Мене зітре колись журба,
Немов бруківку та юрба,
Мов дзвонаря тягар горба,
Журба, сама лише журба.
І знов по колу, знов стіна,
В уяві, кажеш ти, вона,
Кричиш: «То не твоя війна»,
Але стіна, пробач, стіна.
Юрба, бруківка та стіна,
То, мабуть, не моя війна,
Тягар уявного горба,
Та все ж журба, лише журба.