5.ПАСТКА.
Вони сиділи за столом одна проти одної... Роза, відкинувшись на спинку крісла і зіщуливши очі, дивилася в нікуди, в темряву. В темряві час від часу заблукалим світляком зблискувала цигарка, але палити їй не хотілося. Вона взяла її просто так, аби пальці були зайняті, аби не заломувати їх нервово, не тарабанити по столі, поки слухала розповідь своєї шкільної подруги...
- Що робити???.... як же мені тепер бути?... як бути.... як я тепер... це ж... сором який... пальцями тикатимуть... і на дітей.... в школі теж... на дітей!!!
Голос зірвався і перейшов в приглушені схлипування і завивання...
- Раніше треба було думати, що вже тепер.... А Ніно вже знає? З ним говорила?
Завивання перейшло в скавуління....
- Ніно??? Нє... ще не говорила... Та він мене з хати вижене.... дітей забере.... дітей!.... - голос знову зірвався і перейшов у монотонний безперервний звук.... як приглушена сирена.
- Допоможи мені, Розо, порадь... Ти мудра і сильна... а я... я ж теплична зовсім.... безхарактерна.... не вмію собі раду дати... Спочатку ж.... батьки мене оберігали... а потім Ніно... завжди все... за мене...
Роза мовчки слухала оті примовляння і намагалася відкинути симпатії і антипатії, розуміння і осуд, і обдумати ситуацію з холодним прагматизмом.
- Гаразд. Тепер перестань завивати і розкажи спокійно і спочатку, як це все почалося. Хто і як?
- Джакомо почав... Де не ходила, завжди якось несподівано він поруч з'являвся... Такий галантний... вихований... Я й не помітила, як перейшла з ним на ти... Ніно весь час на роботі... а я... надоїло мені вдома...
Доменіка, а так звали оту, гарненьку, колись жваву молоду жінку з очима кольору стиглих жолудів, знову шморгнула носом, скривилася і голос в неї зірвався, але, поглянувши на Розу, вмить опанувала собою і продовжила:
- Ну і... ми в Пальмі перший раз на каву пішли... ну... сама розумієш... тут, в Розарно мене ж кожна собака знає... Наступного дня і Ніно би дізнався...
Роза несхвально стиснула губи в тонку криваву риску, але змовчала, щоб не перебивати. Вона ще скаже своє фе, але не тепер.
- Потім... потім Ніно по роботі мусив їхати... а його сестра... вблагала мене дітей до неї завезти.... Ну і... ну... от... словом, поїхала я в готель разом з ним... з Джакомо... Хіба ж я знала !!! Хіба ж я уявляла що він оте все... оте все на камеру зніме... тобто... його куджіно*...
Від згадки Доменіка, знову зайшлася плачем. Плечі її здригалися наче від ударів, коли вона знову і знову переживала оте все з початку... наче небуло вже приреченості від безвиході, від огиди до самої себе, від апатії, в якій жила вона останні кілька місяців...
- А потім... Франко зайшов в номер... і показав мені оте все... на камері... і сказав, що... якщо я не повторю це все з ним.... то він... покаже все чоловікові... і всім родичам... і дітям на мобільний...
Знову пауза... Від тиші дзвеніло в вухах. Роза мовчала опустивши очі... Лише сильніше стиснула губи. Доменіка зібралася з духом і продовжила тоненьким, майже дитячим голосом:
- Я від страху втратила голову і можливість думати... Зробила все, що він хотів, а Джакомо.... реготав і під'юджував... і знімав .... а потім... теж... до нас.... а коли вже їм... набридло... і не було сили..., то сказали, що наступного тижня продовжимо... щоб я приїхала... Я плакала і просилася.... але вони реготали, як скажені... їм було весело... весело! ,- вона затнулася, і розпач знову накрив її.
Плач трусив нею, розривав з середини на шматки... Бракувало повітря від спеки, від пережитого, від спогадів... хотілося, щоб все виявилося лише жахливим сном. Хотілося вщипнутися і прокинутися... Але це був не сон.
- Так продовжувалося десь з місяць... раз в тиждень.... а потім.... а потім Нуччьо, батько Джакомо, побачив в телефоні... і теж.... і потім... ше 2 місяці... - говорити Доменіка вже не могла, лише вила і скавуліла як поранена собака...
Нахмурене обличчя Рози потемніло ще більше: хорошого мало. Якщо на тих двох молодих шакалів ще можна було якось вплинути, якось залякати, то батько Джакомо був стріляним горобцем. Давно займався дроґою** і співпрацював з сусіднім кланом. Зараз було перемир'я і починати нову файду було не з руки...
- А чого ти лише зараз до мене прийшла?
