Два маленькі чобітки,
є низенькі каблучки,
на вітрині ті стояли,
яскраві в них халяви.
Ще маленькі боки,
скоки і підскоки
будуть як узують,
звати як почують.
Їх назвали: Туп і Гуп,
на підлозі будуть тут
як узує чобіток
сам маленький козачок.
Під вітриною стояв
і листочок він ганяв
ніжкою в калюжі,
будуть мокрі дуже.
Мама бачила калюжу,
не раділа зовсім, друзі,
взяла руку козачка,
до крамниці повела.
У крамниці Туп і Гуп
очком з гуми швидко луп,
ось уже і приміряли
і дві ніжки узували.
По вулиці побіжать
Туп, а ще і Гуп, що брат,
тепер не страшні калюжі,
хоч вони й широкі дуже.
А калюжі розливались,
бо вже дощики злітали,
і додому побіжать
мокрий Туп і Гуп, що брат.
Стануть чобітки сушитись,
а хлопчина веселитись,
як висохнуть гумачки,
в них залізуть два коти.
Стануть спати кошенята,
Тупу й Гупу задрімати,
та і спати нам пора,
люлі-люлі, дітвора.
Продовження: http://www.proza.ru/2019/10/05/1164
3.08.2019-10.08.2019.
Світлина із інтернету.