Iкєбана Дощу
(Инга Ружа)
Я проснусь среди шепота капель пресветлых,
(Ікєбана Дощу... як витвір моєї Долі)
И сквозь боль в сей сей час в вечность сердца взгляну.
(«Потвора» богів?.. - перехрестя весільних молитв)
В миг рожденья всерадужных мыслей рассветных
(що без сліз... бо немає, скінчились... і мабуть довіку)
Для любимой слова дорогие найду –
(Попіл смутку... як слід відображення величі битв)
Ах, прости, василечек душевно алёнький…
(Що так краяли серце... Рокована? .. Серце-волошка... )
Сердоличный огонь обожаемых глаз…
(Безнадійно тендітне з неабияким божим тавром)
Что опять я в далече, но помни – всеверный.
(В ікєбані Дощу... А Душа? То лелека до неба...)
И не сон, а реален реальностью фраз –
(Чи луна, що за обрій... за життям... за коханням... за сном)
Ты – родная. Родная моя и – навечно.
Сон из яви в сон вечного сна!