- Мене карабінери викликали... виявляється, вони тих двох давно тримали під наглядом....Питали, чи Ніно під прикриттям магазину дроґою не приторговує... хочуть, щоб я була інформаторкою .... теж мене в кулаці тримають. Боюся, що вони йому все розкажуть... Тоді мені точно смерть : і від тих щенят і від чоловіка... Може мені краще взагалі пропасти? Зникнути, з лиця землі... щоб мене ніхто ніколи більше не знайшов....Так буде всім краще... для всіх... особливо для дітей.
Розарія слухала і продовжувала дивитися на Доменіку, вірніше, кудись крізь неї, у простір, блукаючим поглядом, наче шукала щось, за що зачепитися... В мозку окремими іскрами спалахували думки... Спочатку це були окремі бліді поодинокі спалахи, потім вони стали яскравіші,спалахували частіше і ближче, допоки не з'єдналися в один великий спалах :
- Еврика! ,- викрикнула вона подумки, ідея ще була м'якою і пластичною, розповзалася, наче морозиво на сонці, та була хорошою базою, так що доліпивши окремі деталі її можна було загартувати і донести до любого вуєчка дона Пепе...
....Останні слова Доменіки вивели її із задуми. Від них віяло такою приреченою безвихіддю, що на мить самій стало моторошно.
- Ей! Що це ти надумала? Ану перестань! Вперіщити тебе ременем не завадило б за твоє безрозсуддя, але запам' ятай: безвихідних становищ немає ! Немає ! Лише смерть є непоправною, зі всього решта можна виборсатися! Звичайно, доведеться прикласти немало зусиль, винахідливості, десь схилити голову, десь схитрити, піти на компроміс... А десь, можливо, доведеться отримати і ляпаса, - Роза витримала паузу і багатозначно подивилася гострим, пронизливим, наче сверло, поглядом в світложолудєві очі Доменіки, - але життя того вартує !
- Та я що... я .... я все зроблю... все стерплю, тільки б оте... оте все... залишилося позаду.... Я все зроблю, як ти скажеш... як порадиш..., - і в жовтавих очах Доменіки золотими блискітками промайнула надія...
Ще раз поглянувши критичним поглядом на подругу і побачивши в її очах повну довіру, надію, і, відчувши, що та вклала свою долю, своє майбутнє і навіть своє життя в її руки, серце Рози зм'якло і вона кинула:
- Гаразд, давай вип'ємо кави... Лише хочу дещо уточнити : знімали тебе на камеру чи мобільним?
- На камеру.... спочатку Франко... а потім Джакомо взяв камеру...
- А ти сказала, що батько Джакомо в мобільному побачив...
- Еге ж... та потім, коли були всі разом, накричав, обізвав ідіотами і сказав, що вистарчить того, що на камері.... щоб з мобільних все витерли... абсолютно все, що може будь-яким чином їх скомпрометувати і підставити... що телепні безголові...
- Це добре... це нам на руку... А карабінери що? Що питали? Знають про це?
- Не знаю... думали, що я дроґу в них купувала... питали, чи я кур'єром в них... для Ніно вожу...
- О.К. ... не найгірший варіант...
Нарешті спека спала і можна було підняти персьяни і відчинити вікна.
Вони пили каву і гомоніли про буденщину, дрібниці життя, спокій поволі опанував Доменікою і вона зібралася додому. На прощання Роза пригорнула її міцно до себе і шепнула:
- Все буде добре, довірся мені... Нінові скажеш, що була в мене. І чекай мого дзвінка.
Ніч була безсонною. Ідея не полишала її ні на мить, крутилася дзигою, обростаючи тисяча і одною дрібницею.. Ще і ще прокручувала всі можливі варіанти, деталі, розглядала здалека і зблизька , зверху і збоку, ззовні і з середини...
Заледве дочекавшись ранку, вскочила в машину і бігом до дона Пепе. Летіла, мов на крилах, думками вже сиділа поруч нього на веранді, попиваючи каву, спостерігаючи за портом і ділячись із ним своїми думками, своїм планом... Непомітила, як була вже на місці. Невідриваючи пальця все тиснула і тиснула на дзвінок, поки їй не відчинили. На ходу розцілувавшись з тіткою П;ною і з гуркотом перекинувши стільця, мало не вибивши двері, влетіла до вітальні. Від того несподіваного гуркоту квадратний чолов'яга всім тілом, наче монолітною брилою, кинувся заступати собою дона Пепе, рука його здригнулася і кілька крапель кави розповзлося по сніжнобілій скатертині... Він зовсі тихо майже в думках вилаявся, проштрикнув Розу поглядом, але впізнавши її, стримався і зм'як. Так вже сталося, що серед тих суворих і небагатослівних чоловіків вона викликала ніжність і захоплення. Їй пробачали все за рішучість, гострий розум, веселу вдачу і фанатичну відданість родині.
