Як чарівно впливають на мене вечірні прогулянки! Не вистачає слів щоб це описати. Серед тиші, гуляючи по мокрому свіжому асфальту, до якого так ніжно і пристрасно торкався літній дощ, під бездонним тихим мудрим багатовічним небом, можна вловити найприємніше, найнесподіваніше, найпрекрасніші речі,найм'якіші сторони буття.Тонкі аромати природи і цивілізації переплітаються, зливаються між собою і п'янким трепетом проникають в душу, звільняючи її від болю і тривог...хоч на деякий час.Музика долинула до мене, і разом з нею долинув шлейф чиїхось казкових парфумів, змішаних з ароматом свіжого, безмежно м'якого і чистого, лагідного повітря.Я стою над полем і дивлюсь вдалечінь на тихі трави, на дерев забави (вони так приємно шархутять листочками, немовби про щось спілкуються між собою..і знов замовкають наче вичікують паузи, немовби розповіли мені щось зайве, відоме лише їм). Я насолоджуюся свободою і тишею, якої просто не може бути вдень, я згадую хто я, я очищаюсь, я ловлю кожен благодатний момент, незабутній і неповторний. Так цікаво і мило стояти тут і чути дивні звуки від цвіркунів. Це все налаштовує на певний лад, розслаблює, заспокоює, надихає, чуттєвість і силу мою повертає. Як романтично і незвично, чудово як і як лірично!!! Холодні лавочки пусті, а навкруги ані душі! Лише деякі одинокі прохожі ідуть додому здаля...відчувається також незначна присутність людей на балконах( не можуть заснути-милуються вечірнім полем). І в цей чудовий дивний час мені і хочеться побути самій, наодинці з собою, і не хочеться водночас. Моя сутність хоче якоїсь взаємодії, чудової нічної мрії...
А серце хоче знов відкритись, йому нема чого гнітитись.Ні! Цвяхи у серце не забиті( на мить забула я про все)- шляхи вперед відкриті!
Автор: Олена Левченко
Дата написання: початок липня 2011 року