"ПИСЬМА БОГУ ЛИЧНО В РУКИ"
(сборник 2016-2018)
(Одним файлом публикуется впервые)
* * *
--- Куди я буду дiвати грошi. Молитва ---
Привіт, Тату.
От, Ти спитав у мене сьогодні, що я буду робити з грошима, які зароблю. І я недовго думав, бо згадав, як ще у дитинстві помріяв: що ось, коли стану дорослим, і стану мільонером, то буду вкладати гроші у нерухомість... Буду будувати багатоповерхові готелі для тих, хто неспроможний платити за житло (тобто для безхатьків), та дешеві гуртожитки... По суті - займатися благодійністю. Мені це цікаво буде робити... Наймати людей, надавати їм роботу, забезпечувати житлом... Мені це цікаво.
Так, я буду дійсно щасливий, якщо в мене усе вийде: і займатися творчістю, і водночас займатися нерухомістю та організаційними питаннями у галузі працевлаштування у власну ж фірму, створену навколо моєї творчості. У мене у голові велика програма... Міжнародного масштабу. А точніше - європейського... для початку, звісно. Бо там і на сусідні континенти перекинеться...
Тату, поможи мені. Я сам не зможу без Твоєї допомоги. Допоможи. Подаруй мені цікаве життя. Амінь.
28.12.2016, 03:40
Братіслав Лібертус Свідок
--- За двi години до Нового року. Молитва ---
Привіт, Тату.
Давно не писав Тобі листів. Ось, уже вечір останнього дня 2016-го року... Зараз на годиннику 21:56. Через дві години настане 2017-й...
Відчуваю, що наступає Особливий рік для мене. Вперше за все життя передчуваю Свято. Можливо, я обманююся, але... Я так чекаю, Тату! Цей Новий рік я зустрічаю зі святом у грудях. І за це дякую Тобі.
Можливо, напишу Тобі пісню. "Дін-дон, дін-дон..." - ось так хочеться Тобі проспівати. І щоби коні білі бігли по снігу, тягнучи за собою сани, прикрашені паперовими різнобарвними гірляндами, блискучими боа, та дзвіночками.
Тату, у мене зараз таке свято! Ні, не в мене, а в мені. І мені так добре, що хочеться поділитися ним з Тобою. А з ким ще?
Я радий усім. Усім, кого Ти мені подарував цього року, що минув, і кого надумав мені подарувати у наступному.
О!... Чую, що бахкають петарди десь далеко. Посміхнувся... Згадав знаєш, що? Так, салюти, які були видно з вікна Катюші. Чи ностальгую за тими часами? Ні. Ти ж знаєш, що я радий, що вони закінчилися...
Згадав зараз щось. Коли приймав душ, то згадав свою заповітну мрію: коли розбагатію, в мене буде своя ванна кімната, і там буде багато-багато усіляких принад... І гелі, і солі, і арома-масла... Я буду бавитися і насолоджуватися усім цим. Куплю велику ванну, і буду ніжитися в ній... Ой, Тату, я так мрію про це, так мрію! Навіть більше, аніж смачно поїсти.
Тату...
Не знаю, що ще сказати Тобі.
А! Згадав. Ти ж мені сьогодні думку підказав: перенести сюди збірку віршів "Стихи не для чтения". І чомусь так захтілося поспішити опублікувати, аби встигнути до 12-ти ночі... Чомусь здалося, що якщо не встигну зробити це саме сьогодні, то після Нового року не зроблю цього й поготів. Тому що дуже важливо зробити це саме у 2016-му... А коли публікував їх, то звернув увагу, що два з них написані у 2014-му, а два - у 2015-му. А у цьому році - не було написано жодного. Але з цікавістю їх перечитав... І, мабуть, вони теж додали мені свята у душі. Тому що... Тому що - вірю...
"Вірю"... Що це за субстанція така, розкажи мені? Я досі не розумію. Але розумію, що моє "вірю" дорівнює "хочу, щоби так було". І оце "хочу" головне, щоби було щирим, глибинним... Таким, щоби просякало кожну клітиночку мого єства. Щоби не було ні страху, ні сумнівів, а щоби однозначне: "Хочу!"...
Хоча інколи дозволяю собі сумніватися. Не знаю, навіщо це роблю. Мабуть, щоби перевірити силу свого "хочу". Бо коли уявляю інший, протилежний розвиток подій - то відчуваю в собі бунт: "Ні, я так не хочу!"... І не хочу ніяких пояснень, не хочу змирятися, бо мені це нецікаво. Якщо захочу випробувати себе у аскезі - то тоді сам попрошу. Але зараз у мене такий період життя, коли я хочу випробувати себе у роскоші та мідних трубах. Адже у мене цього ніколи не було... Тому я хочу взнати, що це таке. І як воно.
Так-так, пригадую Шрі Девраха Бабу. Він уникав слави майже все життя. І став знаменитим майже випадково, вимушено... І був не радий цьому, бо цінував своє усамітнення. А я... Так, я розумію його. Але... Я вже не хочу усамітнення того. Коли схочу - я усамітнюсь на деякий час. Але зараз я вже не хочу того усамітнення. Воно мені обридло.