Вона кинулася на шию своєму улюбленому вуєчкові і так застигла, притиснувшись чолом до його плеча. Спочатку він ніяк не зреагував: був невдоволений її непослухом, її бажанням зайнятися справами клану всупереч волі матері, але Роза не здавалася і через кілька хвилин його рука ніжно притиснула її до себе... Вона по- дитячому дзвінко чмокнула його в щоку...
- Ну буде, буде.... Що там в тебе знову ? - в голосі чулося ледь стримуване тепло.
- Я знаю як нам позбавитися конкуренції ... без крові і... без файди.
Жодна рисочка, жоден мускул не здригнувся на крем'яному обличчі. Лише в очах промайнула блискавка, згасла і ледь вловима скептична посмішка тінню торкнула губи Дона Пепе. Але за мить крем'яне обличчя набуло свого звичного незворушного виразу.
Квадратний чоловік відчинив двері на широку терасу, опустив синьобілу смугасту тенду* від сонця, переніс туди на столик шклянки і графин зі свіжовичавленим апельсиновим соком, в якому подзенькуючи плавали кубики льоду. Дон Пепе легким рухом голови запросив Розу вийти туди... Вона підсунула крісло ближче до нього і зручно примостилася. Чолов'яга наповнив шклянки апельсиновим соком і вислизнув за двері. Розу завжди дивувало і захоплювало оце його вміння безшумно рухатися, непомітно зникати і з'являтися в потрібний момент лише від поруху брови чи мізинця любого вуєчка : було відчуття, що в нього десь там є невидима антена, налаштована на думки боса.
Відпивши ковток соку і насолодившись його прохолодним смаком, вона почала свою розповідь. Говорила стисло і спокійно, роблячи паузи в місцях, на яких хотіла загострити увагу і намагаючись вловити настрій і думки дона Пепе. Кілька разів ледь вловима тінь невдоволення пробігала по губах і зникала в кутиках, тоді він поривався перебити її, та обмежувався лише невдоволеним поглядом...
Коли Розарія нарешті закінчила, він витримавши довгу паузу лише кинув:
- Жінки....
В порт пронизливо сигналячи заходило чергове судно. Поспостерігавши за ним кілька хвилин дон Пепе продовжив:
- Ех... не ті тепер часи... не ті.... Емансипація... Моя Піна теж емансипована була, але рушниця вмить поставила все на місце...
Роза посміхнулася. Всі добре знали ту історію, що стала майже легендою: багато років тому, на самому початку їхнього спільного життя, років зо 2 по весіллі, Піна, не витримавши буремного життя і шаленого характеру свого коханого Пепе, вирішила піти з дому геть і розлучитися. Ніякі вмовляння, ніякі обіцянки на неї вже не діяли, тоді Пепе взяв рушницю і прострілив їй обидві ноги. Щоб вона не змогла піти. А потім 2 місяці самовіддано доглядав за нею, непідпускаючи нікого, навіть її батьків. З того часу вони стали нерозлийводою, а коли вона часом барилася на його поклик і в оправдання буркотіла:
- А шо ти хотів? Як змогла, так на моїх дзюравих ногах прибігла, - він ніжно пригортав її і садив до себе на коліна.
- Так завжди буває, коли батьки не вчать розуму... І коли чоловік дає забагато волі і виконує кожну забаганку, кожну примху... Але то таке, то не мій головний біль і не мені вирішувати її проблеми...
- Вона допоможе вирішити наші: спекатися отого продажного Нуччьо. Здається, він колись був з нами, та під час файди перебіг до конкурентів... Не вірив, що наше буде зверху. Тінь цієї зради дотепер лежить на нашому клані . Ти повернув нам право засідати за спільним столом всіх очільників, відімстивши за смерть дідуся. Зараз прийшов час стерти цю останню тінь, щоб нікому, чуєш, нікому не спало на думку, що нас можна так просто і безкарно зрадити ...Тепер, нарешті, отримає по заслузі. Бо щось він останнім часом хвоста розпустив. Як ощипаний півень, що мнить себе павичем.
Посмішка торкнула вуста Дона Пепе, він любив оте вміння Рози в кількох словах показати суть.
- Та й Енцові не завадить отримати підвищення на службі.
- Твоя правда. Та якщо захочеш допомогти своїй подрузі - це не моє, це лише твоя справа. Завтра вранці зустрінешся з Анджело.
Не встигла Роза піднятися, як двері безшумно відчинилися і квадратний чолов'яга провів її до виходу.
