabet is so much fun,
Letters all will have their home,
Each of them will be well-known.
They shall built the words and books,
Fairy-tales, will nicely look,
All the letters are good for kids
Use them, and you’ll learn to read.

АНГЛІЙСЬКИЙ АЛФАВІТ

А, В, С – їдуть миші у таксі.
Кожна букву тут несе,
Букви ці важніш за все.
Букви файні D, E, F
Принесе в корзині лев.
G, H, I втрьох залізли у трамвай.
Поспішає J-малюк
К нам на скейті: тук-тук-тук.
Не зупиниться й на мить.
А до нього К спішить.
Дощик, дощик, швидше йди,
Квітам любим дай води.
Щоб багато друзів мати,
Треба квіти дарувати.
L в лимонному кожусі
Гладить щоки сивовусі.
Поспішають без проблем
Слід за ним і M, і N.
Всі скоріш біжать на шоу,
А за ними – буква О.
Позбираймось швидко знову!
І разом і Р, і Q
В торбу дивляться свою.
Дощик радо: «Всіх заллю!».
Десь там букви R i S
Розшукали «мерседес».
Т дивилось, не барилось,
На даху вмить розмістилось.

- Подивіться, буква U
Ковдру зайнялa мою!
V зiтхнуло: «Дабл-ю!
Дайте шапочку мою».
Ще пiдбiгли Х, Y, Z -
Привезли велосипед!
Втрьох вони педалі крутять,
Руль у них в зеленiй рутi.
Тиснуть міцно на педалі,
Щоб швиденько їхать далі.
Букв зійшлось багато
На яскраве свято.
Тількі чутно мову
Про казкове шоу.
Побудуєм алфавіт,
Хай почує цілий світ!
Алфавіт для нас –
Це рідний дім
І пишатись будем ним.
Розмістилися у домі
На стільцях і на соломі.
Ми служити будем мові,
Нас знайдеш у кожнім слові.
Знаменитим кожний буде,
Користуйтесь, добрі люди!
Якщо букви будеш знати,
Гарно вивчишся читати.

ЗАГАДКИ

Ранком тридцять три Маринки
Поряд сіли на сторінку.
Тільки в школу прийдуть діти,
Будуть їх старанно вчити.
(АБЕТКА)

Twenty six nice kids one day,
Sat together on one page,
When you go again to school,
You shall learn them as the rule.
(ALPHABET)

Є у нас прозорий дім,
Жваві мешканці у нім.
Та ні вікон, ні дверей –
Ось такий будинок цей!
(АКВАРІУМ)

Glassy house is complete:
Jaunty neighbours live in it.
With no doors and windowsills,
That’s how nice this house is!
(AQUARIUM)

Цветочек красивый растёт на лугу,
Но только сорвать я его не могу.
Как только приближусь – он вмиг улетит
И лепестками в пути шевелит.
(Бабочка)

Если ниточку продеть,
Можно целый мир одеть.
И из ситца, и из шелка
Платье нам сошьёт…
(Иголка)

Белая орлица
Над землей кружилась,
Много белых перьев
В воздухе носилось.
Белая орлица растеряла силы.
Только землю-матушку
Перьями укрыла.
(Туча)

Куда ты захочешь, тебя отведёт,
Но не отдыхает, не ест и не пьёт.
Сама неподвижная и неживая,
Бежит и бежит, за собой увлекая.
(Дорога)

Это что еще за птица?
Внутрь неё народ садится.
Приземлиться надо было –
Даже крыльев не сложила.
(Самолёт)

С виду добрый он и гладкий,
Всё красиво. Всё в порядке.
Но готовит злюка месть
Тем, кто хочет злюку съесть.
Сколько слёз и сколько мук,
Если долго чистишь…
(Лук)

На скалах подводных люблю я крепиться,
Могу с кораблем по морям прокатиться.
А есть захочу – тихо створки открою,
Волною омою сердечко живое.
(Мидия)

Может от холода он защитить,
Еду приготовить, одежду сушить.
Вспыльчив, но все с давних пор
Полезным в походе считают…
(Огонь)

Так он любит тишь и гладь,
Проплывёт – и не видать
Тут ни складок, ни морщин,
Возмущаться нет причин:
Будет ровно, будет гладко,
Всё красиво, всё в порядке.
(Утюг)

Голубая шапочка
Белый свет накрыла,
Чтоб уютней людям
И зверятам было.
Золотая денежка
Целый день светила.
Очередь фонариков
Ночью приходила.
(Небо, солнце, звёзды)

Круглый-круглый,
Синий-синий.
Отдохнуть его просили.
Но чуть тронули рукой,
Он запрыгал, как живой.
Он и прыгает, и скачет.
Непоседа этот…
(Мячик)

Родилась, признаться, я в воде.
Хоть воды боюсь я, как огня.
Стала очень нужной я везде:
Ни одно застолье – без меня.
(Соль)

Он висит в шкафу, как лента,
И все ждёт того момента,
Чтобы кто-то в руки взял,
На себе концы связал.
(Пояс)

Что за цветочек, он чаще закрыт,
Тайну свою ото всех он хранит.
Распустится цвет, если дождик пойдёт.
Умный тут сразу отгадку найдёт.
(Зонтик)

В степях и болотах те птицы живут,
О родине песню далеко несут.
Но каждой весной прилетают опять
В края дорогие детей воспитать.
Курлыканье птиц вы слышать могли,
Наверно, кричали: «Летят…»
(Журавли)

В песнях это дерево
Уж давно воспето,
Погляди на дерево –
Станешь сам поэтом.
Косы опускаются
Низко над водой,
Словно плачет дерево,
Делит грусть с тобою.
Имя, как у девушки,
Ласково звучит,
Кто же это имячко
Всем нам повторит?
(Ивушка)

То над річкою літають,
То над клумбами кружляють.
То водичку в річці п”ють.
Знов вони долають путь.
(Метелики)

ВІРШИКИ

РЕКС І КІТ

Рекс сказав котові:
«Бач, шкарпетки в мене нові”
Кіт йому :«Так, змагатися пора!».
І додав: «Гіп, гіп, ура!».
Пес сказав: «А я могучий,
Я долаю гори, кручі,
Навіть в небо я піднявся!»
Тут же песик забрехався.

ДЖЕЙ

; Джі-джі-джі, співає бджілка.
Є в саду така сопілка.
Якщо вітер дуб гойдає,
Тут сопілка заспіває.

Джі-джі, казку я розкажу,
Джі-джі, диво всім покажу.

J казав такий секрет:
; Я купив собі мопед.
На змагання я поїду,
Щоби встигнуть до обіду.

D казала букві О:
; Запроси мене на шоу.
І котилося-крутилось,
І, мов коло, поробилось.
На підлогу повалилось.

ПОСЛЕСЛОВИЕ АВТОРА

Девчонки мои и мальчишки!
Для вас написав эту книжку,
Я думаю часто о том,
Что с вами случится потом.
Какие ты книжки читаешь,
Каким человеком ты станешь,
Решать одному лишь тебе.
Ведь в жизни твоей и судьбе
Есть место для птички и кошки,
Сочувствие, пусть хоть немножко,
Для бабочки и для цветка,
Хоть жизнь их совсем коротка.
Пусть будут распахнуты двери
Для радости, дружбы, доверья.
И пусть в твоей долгой судьбе
Лишь солнышко светит тебе!

Светлана Зубко
Одесса, 2019