Так, я пригадую Анютине... 2006-й рік... Як я там ховався від Твоєї волі. Так-так, я пам'ятаю, як тоді злякався Твоїх слів: "Я поставлю тебе над народами". Я відчув себе не готовим. Я хотів тиші і усамітнення. Але тепер... Боже, Тату мій, як же я змінився. Я став зовсім іншою людиною. Чи подобаюся я собі? Так! Дуже подобаюся. Теперішній я подобаюся собі більше, аніж тодішній. Чим це зумовлено? Я став розкутіший. Оптимістичніший. Усміхненіший. Життєрадісніший. Сміливіший. Впевненіший у собі. Впевненіший у Тобі.
Ти усміхаєшся, відчуваю... Усміхаєшся у білі густі вуса. Зараз Ти знаєш, на кого схожий? На Нептуна. Він такий кумедний... Так, він король теж, як і ти! А!... Я пам'ятаю, як Ти сказав мені, що зробиш мене принцем Своїм. Це було 1-го квітня 2010-го року, коли Ти сказав мені, що Ти мене всиновив і зробив мене принцем. Я запам'ятав цю дату, тому що мені здалося кумедним, що Ти віришив мені про це сказати саме 1-го квітня. Але... Так, з того часу я й став мінятися у себе на очах. Щось важливе зі мною дійсно сталося. Я відчув себе Фігурою... Так, Фігурою з великої букви, по відношенню до Всесвіту, Людства...
Я не знаю, коли напишу тобі наступного листа. Але знаю, що цього року це буде мій останній лист до Тебе. На годиннику уже 22:32... Залишилося півтори години.
Мені так добре з Тобою зараз... Хочеться писати Тобі і писати, не припиняючись. І зустріти з Тобою бій курантів. Яких я, звісно, ніде не почую, окрім як в моїй уяві.
Така тиша настала... Здається, що співають цвіткуни. Вони в моїй голові зараз дзюрчать настільки явно, що мені аж дивно. Таке відчуття, ніби я знову у селі... Так, у Паю, де мені було їх чутно прямо з вікна. Це був благодатний час...
Чи повернуся я туди ще, Тату?... Ти питаєш у мене: "А ти хочеш?"... І я чомусь почуваюся розгубленим. Ні, саме у Пай - я не хочу. Хочу в Ладву, хоча цвіркунів там нема. А може й є, просто мені не було їх чутно на 4-му поверсі. А коли я куплю там будинок - ні, не куплю, а побудую! - то буду жити уже на першому, і мені їх буде чутно... І буде чутно постійний дзюркіт річечки Івенки. І мене цей дзюркіт заспокоюватиме...
Так, я скучаю за Івенкою. Хочу прогулятися вздовж її берега, крізь усе селище, він початку і до кінця. Мені так хочеться подивитися... І ще хочеться покупатися у озері. Маленькому-маленькому озері... Бачиш, які у мене мрії і бажання. Зовсім далекі від мрій про багатство та славу. Але! Вони не виключають одне одного, а зовсім навпаки, підтверджують. Бо без грошей я не зможу туди знов потрапити.
Ех, Тату... Стало трошки сумно. Так, бо грошей немає. А я хочу "Шубу". І "Мімозу". Коротше, дитина зголодніла і хоче їсти щось смачненьке. А найулюбленіша страва - це салати.
Я багато про що мрію... Подумки будую готель, в якому теж житиму, разом з усіма. Їстиму з усіма, в одній столовій... Замовлятиму смажену картоплю раз на тиждень, з грибами та цибулею. Ну бач, дитина їсти хоче, тому думки тільки про страви.
На годиннику 22:47. За вікном бахнула петарда. Піду зроблю собі чай... І з'їм бутерброд. І буду думати... Думати про життя, про майбутнє, буду мріяти, планувати... А що мені ще робити, Тату? Я готуюся, я посилено готуюся до шаленої слови та шаленого багатства. Гроші ж не буду складати та дивитися на них немов сич, а їх треба буде витрачати на потрібні речі, квладати у нерухомість... От я й буду мріяти, на що саме. І буду мріяти про високий-високий білий готель: такий, який побачився мені внутрішнім зором тоді, коли я ще був дитиною...
Мені просто необхідно прославитися у цьому (Новому) році, Тату. Просто необхідно. Бо мій час прийшов вийти з сутінків усамітнення. Сидіти більше немає чого, прийшла пора діяти.
І подаруй мені, Боже, ясності розуму... Активності мозку. І багато горіхів.
Амінь.
Буду на цьому закінчувати свій лист до Тебе... Дякую, що вислухав. Ти завжди мене слухаєш з ніжністю... Дякую, що кохаєш мене. Кохай мене ще більше, балуй мене, як ще нікого не балував... Ти обіцяв. Ми домовились.
Амінь.
22:57, 31.12.2016
--- Свiтла. Молитва ---
Привіт, Тату.
Ось, я знову до Тебе. Поділитися останніми новинами, та останніми думками.
Мені так хочеться світла. Навколо себе... Давати. Перш за все - давати. І купатися у центрі цього світла.