Повернувшись на терасу він сів поруч боса.
- Хоч доля не послала вам сина, та з неї буде гідна наступниця.
Дон Пепе задумано спостерігав за портом.
- Не знаю, не знаю... Вчити її ще треба, - і його слова злилися з сиреною чергового судна....
2.
Розарія стояла перед дзеркалом і, наче вперше, розглядала себе: така як завжди... Вільні чорні штани і легка чорна шовкова блузка з жабо, з рукавами по лікоть і розстібнутими двома верхніми гудзиками були прикладом casual elegant стилю , високі підбори додавали стрункості та впевненості, і лише ота зморшка між бровами та незвичайна блідість видавали внутрішню напругу і хвилювання. Сьогодні важливий день. Сьогодні вона повинна довести вуєчкові і всьому кланові, що вона не просто Розарія, Роза, а донна Роза, що в її жилах тече кров дідуся, кров справжньої " людини честі" , яких тепер не часто зустрінеш. Що вона гідна стати частиною клану, продовжувати традиції сім'ї.
Ще раз прискіпливо оглянувши себе, підвівши губи яскравочервоною помадою і пшикнувши легким квітковим парфумом вийшла в ранкову свіжість.
Всю дорогу в голові перебирала подробиці свого плану, намагаючись віднайти і виправити слабкі місця, але знала, що передбачити все практично неможливо, бо будь яка позапланова дрібниця може зруйнувати все, примусивши імпровізувати по обставинах.
Анджело вже чекав на неї почитуючи місцеву газету, чим немало здивував : зараз мало хто читає справжні газети, обходяться інтернетним варіантом, в крайньому випадку слухають теленовини. Коли вона ввійшла, він ковзнув по ній своїми чайного кольору очима з-за скелець окулярів, швиденько піднявся, привітно посміхнувся і галантно підсунув крісло. Перекинувшись загальноприйнятими фразами про погоду, кризу і клятих політиків перейшли до діла.
- Мене цікавить snuff**** - і, побачивши здивування в його очах, посміхнулася:
- Ні, я не садистка - соціопатка і до логічного кінця не будемо доводити, але все має виглядати натурально. І ще, знайди парочку порно-гей- хард-садо-мазо акторів. І ще забуте Богом і людьми місце де жоден мобільний не бере... Отих двох туди, - і вона, як і минулого разу, давши фото з необхідною інформацією, додала - Люблю платити тою самою монетою. Скільки часу тобі на це треба?
- Думаю, за 3 дні впораюся.
- О.К , чекатиму.
Не встигли вони закінчити розмову, як в супроводі квадратного чолов'яги в кімнату в'їхав дон Пепе, а за ним зайшло ще троє мужчин. Двох вона вже бачила, а третій був новий. Затримала на ньому погляд: зовнішність в нього була, яких пошукати. Лисий, мов коліно, без брів і вій і з безбарвними водянистими очима. " Такий погляд в акули", - подумала і здригнулася, -такий проковтне і забуде..."
Всі привіталися і сіли довкола столу, застеленого, як завжди, сніжнобілою скатертиною. На столі стояли лише карафи з водою і шклянки, і нічого більше, що лише підкреслювало офіційність і серйозність зустрічі.
- Всі ви знаєте, що останнім часом вулиці заполонила нова синтетична дроґа. Так званий " жовтий героїн", який до того ж спровокував чимало жертв серед нерозумної молоді... Одне з вікон є тут в нас і проходить через руки отого зрадника Нуччьо.... - почала свою промову Роза.
Один з мужчин за столом зробив різкий рух, наче намагаючись перервати її, та дон Пепе глянув на нього важким поглядом, мов прибив до крісла цвяхом:
- Почекай.... дай закінчити.
- Я знаю, що зараз мир між кланами. Але в мене є інформація, що антидроґа ним серйозно зацікавилася і веде спостереження. Отже , є шанс, щоб і вовк наситився, і вівці залишилися цілими. Через кілька днів має прибути нова партія, яку будуть переправляти на північ....
Рефрижераторами. Думаю, що цю інформацію пташки донесуть до певних вух. Нам лише треба бути в потрібному місці в потрібний час.... Після довгих обговорень всі мовчки розійшлися, погоджуючись з її планом.
Нарешті...
Напруга спала...
Роза сиділа в кафе на березі моря і насолоджувалася свіжим морським бризом не зводячи погляду з входу. Побачивши знайому рудоволосу постать замахала рукою. Граційно вигинаючись поміж столиками, Доменіка підійшла до неї і знеможено хлюпнулася в крісло:
- Ой, не можу, замучилася я зовсім! Що будемо пити? Не хочу вже кави, хочу чогось освіжаючого...
