КРІЗЬ МУРИ НУТР ЛЮДСЬКИХ
15.08.2019 р. (до публіцистичного твору "Принцеса українського Духу – Олена Теліга")
Крізь мУри світосприйняття ментАльні
ПросЯкнув тьмАве лЮдське крИпто
СпіткАймо образи сакрАльні
Тих, хто здарУє нам коштОвне, жИвне Світло.
Я – МИСТЕЦТВО СКЛАДАННЯ З КРИХТИ
25.12.2017 р.(з літературного твору "Мізантроп")
Не бажаю, не мрію, не прагну
Бути центром людської уваги.
Так ненавиджу цю опіку,
Цю турботу липучих людців.
Претендую щоб фокус любові
Здобули результати роботи.
Я – це твори, які розлетілись, -
Візерунок з коваликів смальти,
Кольорових дрібок камінців.
Я – Мистецтво складання з крихти.
ПТЕНЧИКИ
10.11.2018 г.
Вдруг вывалившись вон из гнёздышка,
В падении теряя пёрышки,
От страха вздрагивали крылышками —
Мы проносились мимо солнышка,
Порхая дрожью… Аж до донышка!
Но РРАЗ! — раскрылись «парашютики»,
И выпрямились жилки-прутики,
И натянувшись, словно жгутики,
Взметнулись мы навстречу солнышку,
Вспорхнули и… взлетели к солнышку!
БУВ КОЛИСЬ Я
14.02.2014 р. (під час українського Майдану 2013-2014 рр.)
Був колись непокірним биком-козаком
ВОЛЯ морем з козацького серця плескала,
Гнав на захід та схід я панків з батогом
Січ булАвою в небо гриміла й знущалась з орала*
Був колись я свобідним биком-козаком
Сила Духу тоді перед Богом і світом постала
Де я втратив Свободу свою? Як я став батраком**?
І коли перелив я козацькі мечі на орала?
Был когда-то строптивым быком-казаком
Был я … Был ... А теперь стал волом …
Стал покорным волом, да под вражьим ярмом …
Му-у-у-у … Му-у-у-у …
-------------------------------------------
* орало (стар.) – знаряддя щоб орати землю
** батрак (русс.) - наймит, строкар
НЕТ ЗЕМЛИ — НЕТ НАРОДА
04.05.2015 г. (после аннексии Крыма Россией)
Под покрывалом вечных тлений
Спят судьбы многих поколений —
Так горсткой в золоте парчи
Покоится земля Керчи,
А в ней кипение кровей
Её детей, его детей.
—
И постигаешь волю кода:
Где нет земли — там нет народа.
СВОБОДА — ОСОЗНАННАЯ НЕОБХОДИМОСТЬ
11.02.2013 г. (эпиграф к одной из глав книги "Когда мама была вселенной"
(или "Возвращение в невинность"))
Невинность чувств
И чистота души лет детских —
Они уходят навсегда.
С познаниями рабства в Божьей клетке —
Сей жизни, где свобода — лишь мечта.
ИГРАЕТ БОГ
18.02.2013 р.(к произведению MOZART — ALIA FIGARO)
В ручьях ветров, в потоках светлых звуков,
Где стайки ангелов и нимф резвятся средь Господ,
На струнках душ, перебирая стрелами амурных луков,
Изящно бог играет — гений нот.
УКРАЇНСЬКІ ВІРШИКИ (ЗБІРОЧКА)© Г.І. Самойленко 19.01.2013 р.
УКРАЇНОЧКА
Дівонька-кралечка — малий барвіночок,
Стрічечки-райдужки у віночку з квіточок,
Вічки сапфірові сонечком сяють,
Ніжечки босії по росі гуляють.
Сорочка й спідниця — мамусею вишиті,
Бровки чорняві й брям-бряцки — сережки рубінові.
Коси довгі;ї, гороби;не на шийці намисто,
Щічки багряні, а шкіра — пшеничне тісто, —
Україночка!
УКРАЇНСЬКІ ВІРШИКИ (ЗБІРОЧКА)© Г.І. Самойленко 19.01.2013 р.
АЙ ЛЯ-ЛЯ, ОЙ ЛЯ-ЛЯ, УКРАЇНОЧКА МОЯ!
Щічки — як синички,
Мов бусинки вічки,
Коси — як колосики,
У віночку стрічки.
Ай ля-ля,
Ах ля-ля, —
Україночка моя!
Ніжечки — пушинки,
Рученьки — хмаринки,
Ай, вуста, — як вишеньки,
А характер... — ЛИШЕНЬКО!
Ой лю-ля,
Ой лі-ля, —
Україночка моя!
Йої-йой, ой йої-йа, —
Україночка моя!
УКРАЇНСЬКІ ВІРШИКИ (ЗБІРОЧКА)© Г.І. Самойленко 19.01.2013 р.
ЧОМ ТИ МІЯ УКРАЇНО?
Чом ти мія Україно ласко нє співаї?
Чом тві вічки голубії к мя нє піднімаї?
Нащо журко серця країч й мя душі не бавіш?
Чом я тобі нє любавій? Чом мя не згадаїш? (*)
—
Бо не тво я Україна, і не тво я ласка,
Том не тво я заспіваю, я не твоя казка,
Бо мій милий ліпше інших і ніжить Свободу,
«Ой люлі» йому співаю, бо його я Роду.
(*) штучний суржик — алегорія образу північно-західних народів
УКРАЇНСЬКІ ВІРШИКИ (ЗБІРОЧКА)© Г.І. Самойленко 19.01.2013 р.
КВІТОЧКА-КАЗОЧКА
Україна — ніжнечка* ластівочка,
Україна — малечка* квіточка,
Ой лю-лі-ля, солодечка* казочка,
Че* Вішнєґо Господа зірочка.
Ой лю-лі-ля, ой ля-ля-ля,
Квіточка-казочка…
Іч-ча! Єч лю-лі-ля!
--------------------------
ніжнечка* — ніжненька
малечка* — маленька
солодечка* — солоденька
че* — це.
КОШКА
10.11.2011 г. (из сборника миниатюр и трактатов "Времена лет")
Сидит вот кошка,
На шейке брошка,
Прикрыла глазки,
А в глазках – сказки.
Сложила лапки –
Снежинки-тапки,
Вольна и горда,
Строптива морда.
—
А чья же кошка?..
То чья сторожка?..
Вон, видишь, лавка в зеленой травке?..
На ней дежурит старушка-мамка.
Мамули Зошки красавка-кошка.
И к той сторожке вам нет дорожки!