Я інколи навшпиньках мовчки читаю інших. Фу... Така темрява, така скнота. Але ж комусь подобається у цьому купатися... Я кожен раз тікаю звідти, мовби хочу вирватися з темного душного приміщення. І вдихнути ковток свіжого повітря та сонячного світла розкритими легенями... І знов розумію, що хочу світла. Хочу давати його, нестримно, бризкати ним на багато кілометрів від себе. Хочу. Бути сонцем.
Сяяти!... Радіти життю. Стрибати, розкинувши руки, та закинувши догори обличчя. Хапати сонячні промені руками, немов струмінь води зі струмочка, що падає зі скелі, і - пити, ковтати їх... І занурюватися у блаженство...
Я сьогодні слухав якісь мантри, чи що це було... Називається "Шри Бабаджи - Я Абсолют". Така фігня... Ні, я спершу слухав ту маячню. Думав: може, я щось не розумію, може це корисне щось буде?... Але відчував нудьгу, слухаючи ту маячню. Хоча я розумію, що він хотів щось донести добре. Але... Там такий фанатизм нездоровий, що я себе почував так, немов потрапив на сеанс масового гіпнозу, де всі скаженіють, один тільки я залишаюся тверезим, і відчуваю у собі бажання втікти. Я не дослухав навіть. Цілих 24 хвилини маячні...
Потім подивився документальний фільм про полтергейстів у одній пітерській квартирі. І як священник окроплював квартиру, співаючи молитву. Я згадав фільм "Шість демонів Емілі Роуз"... І зрозумів, що я багато чого у цьому світі не розумію і не знаю. І я би не хотів з цим стикнутися. Не тому, що неготовий, чи що мені страшно - ні. Просто відчуваю нудьгу від необхідності боротися ще й з цим. Ти ж пам'ятаєш, як мене допікав уже один полтергейст, від якого я ледве здихався два з половиною роки тому... Хоча звісно, він не бив склянки, не малював на стінах, та не ховав мої речі. Але. І того, що було - мені вистачило, щоби зрозуміти, що хтось коло мене недобрий. І прикласти усі сили, щоби прогнати його.
Фух... Я закриваю очі зараз, і прикликаю: Хочу світла, хочу світла... Обійми мене, Тату, та візьми на ручки, і поколихай. А я подрімаю... Наберуся сил.
Сьогодні поспілкувався трохи з Олегом. Він мене дуже розпитував про мене, я відповідав... Але дещо мені в ньому не сподобалося. Його московська мова. Впевнена, голосна, яка силою примушувала мене підлаштовуватися під нього, і говорити з ним виключно російською, без усякого права навіть на суржик. Мене це напружило... Ні, я не хочу мати з ним справу далі. Я його відішлю. Нічого у нас не вийде. Я це вже розумію і відчуваю. Бо мені не всміхається продовжувати спілкування з людиною, яка мене морально гвалтує, не залишаючи мені права бути собою, права говорити на тій мові, на якій мені зручно, на якій я хочу.
Обійми мене, Тату... Я не знаю, що мені робити. Я чекаю... Чекаю. Подай мені ідею хоча б... Бо в мене жодних ідей. Я почуваюся немов струмок, який раптово висох, і не дає води. Хоча я знаю, що потенціал в мені ще є, я можу текти і розливатися в широку ріку, тільки дайте волі... Дайте волі.
Тату... У мене тільки на Одного Тебе надія і всі мої сподівання. Я відчуваю, що зробив усе, що від мене залежало, що я міг. Хоча й не навів ідеальний порядок на Новинках, але... То пусте і марне. Немає натхнення - бо не бачу сенсу. Тому й закинув: нехай лежить...
Тату, я дуже потребую допомоги. Мені вкрай необхідна команда. Вкрай... Я дійшов до краю, сів на камінь, і далі мене немає, куди йти. Одному мені немає сенсу рухатися навіть на сантиметр. А допомоги поки що не видно... Так, звісно ж, я не пророк, я не можу бачити, хто мандрує до мене. Я не бачу далі свого носа, не бачу, що там діється у закутках душ тих, хто читає мій лист... А може, ще й не читали, а тільки ось-ось, після свят. Я просто чекаю... Молюся Тобі...
Боюся впасти у відчай. Я не хочу до цього дійти. Тому тримаюся... Посміхаюся про себе. Але так хочу світла... Випромінювати, і знати, що воно когось іще, окрім мене, гріє. Мені дуже потрібна слава. Велика... Така, щоби як Сонце.
А поки що дивлюся на пісок на дні своєї душі, і уявляю, як там струмить вода... Чиста, живильна, питна.
02.01.2017, 16:10
Братіс Лібертус Свідок
--- Як довести мене до слiз. Сповiдь-прокляття ---
jedinstvjennaja
Виявляється, мене теж можна довести да сліз. А я думав, що ні (коли писав сповідь-інтерв'ю "42 ярких ответа" http://www.proza.ru/2017/01/02/199). А тепер я знаю, як можна примусити мене плакати. Плакати всім єством. І проклинати. Від образи, від гніву.
А я розкажу, як можна примусити мене плакати. Якщо попрікнути мене шматком хліба, який подали мені у голодну годину.
