Жив собі на світі песик
Не здоровий , не малий,
І не дуже, щоб розумний,
І не дуже, щоб дурний.
Їв не так,щоб забагато,
Та й не мало то поїв.
І була в нього хазяйка -
Дуже він її любив.
Господиня ж та бувало,
Їсти дати забувала,
То посварить, накричить,
Ну , а песик що?
Мовчить.
Відпустили погуляти якось Шарика,
А він рано-вранці повернувся,
Весь поранений, слабкий!
Вийшла на поріг хазяйка
серце стислось від жалю,
взяла Шарика за морду,
і казала так йому:
буду смачно годувати,
Ображать не буду,бить,
Тільки ти живи рідненький,
Тільки треба тобі жить!"
Вже давно одужав Шарик,
але сум в його очах,
бо сказати він не може :
"Бережіть своїх собак!"