Закон бумеранга?

 

В нашому житті діє "закон бумеранга ". І знають його з давніх давен.  Не даремно ж кажуть: "що посієш,  те й пожнеш ". Або російське: "как аукнется - так и откликнется".   А якщо, щодо вас, цей закон не діє? Якщо, щоб ви не вчинили, відповіді не буде? Вважаєте це чудово?  Дехто теж так думав...
Аліна росла розумною і милою дівчинкою. Вона була "сонечком" для мами і "повітрям"  для бабусі. Жінки душі в ній не чули.
А ще Аліні щастило.  То копієчку з землі підніме,  то її вгостять яблуком чи цукеркою друзі,  а точніше їх мами чи бабусі.
Одного разу в садочку, з нагоди дня народження свого друга Петрика,  Аліна отримала аж дві смачнючі цукерки. Вона і не глянула, що в руках у Петрика не залишилося жодної.
 В школі щастя не полишало Аліну: розіб'є вона вікно, а всі згадають про шибайголову Петрика і спишуть розбиту шибу на нього. Підіб'є Аліна  клас прогуляти уроки, а дістається тому, хто запропонував в кіно сходити.
Ось так і жила Аліна. І не помічала  мила і хороша дівчинка, що її щастя обертається нещастям для тих, хто поруч з нею.
Пішла в школу, а коли закінчила четвертий клас,  мама з бабцею вирішили перевести дівчинку в приватну школу.  Ось там Аліна і зрозуміла, що живуть вони зовсім не так добре, як їй здавалось.  І речі у її однокласників кращі, і грошей більше: за один раз вони тратять стільки,  скільки їй дають на цілий тиждень!  Хіба це справедливо?
День за днем і ось уже Аліні чотирнадцять.
З мамою і бабусею тепер постійні сварки. Аліні потрібні гроші, щоб одягнутись не гірше за інших, купити новий телефон, сходити в клуб... Але у матері таких грошей немає. І ще, чим частіше вони сваряться, тим частіше мама хворіє. Але що до цього Аліні? Вона ж лише хоче бути, як всі.
Одного разу, після сварки, Аліна прийшла на шкільний стадіон. Вони з однокласниками тут часто збираються, але сьогодні тут тихо. Повз школу йде хлопчина. Її одноліток.  Дістав з рюкзака  телефон.  Ще один мажор! 
Дівчина помітила, як з рюкзака хлопця випав якийсь папірець, але не гукнула його. Підійшла поближче,  захотілось подивитись, що ж він загубив?
Це були гроші. 200 гривень. Велика сума  для Аліни. Але для того мажора,  напевне, копійки? Ну що ж! Він загубив - вона знайшла. Тепер це її гроші. Наздоганяти його Аліна не буде.
Звідки їй було знати, що хлопчина немає ніякого відношення до її школи? Що гроші йому дав батько на ліки від астми?  Що за півгодини, коли хлопець зайде в аптеку і зрозуміє, що загубив гроші, від хвилювання, в нього станеться напад задухи? Звідки про все це знати Аліні?
Але в житті діє закон бумеранга. Саме в той час, в аптеці, буде стояти чоловік, що відклав саме таку суму, 200 гривень, на нову іграшку для своєї хворої доньки. Він не зможе пройти повз хлопця і купить йому ліки. Хлопчина буде засоромлено відмовлятись,   але чоловік скаже йому: "Головне, що ти живий. Радуй батьків, хлопче!". І хтось там, на горі, вирішить, що має бути рівновага. Саме в той момент, коли батько пожертвує радістю доньки заради життя чужої дитини, його дружині скажуть: "Вашій доньці полегшало.  Тепер усе буде добре.". Закон бумеранга в дії?
Але повернімось до Аліни. Дівчинці уже 17 і вона часто не ночує дома. Вважає, що доросла і сама усе знає. Її  бісить, коли мама просить: "Побудь сьогодні з бабусею.  Їй погано було. А мені на роботу треба".
Але ж Аліна уже домовилась з друзями! Її чекають! І вона не залишилась. Хіба могла вона знати, що цієї ночі її бабусі не стане? Що інсульт уб'є літню жінку?
Звідки?
Звідки їй було про це знати???
Похорони пройшли, як уві сні. Мама і слова не сказала Аліні, але дівчина розуміла, що винна. Що якби тієї ночі лишилась, то можливо, врятувала би бабусі життя. Вона намагалась сказати це мамі, але та лише усміхалась крізь сльози і пригортала Аліну до себе.
Ввечері Аліна вирішила ще раз спробувати поговорити з  мамою. Підійшла до дверей і почула: "Боже! Заступи і охорони мою дитину. За всі її гріхи і пригрішення спитай з мене, Господи! Нехай буде щасливою..."
Зайти Аліна не посміла.  Всю ніч вона не спала. Щось писала, креслила і знову писала. Аж над ранок забулась у сні. Мама зайшла будити доньку і зачепилась очима за списаний клаптик паперу. А читаючи те, що було написано, зрозуміла : її доня виросла. Тепер вона зможе жити й сама, без її допомоги...
Ось, що було там написано:

    Как часто прижимаюсь к милой маме,
Целую руки и смотрю в глаза.
Становится так больно и печально
Когда сверкнет в них тихая слеза.

Она не скажет, боль зажмет рукою,
Сама страдая будет помогать.
Кто в жизни нашей есть еще дороже?
Кто ближе и роднее нам чем мать?

Как много огорчений, слез и боли
Приносят дети, обижая мать,
Лишь становясь родителем, с годами,
Ее, родную,  станут понимать.

Придут, прижмутся  словно в детстве раннем,
Прося прощения, не подбирая слов.
Будут искать поддержки вновь у мамьі,
Чтоб снова сльішать: "тихо все пройдет"...

Уймется  боль под нежною рукою,
Она лишь спросит:" Ну же, как дела?",
" Не плач родная, сльішишь, успокойся",
"Не нужно милая". Глядишь... и боль прошла.

Спасибо, мама! Милая, родная,
Прости за слези, горькие слова...
Какими глупьіми мьі иногда бьіваем,
Не ценим мать, пока она жива.

Как часто прижимаюсь к милой маме!
Целую руки и смотрю в глаза.
Буть счастлива всегда, моя родная!
Люблю тебя, прекрасная моя!!!

(( примітка: автор вірша -  Наталия Дзиндра(Повожняк))