І тут річ не в тому, що дали шматок хліба і тут же попрікнули. Бо мені багато разів давали та попрікали і я не плакав, а тільки мовчки дивився (от як у сповіді, яку я розповів Ользі Анцуповій: http://www.proza.ru/2016/12/27/436). А річ у тому, що саме від цієї людини я такої підлої зради не чекав. Я ж думав, що це було щиро, від душі... Те, що вона мені дала. Тому й прийняв усією душею. Усією душею прийняв. Думаючи, що це було зі справжньою любов'ю. А виявилося, що та любов була не справжньою, а обманкою. Замість справжньої любові мені підсунули сурогат.
Ось тому мені боляче до сліз.
Тому тим, які примусили мене плакати зараз, - нехай мої сльози виллються на цілий рік, щоби вони, курви, не просихали від них цілий рік. Щоби кожна крихта хлібу, яку вони мені згодували і попрікнули - встала їм у поперек горла. Щоби вони взнали на своїй шкурі, що таке голод.
Амінь.
І коли я проклинаю - мені стає легше... Бо я знаю, що мій Господь мене чує. Він нікому не дозволить мене ображати. Нікому. І гнівається на тих, на кого гніваюся я.
І за кожну сьозинку мою мене поцілує у очі...
05.01.2017, 07:16
Братіс, поіка Юмалан
П.С.: 07:24: Відчуваю велике полегшення... Сльози висохли. Тепер хочеться просто поспати, у Бога в обіймах... Він любить мене. Дуже-дуже. І благословить... Благословить мене таким багатством, яким я схочу, і подарує навіть більше, аніж прошу я, бо є таке, про що я навіть не відаю, тому і не прошу... Я посміхаюся, слухаючи Його зараз. А Він мене цілує, і теж посміхається мої посмішці... "Вір Мені" - шепоче. Я посміхаюся і киваю. Мені добре... "Скоро настануть часи, коли ти ніколи не будеш голодним" - шепоче мені Він. І в мене від цих слів по щоках течуть сльози... Сльози полегшення і віри. Віри. Тепер мені хочеться ридати навзрид, доки не стомлюся... Доки не виплачу останню сльозинку, невиплакану досі, за усі роки мого голодного існування... Усі невиплакані сльози.
Дякую Тобі, Господь...
Амінь, амінь, алілуйя...
--- Зiтхаю. Молитва ---
Привіт, Тату.
Скучив за Тобою. Давно не писав Тобі листів. Давно не говорили.
Дякую, що обіймаєш мене...
Ти знаєш, про що я думаю. Дивлюся різні фільми, читаю різні статті.
Як я почуваюся? Спокійно почуваюся. На душі спокій, ніби упевненість, що усе буде добре.
Так, треба буде боротися, я знаю.
Чи хочу написати пісню? Ні, Татусю, трохи пізніше. Зараз мені не до цього. Я хочу, аби з місця зрушило нарешті усе...
Так, я розумію, що у мене занадто сміливий план, на грані божевілля. Я знаю. Бо зрушити систему шоу-бізнесу, і примусити її крутитися по-новому - буде тяжко. А чи готовий хто-небудь?...
Знаєш, у мене сьогодні думка майнула: цікаво, а чи хтось передбачив мій прихід?.. Відповіді немає. Ти посміхаєшся... І посмішка Твоя трошки сумна і поблажлива. Хочеш сказати мені, що це не має значення...
Ну, що ж...
Так, почуваюся полоненим. Полоненим обставинами, де я поки що не маю права вибирати...
А ми так не домовлялися. Ти обіцяв мені свободу.
Так, дихаю, дихаю... Зітхаю.
23.07, 12.01.2017
Братіс
--- Хребет болить. Молитва ---
Привіт, Тату.
Доброго б ранку.
Сьогодні коли прокинувся - то подумав по себе:
"Відчуваю спокій... Дуже глибокий спокій. Я настільки спокійний, що в самий раз зараз порізати собі вени. Бо здається, що вже нічого, окрім цього глибокого спокою, мене вже не чекає, у майбутньому житті. Тому мені залишається тільки один крок: закрити очі, і заснути навіки... Настільки глибокий спокій."
Тут же спохопився:
"Але ж це не діло. Коли я не відчуваю в собі життя - це недобре."
Потім по деякому часі встав, щоби зробити собі чай. Коли сів у крісло - то знову відчув, як у мене болить хребет. Він не перестає боліти вже днів десять, від тої самої середи, коли ми їздили за моїм паспортом у ЦНАП. Виходить, що ми їздили 4-го, а сьогодні 13-те. Зазвичай після подібної поїздки хребет болить дні 3-4, а тут вже 9 минуло, а біль досі не перестає.
Тоді я зрозумів, що насправді я нервую. Хребет болить не через фізичну напругу, а через нервову. Яка сидить в меня настільки глибоко, що я навіть не відчуваю її. Ось і думки про "порізати вени" - теж тому підтвердження...
Я спокійний... Настільки спокійний, що хочеться спати.
Але, коли я зазираю у своє серце, то розумію, що спати я зовсім не хочу. Ця сонливість - це усього лише результат мого глибокого внутрішнього нервування: побічний ефект. А душа моя спати не хоче. Вона хоче жити...
Жити.
Жити!
Переживати події, думати, відчувати щось. Кудись рухатись.
Потім почав мріяти...