Повернувшись до офіціанта махнула рукою і сказала:
- Два "кродіно" будь ласка.
Мовчали, поки офіціант не поставив перед ними два фужери, мисочки з чіпсами, оливками і соленим арахісом .
Весь цей час Доменіка з німим питанням дивилася на Розу і з нервів крутила персня на пальці. Здавалося, ще трохи, і палець відкрутиться і перстень впаде і покотиться по терасі
Коли він нарешті пішов, не витримала і видихнула:
- Ну що?
- Все добре. Завтра підеш до карабінерів. Спитаєш Енца. Скажеш, що ті двоє, шантажуючи тебе дітьми вмовили на співпрацю, на використання ваших рефрижераторів. З датою уточниш. Не бійся. Він знатиме, як і що написати.
Це перше.
Друге: коли ти знову маєш в Пальмі їхати?
Від згадки про Пальмі Доменіка здригнулася і мало не зімліла:
- Що... знову... я думала, вже кінець... більше не треба....
- Це востаннє, обіцяю. Дивися, де в них камера. В потрібний момент, сама зрозумієш коли, сховаєш її в сумку. Так коли?
- В середу....
- Скажи, що в середу не зможеш, зможеш в четвер.
- Вони знервуються....
- Так і треба! Треба, щоб вони обов'язково взяли з собою камеру. А вони візьмуть! Бо схочуть нові відео для шантажу...
Телефон в руках дрижав, Доменіка не зводила з Рози повних відчаю очей, поки з трубки не почувся роздратований голос Джакомо:
- Ей, тройя*****, шо там? Не можеш дочекатися середи? Думаю, треба залучити ще кількох друзів до забави! - і єхидно зареготав. В глибині хтось підхопив його регіт.
Доменіка вкусила себе за палець, щоб не закричати з безсилої люті, але опанувавши себе відповіла тремтячим голосом:
- Я хотіла сказати, що в середу не зможу, чоловік буде вдома, зможу в четвер, в звичний час....
- Тройя, ти мені не жартуй, бо я швидко прийду в гості до тебе. Разом з Франком і камерою... Може, якраз твоєму рогатому сподобається, і він захоче приєднатися, тоді ми нових фільмів наробимо... в сімейному колі - і знову почувся єхидний регіт.
- Я в четвер буду... обов'язково буду...
З очей в Доменіки потекли сльози і вона схлипнула...
На тому кінці залишилися задоволеними спровокованим ефектом і гмикнули.
В очах Рози спалахнув вогонь. Вона ледве стримала себе, щоб не вирвати телефон з рук подруги і словами спопелити ту наволоч ... З усієї сили стиснула її за руку.
- Не плач...Скоро це все закінчиться.
Через день зустрілися на базарі біля лотка з дитячим одягом.
- Оця футболочка непогана, дітки зараз на цей мультик присіли... Енцо що казав?
- Ні, таке не схоче, в класі вже має хтось.... Казав, що добре, подякував, в четвер так в четвер... Оцю візьму... Ще треба за кросовками глянути, ноги ростуть не по днях, а по хвилинах.
- А Ніно що?
- Ніно нічо. Спочатку був ошарашений, а потім згодився... А куди йому діватися... Ще візьму йому зо 5 простих білих футболок. Для роботи. Дітей після школи сестра до себе забере. До неділі.
- Гаразд, ну все тоді, до завтра.
Жінки розцілувалися і розійшлися кожна в свою сторону... Кожна заклопотана своїм. Часу залишалося обмаль, а ще стільки всього встигнути...
3.
В невеликому готельному номері зі щільно опущеними персіянами, освітленому лише тьмяним нічним бра,
на ліжку сиділа Доменіка вся напружена від чекання. Не зводила очей з дверей і в руках м'яла простирадло, крутила його, скручувала, і жмякала... Час мов застиг. З нервів почали дрібно цокотіти зуби. Забракло повітря. Почувалася наче миша в бочці з дьогтем... І тоді вона покинула те нещасне простирадло і взяла з сумочки жуйку.... Екстрамінт... Холодна свіжість... Пожувала трохи і спробувала глибоким подихом наповнити легені повітрям...
В коридорі почувся шум, голосна розмова, двері відчинилися і в номер з зухвалим реготом завалилися 2 молодики. Один був невисоким, опецькуватим, зі стриженим під машинку волоссям, з маленькими щілинами замість очей. Порожній погляд. В руці тримав невеличку камеру. Другий - чорнявий красень, що добре усвідомлює свою привабливість і користується нею, не звиклий до відмови. Татусин синок, який користується авторитетом батька для досягнення будь якої цілі. Звиклий до безкарності і вседозволеності самець.
