Вийду на світанку в поле прогулятись
Під пташиний щебіт сили набиратись.
В польових ромашках хочу заблудитись.
Із джерельця мрію я води напитись.
Сонце промінь кине, ніжно посміхнеться,
Мов би діамантом заблищить озерце.
Притамую втому, впавши у травицю,
Миттю я забуду гомінку столицю.
Бо душа страждає без лугів і лісу,
Що до себе вабить чарівне Полісся.
Там я народилась, там я і зростала -
На землі, де вперше я любов пізнала...
Повернусь до хати втомлена, щаслива,
Де мене стрічає ще жива родина.