Мріяв про те, як знаходжуся у студії, і що говорю. Говорю з запалом, з живими очима, прямо через серце. Живу. Мрію. Планую. Закликаю приєднуватися. Запалюю.
І тоді відчуваю, що живу. І вже не відчуваю болю у хребті, бо глибоко в мені живе насолода життям.
Тату... Втіль це.
Амінь.
09:23, 13.01.2017
Братіс
--- Завдання на славу. Молитва ---
Привіт, Тату мій Небесний.
Привіт, мій Янголе-охоронцю.
Хочу написати Вам обом листа. Дати Вам завдання на славу.
Ви знаєте, що я хочу слави, популярності, та грошей. Величезну славу, світову, на багатьох мовах світу, навіть на найменших мовах щоби мене перекладали, публікували, та співали. І хочу грошей стільки, щоби їх не треба було рахувати, і щоби вистачало їх на усі мої проекти та задумки. А побудувати я хочу готелі, у багатьох країнах світу. Ви мені в цьому допоможете, дякую.
А тепер щодо мого листа у ток-шоу. Я хочу, щоби мій лист справив дуже глибоке враження на усіх, хто його прочитає. Щоби зробив переполох. І щоби у студію були запрошені усі найвпливовіші меценати та потенційні продюсери, аби подивитися на мене наживо. І щоби вони навперебій хотіли мати зі мною справу, і змагалися між собою за мою увагу. Я так хочу, щоби Ви справили на них таке сильне враження, щоби аж не давати їм спати. Дякую.
Потім я хочу, аби вони запропонували мені розробити проект: кастінг-шоу навколо мого імені, щоби моє ім'я швидко стало брендом. Я хочу, аби мною захоплювалася уся країна. Зробіть це. Дякую.
Хочу, аби мої пісні розбирали між собою і молоді, і відомі виконавці, і щоби публіці саме мої пісні подобалися, і викликали бажання заучувати тексти. Зробіть це. Дякую.
Хочу, щоби в мене був величезний штат робітників у багатьох країнах світу. Хочу мати фермерські господарства. Допоможіть мені це здійснити. Дякую.
Але найперше - я хочу зробити переполох у свідомості тих людей, які читатимуть мій лист, та готуватимуть передачу. І щоби цей переполох і цікавість поширився на меценатів та спонсорів, а також на інших впливових осіб цієї держави, та сумідніх держав. І хочу, щоби вони повірили у те, що я - саме той, на кого вони стільки десятиліть чекали. Я хочу бути втіхою для їх серця та розуму. Щоби вони лягали спати та думали про мене з захватом та мріями про шалений успіх, і прокидаючись, знов думали про мене. Я хочу, щоби ви вели постійну ротацію у думках усіх людей, які вперше почують про мене. Дякую.
Нехай так і буде. Нехай так і є. Віднині, і до кінця життя. Настали часи для Див.
15.01.2017, 22:08
--- Вiри. Молитва ---
Здрастуй, Тату...
Почуваюся сумно. Мені здається, що мені не вистачає віри... Інколи, коли я думаю про те: а раптом ні... Раптом ніхто не зверне увагу? - то впадаю у такий відчай, що не хочеться й жити... Руки опускаються, і жити не маю сенсу...
Я все зробив, що було в моїх силах. Я знеміг. Більше не маю сил робити ще що-небудь. У мене є трошки сил тільки сподіватися на Диво. Сподіватися на те, що Ти втрутишся, нарешті, і покажеш Свою Силу.
Боже, мені хочеться плакати, ридати. Від безсилля. Від надії.
Я так досі й не знаю, що таке віра. Як помацати цю субстанцію. Бо, кожен раз, коли я доходжу до краю відчаю, і не маю сил боротися - мене кожен раз рятує тільки Твоє втручання, Твоє Диво. І я досі не скажу, що в такі хвилини у мене вистачає сил вірити. Бо у мене всередині у такі хвилини - тільки крик відчаю. Крик: "Допоможи! Врятуй!..." І ніколи немає упевненості, що Ти врятуєш. Тільки сподівання. І готовність померти. Відчай.
От і зараз я відчуваю тільки відчай. У мене немає сил вірити, я досі не знаю, що це таке. Я можу тільки кричати: "Врятуй! Допоможи! Бо я помру!"...
Боже. Тату. Навчи мене вірити.
Вірити в Тебе, в Твою Любов до мене. Бути упевненим у Тобі, що Ти не кинеш напризволяще. Бо я не знаю, як мені жити далі, якщо станеться найгірше, якщо станеться те, чого я боюся.
Так. Найкраща віра - це досвід.
І хоча досі я жив серед Твоїх Чудес - усе це були дрібненькі Чудеса. Нікому непомітні, окрім мене самого. Настільки дрібненькі, що схожі на збіг обставин. Просто збіг. Я втомився від маленьких чудес. Так, я вірю, що Ти здатен творити маленькі непомітні чудеса. Але зараз для мене настав такий час, коли мені потрібне Велетенське Чудо.
І тут у мене віри не вистачає. Я впадаю у відчай, мені не вистачає спокою, упевненості. Я говорю з людьми, я кидаюся до усіх підряд, розказую їм про свої мрії, і прошу за мене молитися. Боже, хай вони моляться за мене. Хай моляться, щоби на душі у мене було спокійніше. Щоби я відчував у собі спокійну упевненість у Твоїх Силах.