Чорнявий красень наблизився впритул до Доменіки і почав із реготом розщіпати штани:
- Ей, тройя, зачекалася? Ану, давай, гарно привітайся зі своїм господарем! Розкажи йому, як ти його любиш, як ти його хочеш ! - і почав тицяти їй в лице свого члена...
Опецькуватий Франко включив камеру і перемістився до протилежної сторони ліжка...
З ванни вислизнули 2 тіні... одна зупинилася за плечима в товстуна і поклала здорову важку руку йому на загривок, а інша матеріалізувалася біля пихатого красеня.
- Ану тихенько і дружненько зараз всі разом підемо розважатися, - сказал одна з тіней і тицьнула в бік красеню чимось твердим. Від страху вся його пиха здулася, лице витягнулося, руки випустили штани а член перетворився на зніченого пуцьвірінька...
- Давай, давай, підіймай штани, не будеш же позоритися перед людьми такою піпеткою...
Опецькуватий тип гикнув і хотів зареготати, та затих, зловивши на собі погляд красеня. Тінь міцніше стиснула його шию і теж тицьнула пістолетом під ребра:
- Ти давай не дуже гикай, і тобі знайдеться місце на нашій забаві.
Товстун з несподіванки впустив камеру і голосно пукнув...
- Ти шо, на обід тухлих щурів наївся? Газову камеру тут хочеш влаштувати? Давайте, на вихід. Але так, щоб ні звуку, інакше схопите кулю.. Мобільні свої залиште ось тут, на тумбочці. Бігом.
Красень вмить підтягнув штани... Тінь одною рукою обняла його за плечі, а другою продовжувала притискати пістолет між ребрами. Зі сторони вони виглядали на добрих друзів, що нарешті зустрілися після довгої розлуки.
Доменіка, що незводила очей з камери, швиденько сховала її в сумку і полегшено закрила очі.
За рогом готелю на них чекав нічим непримітний фургон... бічні двері відсунулися і вони всі разом залізли в середину. Там обидвом молодикам накинули на голову по мішку, хоча без вікон і так не було видно, куди вони їдуть.
Їхали довго.
Петляли.
Старий фургон трусило і кидало по ямах, через нещільно прикриті двері салон наповнився порохом. Суміш перетовченої сотнями коліс дорожньої пилюки, пального і розпеченого заліза забивала носа, випікала легені. Коли здавалося, що легені от-от не витримають і здадуться, фургон зупинився і бранців завели в якесь приміщення. Це була якась стара, 100 років тому покинута фабрика.
Перше, що вони зробили, коли їм зняли з голови мішки, це вдихнули на повні груди, а потім глянули один на одного. Вигляд у них був жалюгідний : перекошені від страху обличчя, склеєне від поту і гелю волосся, що стирчало в різні боки, мокрі,мов облиті водою, вони хапали повітря ротом як та викинута на берег риба...
Віддихавшись здивовано почали оглядатися довкола: місце було для них абсолютно незнайомим. Занепад, обдерті, подекуди розвалені стіни будівлі, ржаві ланцюги, ковші... Крізь брудні побиті вікна прорізалися промені сонця... То було подібне на якусь закинуту цегельню.
Раптом їх засліпило: хтось ввімкнув кілька потужних, направлених на них прожекторів. Істинктивно підняли руки щоб прикрити очі.
- Добре, добре... глянемо, що ми тут маємо... кого ми тут маємо... Оооо, а оцей так нічого ,- маленький, миршавий чоловічок в літньому білому лляному костюмі, в білому капелюсі тицьнув тендітною рукою з наманікюреними нігтями на чорнявого красеня, тобто, на те, що від нього залишилося . Він наблизився і з цікавістю почав розглядати його знизу вверх великими, сірими, майже дитячими очима, що аж ніяк не вписувалися до того зморщеного дрібного обличчя.
- Тебе як звати?
- Джжа.... Джжа-акомо... ,- з несподіванки відповів затинаючись.
- Гм... Джакомо... Це наш головний герой? - спитав в когось, оглянувшись назад.
- Саме він, пане режисер, саме він.
Від звуку цього жіночого голосу Джакомо здригнувся і спиною поповзли мурашки.... Він впізнав цей голос, і на думку спали всі оті перешіптування і слухи про те, як його власниця розправилася зі своїм кривдником... Але ж він її не ображав... Гарячково почав згадувати, де вони могли перетнутися ... Ех, шкода, що немає поруч батька... він би підказав, порадив... визволив... Все би "порішав"...
