Доброго ранку, Тату.
Я тут роздумував над словом "маніпулятор", яким мене обізвали і Оннелі і Андрій. Я намагався зрозуміти: що це слово означає з їхньої точки зору? Що вони мають на увазі?
І потім зрозумів: що синонім слова "маніпулятор" - це слово "керівник", або "лідер".
Тю! Так я це все життя знав, що я від природи лідер, і що маю хист керівника.
Тоді що саме хотіли сказати мені вони?... Для чого вони цей хист виставляють як щось погане?
І я зрозумів: во у них обох попросту занижена самооцінка. Вони не мене намагалися принизити, вони принижують самих себе, кожен день. І коли вони зустрічають людину зі здоровою самооцінкою, то їх це дратує, і вони намагаються її принизити, щоби не почуватися приниженими на її фоні. Але для для чого вони принижуються і інших принижують?... Дуже просто: бо у них не вистачає сміливості бути просто самими собою... Тому самобутня людина у них викликає заздрість і злобу. Через те і намагаються принизити будь-яким способом.
Виявляється, я при всьому своєму приниженому соціальному становищі все-таки здатен у людях вищого соціального становища викликати заздрість?... Оце такої.
Виходить, що люди заздрять одне одному не через соціальне становище. А через самооцінку. У кого самооцінка принижена (причому, добровільно!) - той заздрить тому, у кого вона здорова. І від соціального становища це аж ніяк не залежить.
Тоді я не розумію: для чого заздрити, якщо причина твоєї заздрості у тебе ж у руках? Точніше, навіть і робити руками нічого не треба, бо достатньо лише навести лад у голові, і будеш щасливим!... Просто змінити кут зору на самого себе. Подивитися на себе адекватними очима, а не принижуючими.
Адже це дуже просто! Наприклад, коли я дивлюся у дзеркало, і розглядаю своє обличчя, то що я бачу? У першу чергу, я бачу, що моє обличчя відрізняється від усіх інших обличчь. Воно унікальне і неповторне!... А значить - чарівне, бо здатне запам'ятовуватися!... Отож, чи є у мене причини через це страждати? Ні! Навпаки, купа причин пишатися!...
Але коли я кажу іншим людям, що пишаюся своєю зовнішністю - вони починають визвірятися, і шукати у мені якісь недоліки. І вони зрозуміти не можуть, що у мене недоліків узагалі немає і бути не може, бо у мене є лише особливості. Ті риси, які роблять мене чарівно неповторним та унікальним.
Але оскільки вони самі не задоволені своїм відображенням у дзеркалі, хоча воно у них точно так само унікальне і неповторне - то їм обов'язково треба і у мені викликати незадоволення своїм відображенням. Але для чого?...
Бо людям робити немає що, окрім як страждати з хе*ні. Бо вони обожнюють страждати. Попри те, що вони одне одному бажають щастя - для самих себе вони навіть не уявляють, що таке бути щасливим. І коли вони зустрічають щасливу людину - то роблять усе від них залежне, щоби зробити її нещасною. Але ж тільки що вони бажали їй щастя!... А коли виявили, що вона і так щаслива - то розізлилися!... Бо насправді ніякого щастя вони і не бажали ні собі, ні будь-кому, бо що таке щастя - вони навіть і уявити собі не здатні. Тобто, бажають іншим те, чого не здатні і уявити. Але ніколи не кажуть: "Я хочу бути щасливим (чи щасливою)", або "Я буду щасливою чи щасливим". Ні!... Вони не кажуть ні "хочу", ні "буду!"... Але говорять іншим: "Ти будь щасливим", а про себе: "А я буду нещасним"... Але коли бачать, що та людина, якій вони щойно казали: "Будь щасливим", уже щаслива - то гніваються: "Та як ти смієш бути щасливим, коли я нещасний?"...
Тю. Перестань страждати хе*нею, і будеш щасливим і ти.
Коротше говорячи, люди попросту дебіли. Ось якого висновку я дійшов, намагаючись зрозуміти, що вони мали на увазі, коли мене обзивали "маніпулятором". Бо лідер у їхніх очах - це і є та сама незалежна від їхньої думки людина, яка щаслива і без їхніх побажань, а навіть попри їхні побажання. І це їх дратує. Бо вони мені попросту заздрять, от і все... Навіть незважаючи на те, що я інвалід, а вони здорові - вони мені заздрять. Навіть незважаючи на те, що я безхатній, а у них є домівки - вони мені заздрять. Навіть незважаючи на те, що я сирота, а у них є рідні - вони мені заздрять... І все це - тільки через те, що у мене самооцінка здорова, а у них - принижена, ними ж самими. От і все.
Бо люди попросту-напросто не уявляють, що таке щастя, і що таке бути щасливим... Тому і не мріють про щастя, і не хочуть того щастя, і якщо їм його запропонуєш - відкинуть, і знайдуть причини страждати. Бо насправді щастя не дуже-то кому і треба, якщо поглянути правді у вічі. Бо люди усі примани Раю віддадуть за щастя страждати...
07:28, 09.06.2019
Кар'ялонні