Боже... Поможи мені вірити. Я так хочу жити. Так хочу жити...
Амінь.
17.01.2017, 21:24
Твій син Братіс
--- Строки. Молитва ---
Зараз почав дивитися одну з передач. Випуск називається "Поліція смерті".
Питання ведучого до гостя:
"Скільки днів минуло з дня смерті Людмили?"
Відповідь:
"Чотирнадцять днів".
І - все. В мене усе ухнуло кудись вниз. Чотирнадцять днів. А вони за цей час встигли не тільки відреагувати, але й провести розслідування, і підготувати випуск.
А на мій лист мовчать вже місяць, і 8 днів.
Тату. Я не знаю, де взятися вірі. Це безглуздя. По-моєму, це безглуздя.
Я не знаю, як жити далі. Що робити. Куди писати.
Я не знаю.
Дай мені померти, бо я не можу жити. Я не хочу. У мене немає стимулу.
Тату!!!
17.01.2017, 21:46
--- Про вдову та суддю. Молитва ---
Тату.
Я зрозумів, що мені робити.
"І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися завжди, і не занепадати духом,
говорячи: У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соромився.
У тому ж місті вдова перебувала, що до нього ходила й казала: Оборони мене від мого супротивника!
Але він довгий час не хотів. А згодом сказав сам до себе: Хоч і Бога я не боюся, і людей не соромлюся,
але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені.
І промовив Господь: Чи чуєте, що говорить суддя цей неправедний?
А чи ж Бог в оборону не візьме обраних Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і бариться Він щодо них?"
(Від Луки 18:1-7)
Дякую.
Амінь.
17.01.2017, 23:59
--- Будь поруч. Молитва ---
Привіт, Тату.
Давно не писав Тобі листів. Скучив за Тобою... Хочу поговорити.
Перш за все - хочу попросити Тебе, щоби Ти не забував оберігати мене від зловмисників. Повертай їм їх зло. Амінь.
Ну, а по-друге... Про любов. Дякую тобі за Анютку. Так, на її прикладі Ти показав мені, що я дійсно ще можу щось відчувати... І навіть більше: я радію цим почуттям. А виходить, що дійно хочу закохатися. Але просто мені здавалося, що не хочу, - бо, мабуть, причина у тому, що не бачу собі достойної пари... Анюта хороша дівчина. Але - в мене є "але".
Я помічаю, що вона ледачкувата. Лінується думати, перш за все... І до того ж, говорить російською. А мене це відштовхує і напружує. Я з нею спілкуюся усього лише другий день, а мені її російська мова вже остогидла. Я хочу говорити й іншими мовами, а не тільки зациклюватися на одній російській... А вона вчити мови звісно не буде. Бо вона ледача. Вона навіть думати лінується... Я задаю їй питання, а вона або мовчить, або вихляє, або бреше. Замість того, аби відверто сказати: "Я не знаю відповіді," - починає вихляти та брехати. Оце мені не подобається. Тому мені сумно.
Так, я поки що не можу всерйоз закохатися... Бо немає в кого навіть. Немає таких, з якими мені було би цікаво. Якщо є такі поблизу - то пошли мені їх... Подаруй мені. Дякую.
А я думаю, що такі є... Якщо є потреба, то повинна бути і людина.
Дзвонив сьогодні Олександру Борисовичу у приймальню. Підняла трубку його секретарка, звісно. На моє питання, чи отримав він мій лист - вона так нічого і не відповіла... Вихляла, психувала, придурювалася, намагалася зробити відморожене обличчя. Кілька разів їй дзвонив на протязі дня. В останній раз вона кинула трубку. Нічого. Я подзвоню завтра...
Боже. Дай мені сил і спокою... Підтримай мене у цій боротьбі. Амінь. Дякую.
Обійми мене, наостанок...
О, так, я вірю, що ці часи колись закінчаться. Навіть скоро. Що буде у мене слава та гроші будуть, і своє житло... Житло, де я зможу прийняти кого схочу. Амінь. І буду їсти що схочу, а не що дадуть.
Дякую Тобі за Твоє тепло, за Твої обійми... Будь поруч, цілуй мене у лоба... Коликай, кохай...
Амінь.
16:16, 24.01.2017
Братіс, Сінун Юмалан пойка.
--- Я куплю! Молитва ---
Мне хочется кричать... Громко-громко... Очень громко... Долго... Очень долго... Кричать так, чтобы задрожали люстры во всех залах планеты... И чтобы все содрогнулись и умолкли, оттого, что я так громко кричу... И подумали, что настало землетрясение и гром. А это я кричу так... И когда все умолкнут и станут слушать меня - я скажу: "Слушайте меня. Слушайте мою тишину... Слушайте моё молчание"... И буду молчать. Буду молчать... И вот тогда у них от моего молчания начнёт болеть голова, и они начнут кричать... Все вместе... Будут кричать так, что задрожат все люстры страны. А я буду, наконец, улыбаться. И скажу: "Спасибо вам. Вы меня услышали. Значит, и Бог услышит вас. Спасибо..."
13:00
П.С.: Смотрю фильм "Икс-Икс-Игрек". 26-я минута. И из глаз текут слёзы... Болит голова. Кажется, поднялось давление.