Тим часом, жіночий голос продовжив:
- Шановний, чи не могли б ви мене просвітити... так би мовити , привідкрити завісу над сценарієм?... Ось з цією перекладиною з ланцюгами мені все ясно, і тою колодою... що робитимуть на тій ржавій сітці я теж можу уявити... а от ця клітка... для чого вона? Низька... там лише рачки можна поміститися...
- О, пані, саме так, в цій клітці лише рачки.... отут отвір для голови....закривається і закріпляється, щоб не відвертатися, ну а там - для ніг... в цій клітці все зроблено максимально зручно і щоб не тратити час на кайданки...
Вже підсохле волося на голові в Джакомо почало підійматися дибки. Паніка заволоділа ним і він писклявим, зриваючимся голосом почам верещати:
- Ви.... ! Ви... ! Відпустіть!!! Ви не знаєте, з ким маєте справу!!! Ви не знаєте, хто мій батько !!! Я... Я... Я татові все розкажу!!! ,- останній вигук зірвався на істеричний вереск.
Темний жіночий силует зробив кілька кроків вперед залишаючи світло за плечима і рівним беземоційним голосом почав:
- О, я знаю, добре знаю хто твій батько. Зрадник. Звичайнісінький зрадник і боягуз. І ти успадкував його підлість і боягузтво. Що тобі не так? Ти ж любиш пікантні короткометражки? Де ти в ролі такого собі домінуючого мачо? Прийшов час переступити кордони і стати на ту сторону.... Не переживай! Пан Мішель відомий режисер хард-порн і співпрацює лише зі справжніми професіоналами.
- Ніколи! Краще смерть! - Верескнув Джакомо і вкусився за язика
- Ну... смерть, так смерть. Сам просиш. Але спочатку пан Мішель мусить виконати замовлення. Бачиш... він знімає фільми... специфічні фільми... і виключно на замовлення... З попередньою оплатою ... І не звик повертити гроші... Великі гроші за якісний продукт... Так що маєш можливість стати новою зіркою якоїсь дуже приватної колекції... А ти кажеш смерть... Ні, солодкий мій, смерть - це занадто просто і легко. Ти будеш жити і пам'ятати сьогоднішній день, пам'ятати, що будь- коли замовник фільму може злити його в інтернет... Спочатку для вузького кола поціновувачів, а там... хто-зна, як піде... Інтернет - річ непередбачувана... Один раз попавши туди, ти там залишишся навічно... може якраз ще станеш зіркою,- в жіночому голосі звучав жорстокий сарказм...- Зірка гей- хард -порн... - і засміялася. Сміх відлунням пішов між напів розваленими стінами.
- Ага.. і ще одне... Спочатку я хотіла вколоти тобі щось... для релаксу... Ну, ти зрозумів... Але, переглянувши архів твоєї камери, вирішила не робити цього, щоб ти відчув всі принади життя... "Головне - розслабся і кайфуй", - так ти любиш примовляти ?
Жіноча тінь повернулася до нього, скам'янілого від жаху, спиною і, взявши миршавого режисера під руку, поступово зникла між двома прожекторами.... Мов крізь вату долітали останні слова :
- Отже.... як ви казали.... отут голова... а з чого почнете, якщо не секрет?... хотілось би знати...
- О, мадам, фістінг... я всі фільми починаю з фістінгу...
Відвівши погляд вбік від осліплюючого світла, Джакомо побачив велетенські постаті в шкірі, латексі і з ланцюгами. Один з них щедро змазував руки по лікті гелем а інший бив по щоках прив'язаного між двома стовпами Франка.... і зімлів....
4.
Рефрижератори рушили як завжди, за графіком, завантажені місцевими смаколиками. Ніщо не вказувало на якісь непередбачувані обставини...
Автострада була порожня, лише час від часу можна було зустріти такого самого автопоїзда. Швидкість у всіх була лімітована, 80 км/год, але часом комусь вдавалося змодифікувати обмежувач, отримавши отих 5-10 км більше і тоді вони починали безкінечну гру в "обжени друга" заполонивши собою всю автостраду... Часом, одинокі легковушки, що летіли десь в своїх справах на позалімітній швидкості втикалися в них, як в стіну і починали нервово сигналити. Тоді рефрижератори навмисно зменшували швидкість , щоб подовше понервувати запізнілих автомобілістів. Після півгодинного обгону нарешті прилаштовувалися один за одним даючи змогу іншим продовжувати свій біг... Тоді дехто просто тиснув щосили на газ і пролітав повз них, а дехто продовжував їхати поруч і, опустивши бокове скло, довго сварився, розмахуючи кулаками для більшої переконливості . Водії відповідали міжнародним, всім зрозумілим жестом піднятого середнього пальця. Тому ніхто не звернув уваги на чергову легковушку, що мчала по обгінній полосі на шаленій швидкості. Але наблизившись до рефрижераторів, легковушка зменшила швидкість і прилаштвувалася позаду . Кілька годин так протеліпавшись раптово набрала швидкість і пішла на обгін. Ввімкнувши мигалку і включивши сирену змусила обидва рефрижератори зупинитися. Один з шоферів взяв телефон і почав дзвонити до Нуччьо:
- Капо... накрилося ....
