Памяти свекрови

Колись давно в мене була свекруха. Гонорова така, але я з нею мала чудові відносини. Вона в мене була не перша свекруха і я в неї не перша невістка. Ми з нею зійшлися відразу, аж чоловік мій запитував мене: Шо ти їй таке сказала, шо вона за дочку тебе має?" Та нічого я їй не казала такого, я все розпитувала про її молодість, про покійного чоловіка, про її дитинство. У ціх розмовах я, ще тоді не дуже освічена у питаннях Історії, дізналася про те, як жорстко життя обійшлося з цією жінкою, бо вона опинилася у самому вирію політичних змін. Свої розповіді вона часто починала зі слів:" Як я ще жила за Польщі..." Так, Хелена Ступницька жила у Польщі до 1939 року, там же зустріла хлопця і вийшла за нього. Хлопець, як вона вже потім з"ясувала, був не простий - комуніст, засланий Радянською Державою встановлювати Владу разом з Западно-українською Комуністичною Партією України (ЗКПУ - була така абревіатура у ті часи). В них була дружня сім"я, не дивлячись на те, шо її Льоня був атеїстом и комуністом, а вона - щиро віруюча християнка, яка ходила до Церкви усі роки, доки була жива. Іх діти , маючи радянське виховання, часто мали від батька різкі зауваження, коли сміялись з матері і її молитв. Дітей в них було троє своїх і двоє племінників виховували, як рідних, бо у часи боротьби з Бандерою загибла сестра Олени Тихонівни і племінники залишились сиротами.Після повернення до України батько пішов добровольцем до Іспанії, потім Китай і Фінляндія ( чи навпаки, я вже не пам"ятаю)...а Олена Тихонівна самотужки виховувала і годувала дітей, мешкала у маленькій квартирці без зручностей, на першому поверсі будинку, якому було років 100. Чому тесть був такий завзятий комуніст, спитаєте ви? Я зрозуміла це, коли дізналась від неї, шо мій покійний, на ту пору, тесть був першим у випуску школи Червоних Командирів  і разом з "дипломом" отримав червоні революційні галіфе ( згадайте радянській фільм "Офіцери" з Юматовим і там все його герой пояснює, бо сам такий)....Коли голова сім"ї повернувся з усіх військових операцій, а тут і війна - Друга Світова і знов Олена Тихонівна одна. Коли Україну у 1944 звільнили, тестя демобілізували и призначили керувати у маленькому місті Рівенської області НКВД. Людина, яка була плоть від плоті продуктом виховання комуністичної ідеології у день ловив бандерівців, а в вечері носив тихенько їжу, шо зварила Олена Тихонівна, до тюрми. Ось так і жили на дві ідеології, бо і там і там були свої, родичі, сусіди...Жили так не довго - до 1949 року, поки хтось не написав "куда слєдуєт", шо тесть арештовує і шукає по лісах бандерівців без "комуністичного рвєнія". Приїхали, забрали, осудили славнозвісною Трійкою. Олену Тихонівну разом с усіма діточками теж репресували, як сім"ю ворога народа і вислали до Сальского степу жити у землянці - там таких було багато. Від голоду та холоду їх врятувало тільки те, шо це був 1951 рік, а у 53-ому Сталін помер...Вся родина повернулась до дому. Скоро і батько повернувся. Його поновили у посаді, повернули військове звання, нагороди, але він був у своєму кабінеті хвилин 10, написав заяву на звільнення за власним бажанням і пішов геть...Через рік йому зробили невдалу операцію - виймали кулю з хребта ( мабуть стріляв хтось свій...)і зачепили нерв.... його паралізувало. Олена Тихонівна доглядала його, як кохану дитину, до останнього часу тестя. Вона все життя прожила з любов"ю до свого единого чоловіка, Бога, дітей і людей на одному і тому ж місті, у маленькій квартирці без зручностей і не просила у чиновників ніяких привілеїв. А померла вона від радості: одержала нашу телеграмму з Півночі, шо ми їдем до неї у відпустку, скрикнула:"Діти їдуть!" і померла...