"Если я такая особенная, то почему я не могу об этом говорить?" - спросила Алекс.
Когда-нибудь я куплю сам себя.
П.П.С.: 41-я минута фильма. Мне полегчало. Стало легко... Хорошо. Спокойно...
"Спасибо, Господи! Отец, спасибо...
За мир в душе, и за надежду,
Что не умрём, но будем живы
Вечно живы в Царствии Твоём!..."
(Надо поискать эту песню в интернете. И все слова, потому что всю не помню.)
"Спасибо, Господи! Отец, спасибо...
За мир в душе, и за надежду..."
12:29
П.С.3: 12:42. Вспомнил только что, как вчера попросил зеркальце у девочки, чтобы выдавить прыщик, который я чувствовал у себя на лице. Она дала мне свою пудреницу. Я увидел в отражении зкркальца себя... И ужаснулся: какой же я седой стал... Сейчас попытался вспомнить, когда в последний раз смотрелся в зеркало. Ну, месяцев 10 точно не видел себя...
http://www.proza.ru/diary/libertustestis/2017-02-01
--- Прокинутися хочу. Молитва ---
Юмал мінун...
Я так давно не молився.
Відчуваю спустошення... Вже третій день.
16, 17, 18, сьогодні вже 19-е... Значить, четвертий. Таке відчуття, ніби душу вийняв і поклав на поличку. І собі не залишив нічого... Залишилося тільки тіло: пусте, немов скафандр... Навіть думати не хочеться ні про що. Заповнюю свій день переглядом фільмів... А ще - намагаюся працювати. Але від учора відчуваю, що все випало з рук. Залишилося тільки покласти на руки голову, закрити очі, і заснути тихо...
Вчора прийшла думка, що я почуваюся так, ніби живу на землі останній день. А завтра засну навіки і не прокинуся вже... І так захотілося встигнути за цю добу зробити якнайбільше, так захотілося жити! Відчайдушно захотілося жити.
Вночі сьогодні нічого не снилося. Втім, довго не міг заснути, заснув лише під ранок. Прокинувся - а голова тяжка: не виспався... Хочу спати. Хочу спати...
Юмал... Розбуди мене. Розбуди мене. Розбуди мою душу, що заснула в моєму тілі так, ніби вона там відсутня. Розбуди її... Розштурхай якось, Ти знаєш, як. А зараз таки дійсно посплю, спробую подрімати, щоби відпочити.
Стомився.
Юмал мінун... Дай натхнення. Дай надію. Дай...
"На."
Кійтос...
Обійми мене... Бо ж хто іще...
19.03.2017, 11:22
Юмалан пойка, Лібертус
--- Втомився. Дратуюся. Молитва ---
Господи...
Я не знаю, що діється.
Нічого не приносить мені задоволення. Усе мене дратує... Бо усе стоїть на місці.
Я прокручую у своїй голові події останніх п'яти років. І прокручую у своїй голові події останніх двох років... Точніше, уже майже три роки минуло від дня, коли моє серце ледь не зупинилося повторно і навіки. День 10-го серпня 2014-го року я не забуду ніколи...
Після 10-го серпня життя перевернулося. Розділилося на "до" та "після". Якби не це, я би й досі не замислювався про те, про що замислююся останні два з половиною роки. Прийшло усвідомлення, наскільки сильно я потребую того, щоби у мене була справжня сім'я, та підтримка...
Але минуло вже два з половиною роки, навіть більше. "А віз і досі там"...
Я озираюся на п'ять років назад. І приходжу висновку, що я тоді вибрав правильний шлях: йти самотужки...
Я би й зараз ішов так само, якби не підірване здоров'я... Немає сенсу сподіватися, що я комусь буду потрібен. Бо світ банальний: усе вирішують тільки гроші... А кохати згодні тільки за зразкову поведінку.
Тату, я так втомився... Я не знаю, що мені робити. Оце хіба що сни мене якось гріють. Але я озираюся - і ніщо мені не передвіщає обіцяного.
Опускаються руки... Боже, чому мене здоров'я підвело?
Я п'ю воду... Кашель минув, але досі слабкість та сонливість. І ніде немає мені розради. У мене уже немає сил усміхатися. Боже, поможи...
05.06.2017, 20:16
Кар'яле, Юмалан поіка
--- Хочу познайомитись. Молитва ---
Привіт, Тату.
Сьогодні якийсь дивний день. І вчора теж був не такий, як інші...
Мабуть, усе почалося з Verba. А може, й раніше... Сьогодні увечері я зрозумів, що хочу з кимось поговорити. З кимось познайомитись. Просто поговорити...
Дивно, мені кожен день є з ким базікати ні про що. І мене це зазвичай дратує. А сьогодні мені захотілося познайомитись з людиною, з якою мені буде про що поговорити.
Познайом мене, Тату, з такою людиною. Прошу.
22:20, 11.07.2017
Братіслав Лібертус Свідок
--- Minul pattava ristikanzu-talismuanu. Malittu ---
Terveh, Tuatto.
Minul ylen aijal pattava ristikanzu-talismuanu. Anna roih neidine. Tahton nenga. Kiitos.