Та карабінер жестом наказав виключити телефон...
.... Наступного дня всі газети і Новини розривалися про вдало проведену операцію по затримці і вилученню великої кількості "жовтої смерті" і про арешт наркотрафікантів...
Нуччьо рвав і метав ходячи з кута в кут по кімнаті... Ще б пак, відповідальність за перевезення на північ лежала повністю на його плечах. Ще й той розгільдяй Джакомо десь запропастився... Весь минулий вечір дзвонив йому. Та намарне.. не відповідав... Десь, напевне, з тим недоумком Франко загуляв... В того лише пожерти та потрахатися в голові... Що тепер буде? Як викрутитися? Ні його капо, ні ті, до кого мала доїхати дроґа цього так просто не пробачать... На нього і так завжди дивилися з підозрою... Еге ж... Перекинчиків ніхто не любить, ніхто не довіряє до кінця.. Треба втікати, поки не пізно... І цього бовдура з собою забрати... Рідна кров все-таки... А Франко хай собі сам якось раду дає... Ну й що, що племінник... В кінці кінців, в нього свої батьки..
Від думок гуділо в голові як в вулику... Рвучко поглянув на годинник... Якийсь підозрілий шум ззовні привернув увагу... Пора... Пішов в комірчину під сходами, відчинив двері шафки з домашніми причандаллями. За ними були двері потаємного ходу, який з'єднював з руїнами будівлі за межою обійстя оточеної таким же покинутим і занедбаним садом..
Розарія стояла перед відкритою шафою і дивилася на свій одяг..
Чорне. Все чорне. Відрізнялося лише фасоном та тканиною. Лише в самому кутику була дорога біла шовкова шаль з тк;ними візерунками білим по білому та пісочного кольору, розшита золотими квітами накидка, які вона використовувала на сімейні урочистості, на які йти вдягненою total black просто не виходило : весілля, хрестини, перші причастя.. Ще зовсім юною вона якось запитала в мами:
- О, ма, а чому в тебе все чорне?
- Щоб не дати задоволення ворогам тішитися, коли в мене горе, - відповіла мати.
З того часу і вона перейняла цей звичай. Хитнула головою, щоб відігнати спогади. Нема часу. На неї чекає вуєчко. І всі решта. Швиденько одягла, що перше попало під руку і поїхала.
Тітка на кухні вовтузилася з вечерею. Двері на терасу були відчинені і з двору віяло вечірньою прохолодою.
Всюдисущий квадратний чолов'яга як завжди підсунув їй крісло, але цього разу не зник, а взяв ще одне і сів поряд.
- Що там з Нуччьо? Втік?
- Поки що... Недовго йому. За ним полюють всі : і його, і нігерійці...
- Не заздрю йому. Нігерійці - жесть. Це не турки і навіть не колумбійці.
- Хтось пустив слух, що наводка пішла з телефону Джакома. З готелю. Але його в цей час там не було. Бачили Нуччьо.
- Отже, можна бути спокійними,- чи то питаючи, чи то стверджуючи промовила Роза.
Велика нічна бабка почала кружляти навколо неї, майже торкаючи крилами обличчя, а потім сіла їй на волосся.
- Мама казала, що нічні бабки це душі рідних, які несуть нам свій привіт.
- Тоді це твоя мати вирішила тебе обійняти.
Всі затихли поринувши в свої думки і милуючись заходом сонця...
- До столу... вечеряти , - покликала тітка Піна. Розарія повернула голову на голос і нічна бабка злетіла, затріпотівши крилами, покружляла біля неї якусь мить і полетіла у вечір...
..... Через кілька тижнів, за сотні кілометрів, на березі річки По в кількох чорних пластикових мішках знайшли розчленоване чоловіче тіло.... Криміналісти заявили пресі, що, на їхню думку, ще не ясно, чи це ритуальне вбивство, чи помста місцевої мафії, тому поки що утримуються від будь- яких коментарів...
#розпечене_літо
куджіно* - двоюрідний брат
дроґа** - наркотик
тенда***- завіса від сонця на террасі
Snuff****- жорстокі садистські фільми, що закінчуються смертю жертви
тройя***** - образлива назва вуличної проститутки
.P. S. Буду щиро вдячна за відгуки. Уважно і серйозно сприйму всі зауваження.