Ти знову зайве...
(Инга Ружа)
Я одарен — великим! — Светом!
(ТОБІ завжди дивились в очі)
Великим сердоликом глаз в глаза!
(наївні мрії - все дівоче...)
Душой! Душой Всебожья, этим — Небом!
(та Боже мій, невже це зайве -
латаття сонячного сяйва)
В котором растворюсь — Навечно! В — Навсегда!
(в долонях Всесвіту?!)
О! М и л а я! М о я!
(к-о-х-а-н-н-я...)
Я никогда не буду мовить...
(як дотик янгола... пелюстка...)
Но я — в единственно! — родном!
(чи згуба? на чиїх вустах?! -)
Словами из души — не буду я всесловить...
(Твоїх? його? а може інших? -)
Я, извини, душой достойно — об истине... о Том...
(то бормотіння божевільних
як збіжжя пекла... - то їси?!)
Да — чтобы..., и уже в ни как!
(і він обрав собі ту Долю!)
И свет манит! но я для света лишний...
(він гине сам в цьому полоні)
Да что ж такое, даже в Вечностной любви — ишак...
(латаття сонячного сяйва, -
ти знову зайве,
тільки зайве...)
Всебесконечно — лишний, лишний..., лишний...