А те, що мени дорого, я никому и николи не виддаю

Самойленко Галина Ивановна
А ТЕ, ЩО МЕНІ ДОРОГО, Я НІКОМУ І НІКОЛИ НЕ ВІДДАЮ

Я ніколи не беру те, чого мені не потрібно,
а те, що мені дорого, я нікому і ніколи не віддаю.
(Про книги).


У центральній бібліотеці міста Нікополь є маленький закуток під сходами до читальної зали з назвою: "Вookcrossing". Там відвідувачам пропонується віддати в дар іншим ті книги, які вже прочитані, щоб не перетворювати їх на книжковий цвинтар вдома на полицях.

Так я там дуже частий гість, бо полюю на українських письменників ХХ ст., точніше на їх свідомість, що розкривається у авторських словесних творах. І ось зо тиждень натрапила на справжній скарб: Історичний роман "ОРДА", авторства Романа Іваничука. І прочитавши його, усвідомила: якщо ми, українці, маємо книги такої величної сили думки й настільки піднесеного рівня Духу, то нам навіть не потрібна будь-яка інша зброя аніж СЛОВО.

Але...

Але на мій сумний подив, ця тонесенька книжечка у 200 сторінок ще жодного разу не була не те щоб прочитана, а навіть й відкривана на своїй першій сторінці, окрім мене. Її, ще ніким не займаний, але вже зажовклий папір, залипся іще в друкарні у рік свого випуску 1994, на ту мить оживлений свіжою фарбою. Так прикро і журно, що українці не осягають суті мислі: якої потужної зброї вони позбавляють себе свідомо.

А Роман Іваничук майже «кричить» до нас: «Слово – це витвір Божий, і спочатку було воно. Я йду шукати Храм в якому цим Божим знаряддям славлять, а не проклинають українську Волю». Він застерігає нас: «Ніколи і в помислі не допускай, що твій народ малий, бо тоді й сам зупинишся в своєму рості». І признається: «Я вічний тут. Я існую в категорії. Є і в ній завжди зостануся. Нема такої сили на світі, яка могла б перемістити мене і мій вічний народ в категорію БУЛО, позбавивши нас перспективи БУДЕ. Ми йдемо в безупинному поході часу – горді, мудрі і з нашим Богом, а за нами дріботять, підбігають і губляться в невідомості тіні тиранів».

Тож читаймо "ОРДУ" РОМАНА ІВАНИЧУКА прямо сьогодні, адже завтра буде пізно. В книзі розкрита психологія українця-зрадника, проведений глибокий аналіз причин, які призводять людину до запроданства рідної батьківщини. Книга є дзеркалом у якому обов’язково можна побачити і/або себе, і/або когось зі свого оточення. Не прозріває лише навіки «сліпий».

Окрім того, у книзі демонструється яскравий приклад розкаяння і спокути тяжкої зради через осмислення і самоусвідомлення, через боріння душі і зречення ліліпутства духа, через позбуття врешті комплексу меншовартості «малороса». Показаний шлях як після гіркої зради батьківщини України можна повернути собі гідність і відбудувати наново зруйнований Храм своєї душі, в якому уже ніколи не проклинатимуть, а лише прославлятимуть українську Волю, – Храм, з образом Дніпра у серці і світлою, не отруєною московітами пам’яттю про відважних гетьманів І. Виговського, І Мазепи та П. Орлика, які першими у визвольних змаганнях між двома ворожими силами: східною московською і західною виборювали для нас українську державність.

Читаймо "ОРДУ" РОМАНА ІВАНИЧУКА, бо народ, який не читає своїх письменників, гине навіть тоді, коли видимої причини для загибелі немає. Тоді непам’ять стає руїною його душі і він маліє духовно, і врешті губиться у людському морі.

Читаймо історичний роман сьогодні, адже це ніби зазирнути у велике правдомовне дзеркало (https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=7150 текст онлайн).