21:28, 13/07/2017
Ottuas Libertus Jumalan poika
--- Molitva ---
Terveh, Tuatto.
Keri mialmo tuivo tarvasso, ja taivomen loilu tarri. Na bessit loimu da narrova, kacci loine noimu moirugiva letto.
Imi nuamo dorressa to mialmo nuavu toi. Da, ei toivo naine olla.
Haimo noiru delle mairu.
Suvaicen Mikko. Toivo han.
Anna roih nenga.
20/10/2017, 21:36
Karjale Libertus, poigu Jumalan.
--- Molitva 2 ---
Vitaju, Tato.
Ja skucyv za Toboju. Skucyv za nasymy besidamy. Hoc todi bezgluzdym use zdavalosja, ale ja todi ne pocuvavsja samotnim, i meni zdavalosja sco ja scos mozu. Hoca i ne zdijsnylosja majze nic.
Pamijentam, jak maw silu ruchac hwili. Litac. Widzec. Pamientam jak nie wszystko, tak kawalek.
20/10/2017, 21:43
Karjas, Twoj syn kochany.
--- Molitva 3 ---
Terveh, Tuatto.
Ne mozu zoseredytysja ni na comu. Elle moinu mette, suvaicen han. Dopomozy minule. Dopomozy, rozkazy minul. Elle laimuno. Ahho... Hittele lotto naine? Ei? Oh, mialmo zemie.
Dai, minun Jumal, co chce. Prose.
21:53, 20.10.2017
Karjas, Jumalan poigu suvaicen
--- Мультиварка ---
А у мене новина: моя мультиварка їбанулася...
Прийшов Ельзамін, приніс картоплі трохи, я її почистив, став варити, а вона зварилася лише наполовину, і далі перестала гріти. Опція блендера працює, але це втішає мало. Бо з цього пюре тепер хіба що деруни смажити.
Гарантійний строк ще не вийшов, отож, можу здати у ремонт. Але... На виклик кур'єра треба гроші. Це по-перше.По-друге - мені тепер не буде на чому варити - як мінімум деякий час. І ще: тепер я розумію, що цю мультиварку я наступного разу купувати не буду. Прослужить скільки прослужить... І вдруге її не куплю.
Хоча саме поєднання оригінальне: мультиварка і блендер - два в одному... Для однієї-двох осіб поїсти - якраз.
Але треба було мені тоді все-таки купувати ту мультикухню від Редмонд. Вона мені страшенно сподобалася. І грошей якраз вистачало, бо отримав пенсію за цілихпівроку одразу. Була можливість. Але курва Аллочка мені заборонила. Довелося піти на компроміс, і купити цю маленьку ***ню. Хоча і цю хуйнювона теж веліла забрати у мене. Потім через півроку лише отримав її на руки... Тобто, у серпні. Тобто, вона мені прослужила усього лише сраних три місяці. І то не кожен день, а максимум раз на тиждень нею користувався. Тобто, лічені рази. Вона звісно маленька і зручненька... Але хуйня.
Краще би я тоді насрав на заборону Аллочки, і купив ту мультикухню. Модель СкайКітчен. Вона би мені точно прослужила багато років, бо у Редмонд найкращі мультиварки, серед виробників мультиварок Редмонд беззаперечний лідер.
Осьо вона:
Блін, так жалкую, що не купив її тоді. Тепер ця ***ня накрилася, і що мені з нею робити? Я нею лише кілька разів скористався, і вона ****ь накрилася. Нахуй її взагалі ремонтувати? Якщо вона так працює, то їй ніякий ремонт не допоможе. Можна одразу викинути і не мучитися з цими ремонтами.
Але і СкайКітчен я не скоро куплю. Щоби її купити, треба півроку на неї копичити гроші.
Як вихід зі становища, можна купити срану електроплиту за 300 грн, і до неї каструлю. Але ненавиджу електроплити. Я хочу мультиварку СкайКітчен.
Коротше, картопля зіпсована, настрій теж, і ми з Ельзаміном обидва голодні.
Курва Аллочка. Перебила мені тоді, не дала мені купити Скайкітчен тоді, коли була можливість. Я тепер подумки матюкаю її. Тварюка. Їй добре, вона собі готує на чому хоче. І їй начхати, чи я їм щось узагалі, чи зовсім голодний. Тварюка. Хай ****ь її квартира згорить за те, що вона мені тоді перебила і не дала купити ту мультиварку. *****, хіба було тяжко бути просто людиною? Бажаю їй, щоби її квартира згоріла. Щоби ***** замкнуло проводку, і згоріла уся техніка, а з нею і штори і всі меблі. Тварюка.
16:22.03.11.2018
Кар'ялонні
П.С.:
Я не хочу купувати електроплитку, бо у мене з нею асоціації нужденного дитинства. І каструлі теж ненавиджу. І буржуйки ****ь у дерев'яних вагончиках одразу у голові. Свинарня. Лютий мороз. Корита для свиней, з гарячою перловою кашею. І ми ту кашу їли, щоби не вмерти з голоду.
Тому краще буду голодним, але до електроплитки нізащо не опущуся. Я буду копичити на СкайКітчен. За 4 місяці якраз накопичу достатню суму. До літа якраз куплю.
17:45